Справа № 0107/7930/2012
Провадження по справі 2/122/82/13
"21" січня 2013 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді - Гоцкалюка В.Д.,
при секретарі -Рассомакіні А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради АР Крим, треті особи Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, Комунальне підприємство «Приватизаційне бюро», про визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним, про визнання права загальної часткової власності на житло, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради АР Крим, треті особи Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, Комунальне підприємство «Приватизаційне бюро», про визнання незаконним розпорядження органу приватизації «Про безоплатну передачу квартир і домоволодінь»№ 1181 від 09 листопада 2000 року, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на житло від 09 листопада 2000 року, відповідно до якого квартира, розташована за адресою АДРЕСА_1 АР Крим, зареєстрована за ОСОБА_2 на праві приватної власності, про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на житло від 09 листопада 2000 року, видане виконкомом Сімферопольської міської ради 09 листопада 2000 року № 1181, на підставі розпорядження органу приватизації, згідно з яким квартира, розташована за адресою АДРЕСА_2 АР Крим, зареєстрована за ОСОБА_2 на праві приватної власності, про визнання за ОСОБА_2, ОСОБА_1, неповнолітніми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, право спільної часткової власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 АР Крим в рівних частках, стягнення судових витрат, з мотивів викладених в позовній заяві та доповненнях до неї.
Представник ОСОБА_1 -ОСОБА_5 в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала у повному обсязі та наполягала на їх задоволенні. Додатково зазначила, що її довіритель не знала про наявність приватизації квартири аж до 2012 року.
Представник ОСОБА_2 -ОСОБА_6 в судовому засіданні проти позову заперечувала та пояснила, що позивачем та його представником не надано суду доказів тим обставинам, що ОСОБА_1 в проміжок часу з моменту зняття з реєстрації в Красногвардійському районі, 13 серпня 1997 року по 15 лютого 2002 року ніде не була зареєстрована. Крім того, вимоги позивача є безпідставними адже спірна квартира приватизована в 2000 році, а позивачка разом з дітьми зареєструвалася в ній лише 2002 році. Також позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду за захистом своїх прав. Вважає, що відповідачем правомірно проведено приватизацію квартири у зв'язку із чим заявлений позов є безпідставним.
Представник Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради АР Крим в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності. Проте раніше в судових засіданнях представником було висловлено свою думку в даній справі, згідно якої представник заперечував проти позову з тих підстав, що приватизацію проведено у відповідності до норм діючого на той час законодавства у зв'язку із чим позов є необґрунтованим.
Представник Служби у справах дітей Сімферопольської міської ради -ОСОБА_7 в судовому засіданні позов підтримала та пояснила, що проведеною відповідачем в справі приватизацією квартири АДРЕСА_4 порушено права дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на той час постійно проживала разом з батьками в зазначеній квартирі без реєстрації її місця проживання.
Представник КП «Приватизаційне бюро»в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причин своєї неявки суду не повідомив. Раніше в судовому засіданні представником було висловлено свою думку з приводу розглядаємої справи, згідно якої представник проти позову заперечував з тих підстав, що приватизацію проведено у відповідності до норм діючого на той час законодавства у зв'язку із чим позов є необґрунтованим.
Заслухавши пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов є частково обґрунтованим у зв'язку із чим підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Згідно ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено, що 13 серпня 1997 року ОСОБА_1 знялась з реєстрації місця проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3.
ОСОБА_2 за ордером № 710 від 19 липня 1993 року, отримав квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_5, в порядку обміну житлового приміщення на родину з двох осіб (ОСОБА_2 та ОСОБА_9І.).
Згідно архівної довідки № 112 від 13 червня 2000 року виданої відділом реєстрації актів громадського стану, 23 квітня 2000 року ОСОБА_9 помер.
27 вересня 1997 року Будинком одруження Відділу реєстрації актів про одруження м. Сімферополя АР Крим між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, актовий запис № 1034. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 присвоєно прізвище ОСОБА_9.
20 березня 1998 року від шлюбу народилась ОСОБА_8.
На підставі розпорядження органа приватизації «Про безоплатну передачу квартир і домоволодінь»№ 1181 від 09 листопада 2000 року, про передачу у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4, АР Крим, виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 09 листопада 2000 року видано Свідоцтво про право власності на житло, згідно з яким квартира АДРЕСА_4, АР Крим, належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.
19 червня 2003 року від шлюбу народився ОСОБА_10.
09 квітня 2012 року рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_11 відновлено її дошлюбне прізвище ОСОБА_1.
ОСОБА_1 зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_4, з 2002 року.
Дані обставини визнанні сторонами у справі та не оскаржують ся в судовому засіданні.
В своїй позовній заяві позивачка вказує на те, що в період часу з 1997 року по 2012 рік вона разом з дітьми постійно проживала за вказаною адресою разом з відповідачем ОСОБА_2 ОСОБА_4 обставини також визнанні в судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_2 та не оскаржувались в судовому засіданні.
За приписами ст. 61 Житлового кодексу Української РСР, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Положеннями ст. 65 ЖК Української РСР, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено право наймача на вселення інших осіб у займане ним жиле приміщення. Зокрема, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Відповідно до ст. 17 ЦК УРСР місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає.
Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п'ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.
Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду»визначає правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання.
У відповідності до положень ст. 1 вказаного закону, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
За правилами ст. 2 закону до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно зі ст. 8 закону, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).
Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону.
Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом або арбітражним судом відповідно до їх компетенції.
В запереченнях на позов представник відповідача посилається на пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свої прав (позовної давності).
На час виникнення спірних правовідносин між сторонами діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року.
За правилами ст.ст. 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту прав за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
Відповідно до ст. 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Враховуючи те, що оскаржуване розпорядження про приватизацію квартири датоване 09 листопада 2000 року строк позовної давності для пред'явлення позову про визнання вказаного розпорядження органу приватизації недійсним закінчився. Доказів щодо поважності причин пропуску строку давності позивачем не надано, при цьому суд не може прийняти до уваги посилання позивача проте, що вона дізналась про вказану приватизацію лише 2012 році, адже 2002 році позивачка реєструвала своє проживання в зазначеній квартирі, а тому повинна була знати, що квартира є приватизованою.
У зв'язку із чим не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання розпорядження органа приватизації незаконним, а свідоцтва про право власності на житло недійсним.
Проте частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходить з того, що позивачка звернулась до суду не лише в своїх інтересах, а і в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Зважаючи на те, що місцем проживання дітей є місце проживання їх батьків, ОСОБА_1 в проміжок часу з 1997 року по 2002 рік взагалі ніде не була зареєстрована, а ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_5, де в свою чергу і проживала родина, єдиним місцем проживання ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, на час приватизації була квартира АДРЕСА_6.
Таким чином, приватизація квартири АДРЕСА_6, проведена з порушенням прав дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, а отже є незаконною.
У зв'язку із чим суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання незаконним розпорядження органа приватизації «Про безоплатну передачу квартир і домоволодінь»№ 1181 від 09 листопада 2000 року, в частині розпорядження органа приватизації про передачу у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4, АР Крим, та в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 09 листопада 2000 року, видане виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради, на підставі розпорядження органу приватизації № 1181 від 09 листопада 2000 року, згідно з яким квартира АДРЕСА_4, АР Крим, належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, підлягають задоволенню.
В задоволенні позовної вимоги про визнання права загальної часткової власності на житло слід відмовити, оскільки право власності на вказану квартиру належить оформлювати у встановленому законом порядку, а заявлена вимога не заснована на законі.
Відповідно до положень статті 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суду, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
З відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 також підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду із позовною заявою, з урахуванням частково задоволення позовних вимог, а саме 938 грн.
На підставі ст.ст. 17, 71, 75, 80 ЦК УРСР, ст.ст. 61, 64, 65 ЖК України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», керуючись статтями 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218, 294, 296 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 -задовольнити частково.
Розпорядження органа приватизації «Про безоплатну передачу квартир і домоволодінь»№ 1181 від 09 листопада 2000 року, в частині розпорядження органа приватизації про передачу у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4, АР Крим -визнати незаконним.
Свідоцтво про право власності на житло від 09 листопада 2000 року, видане виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради, на підставі розпорядження органу приватизації № 1181 від 09 листопада 2000 року, згідно з яким квартира АДРЕСА_4, АР Крим, належить ОСОБА_2 на праві приватної власності -визнати недійсним.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (паспорт серії ЕТ № 335665, виданий Залізничним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АР Крим, 31 травня 2012 року) судові витрати, пропорційно частині задоволених позовних вимог, в сумі 938 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Залізничний районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: