"03" квітня 2013 р. м. Київ К-1214/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді Кобилянського М.Г.,
суддів: Амєліна С.Є., Юрченка В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, Державної податкової адміністрації у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Державної податкової адміністрації у Хмельницькій області і Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, яка приєдналася до касаційної скарги, на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2009 року,-
У липні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Під час розгляду справи вимоги уточнив і просив:
- визнати протиправною бездіяльність Кам'янець-Подільської об'єднаної ДПІ Хмельницької області щодо невнесення змін до його грошового атестата №12 від 12 липня 2004 року та ненадання довідок з урахуванням надбавки за роботу з таємними документами для перерахунку пенсії;
- зобов?язати Кам'янець-Подільську об'єднану ДПІ Хмельницької області внести зміни до грошового атестата №12 від 12 липня 2004 року з урахуванням надбавки за роботу з таємними документами та надати довідки для проведення перерахунку пенсії, з урахуванням надбавки за роботу з таємними документам, починаючи з 29 червня 2004 року, відповідним органам Пенсійного фонду України.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2008 року позов задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області по невнесенню змін до грошового атестата № 12 від 12 липня 2004 року ОСОБА_1 та ненаданню довідок з урахуванням надбавки за роботу з таємними документами для відповідного перерахунку пенсії. Зобов'язано Кам'янець-Подільську об'єднану державну податкову інспекцію Хмельницької області внести зміни в грошовий атестат № 12 від 12 липня 2004 року виданий ОСОБА_1 з урахуванням надбавки за роботу з таємними документами та надати довідки передбачені для нарахування пенсії органам Пенсійного фонду України з урахуванням надбавки за роботу з таємними документами, починаючи з 29 червня 2004 року. У решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2009 року це судове рішення залишено без змін.
Відповідачі, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення й закрити провадження у справі. Зазначають, що на відповідачів не покладено обов?язок подавати в органи Пенсійного фонду України документи для проведення перерахунку пенсії.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч.2 ст.220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах податкової міліції на посаді начальника податкової міліції Міжрегіонального головного відділу податкової міліції Кам'янець-Подільської об'єднаної ДПІ Хмельницької області і згідно наказу від 2 травня 2001 року №265-т мав допуск до роботи з цілком таємною інформацією. Наказом ДПА у Хмельницькій області від 29 червня 2004 року №151-о позивач був звільнений з органів податкової міліції у відставку. При звільненні ОСОБА_1 надано грошовий атестат № 12 від 12 липня 2004 року, у якому надбавка за роботу з таємними документами не була зазначена.
Судами також встановлено, що рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 27 липня 2005 року на користь позивача з ДПА у Хмельницькій області було стягнуто 875,91 грн. заборгованості за роботу з таємними документами та встановлено, що він мав допуск до таємної інформації з 3 жовтня 2001 року по 29 червня 2004 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанцій, виходив з того, що щомісячні додаткові види грошового забезпечення повинні бути враховані при обчисленні пенсії позивачу за вислугу років. Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1997 року № 414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці» надбавка у розмірі 15 % посадового окладу за роботу з документами, що містять державну таємницю, має характер щомісячних виплат. Отже, зазначена надбавка повинна враховуватись у грошовому забезпеченні позивача при обчисленні йому пенсії за вислугу років із внесенням у відповідні документи, які надаються органам Пенсійного фонду України для перерахунку пенсії.
Висновок судів є передчасним з таких підстав.
Статтею 30 Закону України «Про державну таємницю» передбачено, що у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Розміри та порядок виплати надбавки за таємність, про врахування якої також просив позивач, визначені постановою Кабінету Міністрів України «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці» від 15 червня 1994 року № 414, якою передбачено, що надбавки за роботу в умовах режимних обмежень державні органи та інші бюджетні установи і організації здійснюють в межах бюджетних асигнувань, виділених на їх утримання.
При вирішенні справи по суті, суди виходили з того, що на час звільнення позивач мав допуск до відомостей, що становлять державну таємницю. Проте судами не з?ясовано чи булла встановлена позивачеві надбавка за роботу з таємними документами і у якому розмірі.
Крім того, до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України, строки звернення до суду з питань проходження служби були встановлені статтею 248-5 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року.
Відповідно до положень статті 248-5 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, скаргу можливо було подати в суд: у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів; у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо особою не було одержано на неї письмової відповіді.
Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (набрав чинності з 1 вересня 2005 року, в редакції, чинній на час звернення позивача з позовом до суду) визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 100 цього Кодексу встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Позивач звернувся до суду з позовом у липні 2008 року, тобто з пропущенням як строку звернення до суду, визначеного статтею 248-5 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року, так і річного строку звернення до адміністративного суду, визначеного статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не заявляв.
Суди першої та апеляційної інстанцій, в порушення вимог частини 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до положень якої суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, не звернули уваги на пропущення позивачем строків звернення до суду, не з'ясували позицію відповідачів щодо пропущеного строку та залишили зазначене питання невирішеним.
Крім того, відповідачем у справі, окрім Кам'янець-Подільської об'єднаної ДПІ Хмельницької області, була ДПА у Хмельницькій області, однак судове рішення відносно неї не прийнято.
Відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки зазначені порушення норм процесуального права, допущені судами, унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 227, 230 КАС України, -
Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Хмельницькій області і Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, яка приєдналася до касаційної скарги, задовольнити частково.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
ГОЛОВУЮЧИЙ : Кобилянський М.Г.
СУДДІ : Амєлін С.Є.
Юрченко В.В.