"03" квітня 2013 р. м. Київ К-5155/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді Кобилянського М.Г.,
суддів: Амєліна С.Є., Юрченка В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок пенсії
за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області і Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке приєдналося до касаційної скарги, на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року,-
У червні 2008 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області про визнання неправомірними дій щодо непроведення перерахунку пенсії та зобов'язання виплатити пенсію з урахуванням винагороди за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №1013 «Про порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання» у розмірі 40% з часу призначення пенсії - з 13 серпня 2003 року.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2008 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2008 року скасовано і прийнято нову - про задоволення позову. Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області щодо неврахування 40% винагороди за вислугу років для визначення розміру пенсії ОСОБА_1 Зобов?язано управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком як державному службовцю відповідно до вимог ст.37 Закону України «Про державну службу» з урахуванням 40% винагороди за вислугу років з 13 серпня 2003 року і виплатити заборгованість по пенсії.
Відповідачі, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове судове рішення - про відмову у позові.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 під час роботи в Здолбунівській ОДПІ Рівненської області отримувала винагороду за вислугу років, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання» від 12 вересня 1997 року № 1013 у розмірі 40% посадового окладу. 13 серпня 2003 року позивачу було призначено пенсію державного службовця на підставі Закону України «Про державну службу». При цьому при обчисленні розміру пенсії надбавку за вислугу років було враховано відповідно до статті 33 Закону України «Про державну службу» у розмірі 20%.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Частиною другою статті 37 цього Закону передбачено, що пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №1013 затверджено Порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, відповідно до положень якого винагорода за вислугу років виплачується посадовим особам органів державної податкової служби залежно від стажу роботи і обчислюється у відсотках, виходячи з посадового окладу та надбавки за спеціальне звання. Нарахування та виплата винагороди за вислугу років провадяться щомісяця за фактично відпрацьований час у межах встановленого фонду оплати праці. Винагорода за вислугу років враховується при обчисленні середнього заробітку, що зберігається за посадовою особою відповідно до законодавства.
Враховуючи, що надбавка за вислугу років у розмірі 40% отримувалась позивачем під час проходження служби та на неї нараховувалися страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, суд апеляційної інстанції, скаусвавши постанову суду першої інстанції про відмову у позові, дійшов висновку про те, що дії відповідача щодо невключення даної надбавки при перерахунку пенсії саме в такому розмірі є неправомірними і задовольнив позов ОСОБА_1 у повному обсязі.
Однак висновки судів попередніх інстанцій є передчасними з таких підстав.
До набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України, строки звернення до суду з питань проходження служби були встановлені статтею 248-5 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року.
Відповідно до положень статті 248-5 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, скаргу можливо було подати в суд: у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів; у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді
про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо особою не було одержано на неї письмової відповіді.
Частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (набрав чинності з 1 вересня 2005 року, в редакції, чинній на час звернення позивача з позовом до суду) визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 100 цього Кодексу встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Позивач звернулася до суду з позовом у червні 2008 року, тобто з пропущенням як строку звернення до суду, визначеного статтею 248-5 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року, так і річного строку звернення до адміністративного суду, визначеного статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не заявляла.
Суди першої та апеляційної інстанцій, в порушення вимог частини 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до положень якої суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, не звернули уваги на пропущення позивачем строків звернення до суду, не з'ясували позицію відповідачів щодо пропущеного строку та залишили зазначене питання невирішеним.
Відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки зазначені порушення норм процесуального права, допущені судами, унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 227, 230 КАС України, -
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області і Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке приєдналося до касаційної скарги, задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року і постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2008 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
ГОЛОВУЮЧИЙ : Кобилянський М.Г.
СУДДІ : Амєлін С.Є.
Юрченко В.В.