№ справи: 122/9936/2012Головуючий суду першої інстанції:Федоренко Е.Р.
№ провадження: 22-ц/190/1735/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Берещанська І. І.
15 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Берещанської І.І.
Суддів:Кузнєцової О.О., Новікова Р.В.
При секретарі:Таранець О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Сімферопольської міської ради АР Крим, третя особа Перша Сімферопольська державна нотаріальна контора про визнання спадкового майна особистою приватною власністю померлого ОСОБА_7, скасування свідоцтва про право власності за законом, визнання права власності,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 січня 2013 року,
ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Сімферопольської міської ради АР Крим про визнання права власності на ? частку спадкового майна ОСОБА_8, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Протягом розгляду справи ОСОБА_6 доповнив позовні вимоги та змінив предмет позову, просив визнати спадкове майно особистою приватною власністю померлого ОСОБА_7, скасувати свідоцтво про право власності за законом, видане на ім'я ОСОБА_8, та визнати за ним право власності на спадкове майно ОСОБА_8 Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, після смерті якого відкрилася спадщина у вигляді однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. 22 січня 2010 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку цієї квартири. Свідоцтво про право власності на іншу 1/2 (подружню) частку квартири видано 13 травня 2008 року дружині спадкодавця - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла. Спадкове майно після її смерті ніхто не прийняв і не оформив, оскільки у подружжя ОСОБА_7 не було дітей та близьких родичів, з цієї причини ОСОБА_7 склав на його ім'я заповіт. Позивач вважає, що дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_8 не мала права отримувати свідоцтво про право власності на подружню частку спірної квартири, оскільки ця квартира була особистою власністю ОСОБА_7 Ця обставина підтверджується рішенням Сімферопольського міськвиконкому від 12 вересня 1978 року. На час надання ОСОБА_7 цієї квартири, він не знаходився у шлюбі. Шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був укладений 20 жовтня 1979 року. Таким чином, оскільки квартира була придбана ОСОБА_7 до укладення шлюбу зі ОСОБА_8, то вона була його особистою приватною власністю. Згідно складеного заповіту, ОСОБА_7 заповів все своє майно на ім'я позивача, отже його дружина ОСОБА_8 не мала право отримувати після його смерті свідоцтво на 1/2 (подружню) частку, оскільки заповіт, виданий на ім'я позивача, охопив всю квартиру в цілому. У зв'язку з цим, позивач просив визнати спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1, особистою приватною власністю померлого ОСОБА_7, скасувати свідоцтво про право власності за законом, видане на ім'я ОСОБА_8 визнати за ним право власності на спадкове майно ОСОБА_8 - ? частку вказаної квартири.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 25 січня 2013 року в задоволені позову ОСОБА_6 про визнання спадкового майна особистою приватною власністю померлого ОСОБА_7, скасування свідоцтва про право власності за законом, визнання права власності відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_7, тому як була отримана ним ще до шлюбу із ОСОБА_8 ОСОБА_8 не мала права отримувати у власність ? частку вказаної квартири як сумісну власність, так як ОСОБА_7 було зроблено заповіт на його ім'я на цю квартиру. Крім того вважає, що посилання суду на Закон України «Про власність» від 1991 року, Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 року є необґрунтованими, так як квартира перейшла ОСОБА_7 у власність в 1978 року. Посилається на те, що суд без належних доказів прийшов до невірного висновку в частині того, що подружжя сплатило пай до житлово-будівельного кооперативу із сумісних коштів, які вони отримали у шлюбі.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача, його представника, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Ухвалюючи рішення суду місцевий суд виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7, а тому ОСОБА_8 правомірно отримала після смерті ОСОБА_7 свідоцтво про право власності на ? (подружню) частку квартири.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради народних депутатів Кримської області №507 від 12.09.1978 року у зв'язку з прийняттям в експлуатацію житлового будинку житлово-будівельного кооперативу АДРЕСА_2 вирішено заселити 215-квартирний житловий будинок та закріпити квартири за громадянами - членами кооперативу по списку форми №1 і форми №2 (а.с.103).
ОСОБА_7 згідно із вказаним рішенням виконкому Сімферопольської міської ради отримав житлову площу у квартирі АДРЕСА_1 в 1978 році як член житлово-будівельного кооперативу (а.с.102).
20.10.1979 року ОСОБА_7 уклав шлюб з ОСОБА_8., після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на ОСОБА_8 (а.с.106).
23.06.2007 року ОСОБА_7 склав заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстровим № 2996. Згідно заповіту, все його майно, яке до дня його смерті належить йому, де б воно не знаходилося і в чому б воно не полягало, заповідав ОСОБА_6 (а.с.105).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.57).
13.05.2008 року ОСОБА_8 отримала свідоцтво про право власності на ? частку спірної квартири, як на сумісне майно на підставі ст. 60 СК України, яке зареєстроване в реєстрі № 1-3351, а крім цього отримала свідоцтво про право на спадщину згідно із законом на ? частку вказаної квартири, яке зареєстроване в реєстрі № 1-3353 (а.с.104, 108, 114).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про її смерть серії НОМЕР_2 (а.с.58).
Після смерті ОСОБА_8, а саме 22.01.2010 року ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ? частку спірної квартири, яке зареєстроване за реєстровим № 1-153 (а.с.179).
Згідно із рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 01.12.2009 року за позовом ОСОБА_6 до Першої Сімферопольської державної нотаріальної контори про продовження строку для прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, позов задоволено: продовжено ОСОБА_6 строк для прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_7 23.06.2007 року до 01.04.2010 року за заповітом ОСОБА_7 від 23.06.2007 року, зареєстрованого в реєстрі №2996; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину згідно із законом на ? частку квартири АДРЕСА_1, зареєстроване в реєстрі №1-3353. Крім цього, вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_7 володів на праві спільної часткової власності разом з дружиною ОСОБА_8 квартирою АДРЕСА_1. Рішення набрало законної сили.
Вказане рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим має преюдиціальне значення для вирішення цього спору, оскільки відповідно до вимог ч.3 ст. 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім того, з наданої на адресу суду довідки голови житлово-будівельного кооперативу - 52 Проценко С.М. вбачається, що внески паю за кооперативну квартиру АДРЕСА_1 за період з 1978 року по 1991 рік сплачені повністю подружжям ОСОБА_7 та ОСОБА_8 станом на 13.01.1992 рік у сумі 4076 рублів.
З наведеного виходить, що спірна квартира була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7, а тому ОСОБА_8 правомірно отримала після смерті чоловіка ОСОБА_7 свідоцтво про право власності на ? (подружню) частку квартири.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6, які зводяться до того, що суд неповно з'ясував дійсні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, не спростовують висновків суду першої інстанції, не містять правових підстав щодо скасування рішення суду, ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував дійсні обставини справи і відповідно до вимог матеріального права і з дотриманням процесуального права ухвалив законне і обґрунтоване рішення суду.
На підставі вказаного і керуючись статтями 303, 308, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: