"26" березня 2013 р. м. Київ К/9991/37714/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Вербицької О.В., Моторного О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 лютого 2011р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2011р.
у справі №2а-15855/10/2670
за позовом Закритого акціонерного товариства «Науково-виробнича компанія «Гірничі машини» (надалі - ЗАТ «Науково-виробнича компанія «Гірничі машини»)
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (надалі - СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП)
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП від 06.10.2010р. №0000514010/0.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 лютого 2011р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2011р., позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП від 06.10.2010р. №0000514010/0. Судовий збір в сумі 3,40грн. стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача.
Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст.222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість за травень, червень 2010р. по взаємовідносинах з ТОВ «ПФ Трейдметал України» та ТОВ «Компанія «Міст», про що складено акт №469/40-10/34046713 від 20.09.2010р.
Висновками зазначеного акта перевірки, зокрема, вказано на порушення вимог п.п.7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість за травень 2010р.у та завищення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за червень 2010р.
За наслідками перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.10.2010р. №0000514010/0, яким позивачеві визначено зобов'язання з ПДВ та застосовано штрафні (фінансові) санкції.
Крім того, судами встановлено, що 15.12.2009р. між позивачем та ТОВ «ПФ Трейдметал України» укладено договір №200-09, відповідно до умов якого ТОВ «ПФ Трейдметал України» взяло на себе зобов'язання поставити товар, а ЗАТ «Науково-виробнича компанія «Гірничі машини» зобов'язувалось прийняти товар та сплатити за нього відповідну суму. Факт виконання вказаного договору №200-09 від 15.12.2009р. підтверджується первинними бухгалтерськими документами, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення - рішення, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, з урахуванням приписів ч.2 ст.71 КАС України виходив, зокрема, з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не навів та не надав належних доказів на підтвердження обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.
Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки суддів попередніх інстанції передчасними з огляду на таке.
Під визначенням податковий кредит, наведеним у п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» слід розуміти - суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 даного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпункт 7.4.5 пунктом 7.4 ст.7 вказаного Закону передбачає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
При цьому п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» передбачає, крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит, а в подальшому відшкодування, ще наявність такої підстави, як наявність факту поставки товару та здійснення робіт (послуг).
Так, згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Тобто, поставка товару є необхідною передумовою правомірності формування податкового кредиту, а в подальшому отримання відшкодування податку на додану вартість.
Однак, поставка товару належним чином судом першої та апеляційної інстанції не перевірялась, тобто не з'ясовано, чи мали операції з придбання та реалізації товарів реальний характер. Також не в повній мірі досліджувались первинні бухгалтерські документи (угоди оренди чи відповідального зберігання товару, довіреності на отримання товарів та інших документи, які підтверджують наявність операції по придбанню товарів та інші), які підтверджують факт реалізацію і зберігання товару за період проведення спірних господарських операції з контрагентами позивача.
На думку колегії суддів касаційної інстанції, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
- відсутність первинних документів обліку.
Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.
За таких обставин, судам попередніх інстанції необхідно звернути уваги на зазначене та врахувати, що для повного та всебічного вирішення спору по суті необхідно з'ясувати та встановити, чи мали взаємовідносини між позивачем та контрагентами реальний характер, чи не мали підприємства (сторони угоди) ознаки фіктивності, чи була спрямована їх діяльність на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, а не за рахунок неправомірного отримання коштів з Державного бюджету.
За відсутності таких даних неможливо визначитись з питання обґрунтованості прийнятих податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.
Враховуючи, що вказані вище обставини справи судами попередніх інстанції досліджені в неповному обсязі, а вони мають вагоме значення для правильно вирішення спору, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновки про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі.
Крім цього, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що згідно акта №469/40-10/34046713 від 20.09.2010р. перевірка позивача здійснювалась також по взаємовідносинах із ТОВ «Компанія «Міст», проте судами попередніх інстанції не надано жодної належної правої оцінки даній обставині, оскільки в рішення судів відсутня інформація з цього питання.
При цьому суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.
Відповідно до статті 11 КАС суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).
Згідно зі статтею 159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.
Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків - задовольнити частковою
Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2011 року -скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ О.В. Вербицької
___________________ О.А. Моторний