про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
17 квітня 2013 рокум. Ужгород№ 807/1222/13-а
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Гебеш С. А., розглянувши матеріали позовної заяви Приватного підприємства «АВАНТ» до Відділу державної виконавчої служби м.Ужгород про зобов'язання вчинити дії, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод №1» -
Позивач - Приватне підприємство «АВАНТ» звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби м.Ужгород третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод №1» в якій просить суд винести постанову про зняття арешту, накладеного 15.06.2011 року постановою №9-26917216 та зареєстрованого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна під №11290982 та за наслідками винесення постанови про зняття арешту видалити запис з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
У відповідності до ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до частини 2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Із змісту позовної заяви та доданих матеріалів позову вбачається, що позивачем оскаржуються дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби м.Ужгород -пов'язані з арештом рухомого майна від 15.06.2011 року №11290982 на підставі постанови №9-26917216 від 15.06.2011 року та арештом рухомого майна від 19.10.2012 року №13137796 на підставі постанови №9-34691943 від 19.10.2012 року.
Так, відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб,осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно п.1 ч.1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 17 КАС України до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Дана норма за своєю суттю є бланкетною (відсилочною) і передбачає розгляд позовної заяви про оскарження рішення, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби в порядку адміністративного судочинства, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання.
В силу норми ч.ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.
Подавши зазначений вище позов позивачем обрано спосіб захисту своїх прав чи інтересів, який має бути застосований судом, як наслідок зобов'язання вчинити певні дії.
Статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Згідно п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» питання звільнення майна з-під арешту повинно вирішуватися в порядку цивільного або господарського судочинства, оскільки предметом такого спору є захист права власності.
Таким чином, щодо судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при вирішенні спору про звільнення майна з-під арешту встановлений інший порядок, ніж передбачений КАС України.
Крім того, слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, визнання права (п.1), припинення дії, яка порушує право (п.3) та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п.10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Між тим, ст.ст. 317,319,321 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та держава не повинна втручатись у здійснення власником права власності; право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а таке позбавлення чи обмеження можливе лише у випадках передбачених законом.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 року за № 6 (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Таким чином, правова позиція Верховного Суду України заключається в тому, що виключення майна з опису здійснюється за позовами як власників, так і інших осіб, права яких (розпорядження, керування, застава чи будь - які інші) порушено.
Згідно п. 5 цієї постанови, при вирішенні питання про належність описаного та арештованого майна слід керуватись нормами цивільного законодавства, що регулюють право власності і його захист.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, та власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності (ч. 1 ст. 392 ЦК України).
Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22.12.1995 року за № 20, судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про виключення майна з опису.
В цілому аналіз заявленого позову вказує на те, що він заявлений з підстав порушення відповідачем прав позивача, як власника щодо описаного та арештованого майна.
По своїй суті, доведення позивачами помилковості арешту майна є спором про доведення права на таке майно. Таким чином в даному випадку, має місце спір приватноправового характеру, що в свою чергу виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Правова позиція з зазначеного питання (стосовно розмежування компетенції господарських та адміністративних судів щодо визначенні критеріїв поділу спорів на адміністративні та господарські) викладена в інформаційному листі Верховного Суду України від 26.12.2005 року за № 3.2. 2005.
Крім того, суддя вважає за необхідне зазначити, що листом № 01-8/675 Вищого господарського суду України від 14.08.2007 року передбачено, що відповідна скарга має розглядатися господарським судом на підставі та в порядку, передбаченому статтею 121? ГПК, хоча б скаргу й було мотивовано посиланням на приписи Кодексу адміністративного судочинства України.
Господарським судам підвідомчі на загальних підставах зазначені спори, - за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті 1 ГПК, і вирішуються такі спори за правилами названого Кодексу.
У відповідності до п.1 ч.1 ст. 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
За наведеного, приходжу до переконання, що у відкритті провадження в даній адміністративній справі, слід відмовити, так як даний спір не являється публічно - правовим спором, роз'яснивши позивачу, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Також суд роз'яснює позивачу, що з даним позовом позивач може звернутися до Господарського суду Закарпатської області в порядку визначеним Господарським процесуальним кодексом України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись п.1 ч.1 ст. 109, ст.165, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
1. У відкритті провадження по адміністративній справі за позовною заявою Приватного підприємства «АВАНТ» до Відділу державної виконавчої служби м.Ужгород про зобов'язання вчинити дії, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод №1» -відмовити.
2. Роз'яснити позивачу що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження , не допускається.
3. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Суддя Гебеш С. А.