Справа №22-ц/796/1751/2013 Головуючий у 1-й інстанції: Цокол Л.І.
Доповідач: Невідома Т.О.
11 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого: судді Невідомої Т.О.
суддів: Гаврилової М.В., Пікуль А.А.
при секретарі: Товарницькій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_1, про вселення та усунення перешкод у користуванні майном,
У липні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про вселення та усунення перешкод у користуванні майном.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що як власник ј частини квартири АДРЕСА_1 немає можливості користуватись нею. Також вказував на те, що останнім часом проживає з дружиною (відповідачкою) за межами міста Києва, з 2010 року у зв'язку з погіршенням відносин спільне проживання стало неможливим. Вселитись та проживати у зазначеній квартирі позивач не має можливості, оскільки немає від неї ключів, а відповідачка відмовляється їх надавати.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанціїта ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовним вимог. Зазначає, що з 2011 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є його батьками, розірвано. Фактичними мешканцями квартири АДРЕСА_1 є треті особи, позивач або відповідач у даній квартирі не проживають, перешкоди в користуванні квартирою позивачу ніким не створюються.
ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які діють в інтересах ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції заперечували проти апеляційної скарги, вважали, що спір судом вирішений правильно.
В судове засідання апелянт ОСОБА_1 та інші учасники процесу: ОСОБА_3, ОСОБА_4 не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень. Від ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшла заява з проханням відкласти розгляд справи, оскільки він відбуває у довгострокове відрядження, з 04.04.2013 по 14.06.2013 до м.Ялта, а тому позбавлений можливості з'явитися до суду апеляційної інстанції та надати особисті пояснення. Колегія суддів розцінює неявку апелянта як зловживання належними процесуальними правами, оскільки протягом тривалого часу, а саме з моменту першого звернення до суду з апеляційною скаргою в жовтні 2012 року (а.с.163) з урахуванням особливостей його роботи (наявність відряджень) ОСОБА_1 не був позбавлений можливості знайти особу, яку може представляти його інтереси в суді, або видати відповідне дорученням іншим учасникам процесу як то відповідачці ОСОБА_3 або третій особі ОСОБА_4, які вже були учасниками апеляційного провадження в липні-жовтні 2012 року (а.с.132, 156-157). За таких підстав колегія суддів вважала за можливе розглядати справу у відсутність ОСОБА_1 та інших осіб, що не з'явились в судове засіданні, відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.
Позивач ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_3 та треті особи ОСОБА_1 та ОСОБА_4В є співвласниками квартири АДРЕСА_1, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про право власності на житло (а.с.4).
ОСОБА_2, звернувшись до суду, зазначав, що не має можливості вселитися у спірну квартиру, оскільки не має ключів від неї. Відповідач та треті особи заперечують щодо його проживання у спірній квартирі, оскільки він має інше житло.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
Право власника квартири використовувати помешкання для власного проживання закріплене у ст. 383 ЦК України.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право громадянина на користування належною йому квартирою закріплене і в ст. 150 ЖК України.
Чинне законодавство не ставить реалізацію цього права в залежність від того, чи має право власності на такий об'єкт лише одна особа, чи він перебуває у власності кількох осіб.
В останньому випадку право спільної власності здійснюється за згодою всіх співвласників (ст. 358 ЦК України).
Небажання одного із співвласників надати у користування іншому співвласнику належне цим особам майно, є порушенням прав такого співвласника, що підлягають судовому захисту.
За таких обставин, встановивши права позивача на користування належною йому частиною квартири, суд обґрунтовано задовольнив заявлені позовні вимоги в частині вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1.
Посилання апелянта на те, що викладені в рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи нічим не підтверджені. Той факт, чи фактично проживає відповідачка у квартирі чи ні, а також фактичне проживання там третіх осіб, правового значення при вирішенні спору, що був предметом розгляду, не має і на законність рішення не впливає.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього касаційного суду.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: М.В. Гаврилова
А.А. Пікуль