08 квітня 2013 року Справа № 5011-30/13263-2012
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіПрокопанич Г.К.,
суддівАлєєвої І.В.,
Євсікова О.О.,
розглянувши касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 р. (головуючий суддя Чорна Л.В., судді: Смірнова Л.Г., Тищенко О.В.)
на рішенняГосподарського суду міста Києва від 07.11.2012 р. (суддя Босий В.П.)
у справі№ 5011-30/13263-2012 Господарського суду міста Києва
за позовомДержавного підприємства "Інформаційні судові системи"
доПриватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій"
провизнання недійсним договору та стягнення 7.555.995,44 грн.,
за участю представників
позивачаЛесик М.А.,
відповідачаРєзнік М.О.,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2012 р. у справі № 5011-30/13263-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 р., позов задоволено: визнано недійсним з моменту укладення договір оренди нежитлового приміщення № 11/03-01 від 03.11.2008 р., укладений між Державним підприємством "Інформаційні судові системи" та Закритим акціонерним товариством "Інститут розвитку передових технологій", стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" на користь Державного підприємства "Інформаційні судові системи" грошові кошти у розмірі 7.555.995,44 грн.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 2-1, 32, 82 ГПК України, ст. ст. 7, 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", ч. 3 ст. 207, ч. 1 ст. 216 ГК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди помилково не застосували до спірних правовідносин положення Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та не врахували, що зобов'язання за спірним договором можуть бути припинені лише на майбутнє.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.
Між Закритим акціонерним товариством "Інститут розвитку передових технологій", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Інститут розвитку передових технологій" (орендодавець), та Державним підприємством "Інформаційні судові системи" (орендар) 03.11.2008 р. було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 11/03-01 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору у порядку та на умовах, передбачених цим договором, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення, яке розташоване на третьому та четвертому поверхах офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81-А, загальною площею 1.184,4 кв. м.
Пунктом 3.2 Договору встановлено, що розмір орендної плати визначається сторонами за формулою, зазначеною у протоколі узгодження договірної ціни (додаток).
Відповідно до п. 3.3 Договору орендна плата вноситься орендарем щомісяця авансовими платежами, але не пізніше 5 числа поточного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця грошової суми, розрахованої згідно протоколу узгодження договірної ціни (додаток) пропорційно фактично орендованій площі. Сплата орендної плати здійснюється орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків.
Відповідно до п. 8.1 Договору він набуває чинності з 01.12.2008 р. та діє до 01.11.2011 р.
Протоколом узгодження договірної ціни до Договору сторони погодили розмір щомісячної орендної плати за користування орендованим приміщенням загальною площею 1.186,4 кв. м, яка становить 453.271,24 грн.
На виконання умов Договору відповідач передав, а позивач прийняв у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81-А, що підтверджується матеріалами справи.
У період з 30.01.2009 р. по 06.07.2011 р. сторонами неодноразово укладались додаткові угоди до Договору, протоколи узгодження договірної ціни та акти прийому-передачі на предмет зміни площі орендованого приміщення та розміру орендної плати за користування таким приміщенням.
Судами встановлено, що сторони належно виконали взяті на себе зобов'язання: відповідач в частині надання у користування приміщення (акти здачі-прийняття робіт), а позивач в частині обов'язку зі сплати орендних платежів (платіжні доручення) у період з 03.11.2008 р. по 01.09.2011 р. на загальну суму 7.115.094,08 грн. Крім того, позивачем було сплачено грошові кошти у розмірі 440.901,36 грн. в якості авансового платежу за оренду приміщення за вересень та жовтень 2008 року, які були зараховані в рахунок оплати орендних платежів за Договором.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як вірно зазначено судами, частиною 4 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 23.09.2008 р.) встановлено, що оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди. Оренда майна інших форм власності регулюється положеннями цього Закону, якщо орендарями є державні підприємства.
Відтак, до даних правовідносин, орендарем у яких виступає Державне підприємство "Інформаційні судові системи", підлягають застосуванню положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
За статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є, зокрема, об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації).
Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 8 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786, (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору, далі - Методика) у разі оренди нерухомого майна (крім оренди нерухомого майна фізичними та юридичними особами, зазначеними у пункті 10 цієї Методики) розмір річної орендної плати визначається за формулою: Опл = Вп х Сор, де Вп - вартість орендованого майна, визначена шляхом проведення незалежної оцінки, грн.; Сор - орендна ставка, визначена згідно з додатком 2.
Частиною 2 статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 23.09.2008 р.) встановлено, що оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.
Матеріали справи не містять доказів проведення сторонами оцінки об'єкта оренди за Договором перед укладенням такого Договору та визначення розміру орендної плати.
Із протоколу узгодження договірної ціни до Договору (додаток до Договору) вбачається, що формула визначення розміру орендної плати за Договором в порушення вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Методики не містить обов'язкової складової - вартості орендованого майна, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки.
Відповідно до ч. 3 п. 8 Методики якщо орендоване нежитлове приміщення є частиною будівлі (споруди), то оцінка вартості цього приміщення проводиться безпосередньо або опосередковано з урахуванням вартості будівлі (споруди) в цілому за формулою: Вп = Вб : Пб х Пп, де Вп - вартість орендованого приміщення, яке є частиною будівлі (споруди), грн.; Вб - вартість будівлі (споруди) в цілому (без вартості підвальних приміщень, якщо вони не експлуатуються орендарем), визначена шляхом проведення незалежної оцінки, грн.; Пп - площа орендованого приміщення, кв. м; Пб - площа будівлі (споруди) в цілому (без площі підвальних приміщень, якщо вони не експлуатуються орендарем), кв. м.
Актом позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача № 09-30/1478 від 13.08.2012 р., складеним Державною фінансовою інспекцією в м. Києві, також встановлена невідповідність положень Договору вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині визначення орендної плати через відсутність проведення оцінки об'єкта оренди.
За таких обставин, розмір орендної плати за користування орендованим майном є таким, що визначений з порушенням приписів ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 23.09.2008 р.) та п. 8 Методики.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" випадки обов'язкового проведення оцінки майна встановлюються цим Законом.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках оренди державного майна, майна, що є у комунальній власності.
Скаржник вказує, на те зазначений закон не встановлює обов'язкового проведення оцінки майна, що знаходиться у приватній власності, а тому оцінка майна не є обов'язковою для спірних правовідносин.
Однак колегія суддів не погоджується з таким твердженням, оскільки спірні правовідносини, орендарем у яких виступає Державне підприємство "Інформаційні судові системи", згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" регулюються нормами саме цього закону.
При цьому положення про те, що оренда майна інших форм власності, якщо орендарями є державні підприємства, регулюється положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна", містились у ст. 1 цього Закону протягом майже всього строку дії договору, а саме: в редакціях Закону з 13.09.2001 р. по 21.04.2011р.
З огляду на те, що положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в ред. від 23.09.2008 р.), який регулює орендні відносини, передбачене обов'язкове проведення оцінки об'єкта оренди перед укладенням договору оренди, суди дійшли обґрунтованого висновку, що спірний договір не відповідає нормам законодавства, що згідно ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.
За таких обставин, позовні вимоги про визнання недійсним договору з моменту його укладення є обґрунтованими.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 7.555.995,44 грн., одержаних від позивача на виконання такого договору.
Судами встановлено, що матеріалами справи (платіжні доручення) підтверджується належне виконання позивачем умов Договору в частині сплати орендних платежів у період з 03.11.2008 р. по 01.09.2011 р. на загальну суму 7.115.094,08 грн. Крім того, позивачем було сплачено грошові кошти у розмірі 440.901,36 грн. в якості авансового платежу за оренду приміщення за вересень та жовтень 2008 року, які були зараховані в рахунок оплати орендних платежів за Договором, що разом становить 7.555.995,44 грн.
Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Враховуючи положення ст. 216 ЦК України, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 7.555.995,44 грн., одержаних від позивача на виконання спірного договору, який не відповідає законодавству в частині порядку визначення та, відповідно, розміру орендної плати, підлягають задоволенню.
При цьому колегія суддів відзначає, що положеннями Цивільного кодексу України, зокрема ч. 1 ст. 762, встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата. А тому відповідач, як особа, чиїм майном фактично користувався наймач (орендар), не позбавлений можливості захистити своє порушене право чи майновий інтерес у спосіб, передбачений ст. 16 ЦК України.
Щодо посилань скаржника на те, що апеляційним судом було порушено вимоги ст. 2-1 ГПК України щодо автоматизованого визначення складу суду, а саме здійснено заміну складу суду за розпорядженнями керівників (заступників) цього суду, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 2-1 ГПК України визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який враховує кількість справ, що перебувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.
Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду, в тому числі видачі судових рішень та наказів господарського суду, передачі справ до електронного архіву, зберігання текстів судових рішень, ухвал та інших процесуальних документів, надання інформації фізичним та юридичним особам, підготовки статистичних даних, визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.
Відповідно до 3.1.6, 3.1.7 рішення Ради суддів України від 26.11.2010 р. N 30, із змінами і доповненнями, засади формування колегії суддів визначаються зборами суддів відповідного суду з унеможливленням впливу на формування осіб, зацікавлених у результатах судового розгляду справи. Збори суддів відповідного суду визначають засади формування колегії суддів без здійснення повторного автоматизованого розподілу справ, зокрема, у випадку необхідності внесення змін до складу колегії суддів у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді (суддів), його (їх) відпусткою, відрядженням.
Відповідно до 3.1.12 рішення Ради суддів України від 26.11.2010 р. N 30, із змінами і доповненнями, у разі неможливості виконання суддею, який входить до складу колегії суддів, обов'язків судді (тимчасова непрацездатність, відрядження, відпустка тощо), який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі, повторний автоматичний розподіл судових справ не здійснюється. Заміна відсутнього судді, який входить до складу колегії суддів, здійснюється відповідно до встановлених засад формування складу колегій суддів.
Як вбачається з розпоряджень керівника (його заступника) апеляційного суду, вказані розпорядження були прийняті відповідно до рішень зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012 р. та згідно з вимогами законодавства.
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення позову є обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 р. у справі № 5011-30/13263-2012 - без змін.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
суддіІ.В. Алєєва
О.О. Євсіков