Копія
Ухвала
Іменем України
Справа № 2а-0109/386/12
10.04.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лядової Т.Р.,
суддів Ілюхіної Г.П. ,
Яковенко С.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя АР Крим на постанову Київського районного суду м. Сімферополя (суддя Сенько М.Ф. ) від 08.10.12 у справі № 2а-0109/386/12
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95017)
до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя АР Крим (вул.Київська, 125-б,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95034)
про зобов'язання провести перерахунок пенсії,
У серпні 2012 року ОСОБА_2 звернулась з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя АР Крим про зобов'язання провести перерахунок пенсії.
Постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 08.10.12 адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим - задоволено частково. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим поновити ОСОБА_2 виплату державної пенсії за віком, починаючи з 07.08.2012 року. Стягнуто з місцевого бюджету Київського району м. Сімферополя на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 32 грн. 19 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На зазначене судове рішення від відповідача надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про його скасування та ухвалення нового рішення.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Сторони та їх представники у судове засідання не з'явилися, про місце та час розгляду справи сповіщені у встановленому законом порядку.
Колегія суддів, відповідно до приписів ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе апеляційний розгляд справи без участі нез'явившихся осіб, по наявним у матеріалах справи письмовим доказам, оскільки суд апеляційної інстанції не визнавав обов'язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Судова колегія, керуючись положеннями п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнала за можливе перейти до письмового провадження по справі.
Розглянувши справу в порядку статей 195,197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду Київського району м. Сімферополя АР Крим і отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
19.12.1999 року виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль, при цьому вона залишається громадянином України.
У зв'язку з цим, та набранням чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії позивачу була припинена на підставі п. 2 ч.1 ст. 49, ст. 51Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
07.08.2012 року позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, на що отримала відмову в задоволенні заяви від 21.08.2012р., мотивовану відсутністю правових підстав.
Суд першої інстанції зобов'язуючи відповідача поновити ОСОБА_2 виплату державної пенсії за віком, починаючи з 07.08.2012 року, виходив з того, що нормативних обмежень щодо призначення пенсії громадянам України, які постійно проживають на території інших держав, законодавство України не містить.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод для виплати пенсії відповідач зобов'язаний відновити виплату пенсії позивачу.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009р., вказаними нормами Закону (ст. 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Таким чином, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії припиняється на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 2 ст. 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення", винятки були встановлені для громадян, які проживають за кордоном, якщо пенсія їм призначена внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. У цих випадках пенсія виплачується і за відсутності міжнародного договору. Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок переведення пенсій громадян, які виїхали на постійне проживання до інших країн" від 06.04.1993 N'258)7" визначено відповідний механізм виплати таких пенсій.
Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 не виплата пенсій громадянам України, які виїхали з України, визнано неконституційним, Конституційним Судом України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІУ, у зв'язку з чим застосуванню не підлягають.
Рішенням Конституційного Суду зазначено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Колегія суддів зазначає, що з 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином, положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються лише в частині, що не суперечить нормам Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (ст. 92 Закону "Про пенсійне забезпечення", ст.ст. 49, 51 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що позивач має право на поновлення виплати йому пенсії.
Щодо вимог позивача про перерахунку пенсії, суд першої інстанції вірно визначив, що вони не підлягають задоволенню, оскільки поновлення у виплаті пенсії передбачає за собою встановлення розміру пенсії порядку та строків її виплати відповідно до законодавства, що діє на час такого поновлення.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми чинного законодавства.
Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.
Керуючись ст.195; ст.196; п.1 ч.1 ст.198; ст.200; п.1 ч.1 ст.205; ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя АР Крим - залишити без задоволення.
2. Постанову Київського районного суду м. Сімферополя (суддя Сенько М.Ф. ) від 08.10.12 у справі № 2а-0109/386/12 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя АР Крим про зобов'язання провести перерахунок пенсії - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя підпис Т.Р.Лядова
Судді підпис Г.П.Ілюхіна
підпис С.Ю. Яковенко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Т.Р.Лядова