ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
11 квітня 2013 року № 826/1993/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Данилишина В.М., при секретарі Хрімлі К.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу Голови Державної податкової адміністрації України від 06.02.2012 р. за № 6-о та зобов'язання вчинити дії.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - Позивач) до Державної податкової служби України (надалі також - Відповідач), третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу Голови Державної податкової адміністрації України від 06.02.2012 р. за № 6-о та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірний наказ прийнято Відповідачем в порушення норм чинного законодавства України, які регулюють специфіку спірних правовідносин.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його необґрунтованості та безпідставності.
Третя особа позиції щодо заявленого позову не виклала, у судове засідання не прибула, про причини неприбуття суд не повідомила.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд з підстав, визначених ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.
З урахуванням клопотання про збільшення розміру позовних вимог, Позивач просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної податкової адміністрації України від 06.02.2012 р. за № 6-о;
- внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 шляхом внесення помітки про недійсність запису №33 в трудовій книжці ОСОБА_1 у зв'язку з скасуванням наказу Голови Державної податкової адміністрації України від 06.02.2012 р. за № 6-о;
- зобов'язати Державну податкову службу України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 260 625 (двісті шістдесят тисяч шістсот двадцять п'ять) грн. 15 коп.
Як вбачається із матеріалів, наказом ДПА України від 21.05.2010 №708-о призначений на посаду начальника відділу внутрішньої безпеки при ДПА в Івано-Франківській області УВБ ДПА України.
При вирішенні питання щодо правомірності оспорюваного наказу, суд виходив з наступного.
Визнаючи важливість права на працю як основи життєдіяльності людини, Конституція України закріплює та гарантує основні трудові права громадян (статті 43, 44, 45, 46) і встановлює, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92).
Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов'язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Згідно ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року №2747-IV (КАС України) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
До публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом статті 1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723 -XII державна служба - це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують зарплату за рахунок державних коштів. Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо це: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та і функцій держави, оплачується з державних коштів. З огляду на наведене у зв'язку з тим, що органи ДПС України є державними органами виконавчої влади, службу в органах державної податкової служби України слід суд розглядає як публічну службу.
Згідно з абзацами першим-другим ст. 1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-XII (із змінами і доповненнями) (далі -Закон №509-XII) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) до системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби).
При цьому, як слідує із позовної заяви, Позивач в обґрунтування протиправності спірного наказу стверджує, що спірні правовідносини врегульовані приписами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю України а відтак підставою для звільнення повинен бути саме обвинувальний вирок, який набрав законної сили, проте такі доводу спростовуються наступним.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну службу», регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
При цьому, за висновками суду спірні правовідносини не є трудовими, і всі питання щодо звільнення (поновлення на службі), стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають вирішенню відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР (затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114) (далі по тексту - Положення), а приписи Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не поширюються.
Така позиція суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеної у постановах у справі №21-236а11 від 05.12.2011р. та у справі №21-99а12 від 09.04.2012р.
Тобто, враховуючи вищевикладене, порядок проходження служби Позивача регламентувався виключно приписами Положення.
Матеріалами справи підтверджено, що під час проходження служби в органах державної податкової служби проти Позивача порушено кримінальну справу №320845 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України та останнього затримано, в порядку ст. 115 КПК України.
Враховуючи той факт, що затримання Позивача унеможливило виконання ним обов'язки начальника відділу внутрішньої безпеки, а також беручи до уваги внесення змін до організаційної структури та штатного розпису ДПА України, на підставі наказу ДПА України від 17.09.2010 №715 «Про внесення змін до наказу ДПА України від 05.06.2008 №375», наказом ДПА України від 21.09.2010 №1736-о Позивача правомірно звільнено із займаної посади та зараховано в розпорядження ДПА України.
При цьому, відповідно до п. 2 Наказу ДПА України від 26.08.09 №459 «Про затвердження Інструкції про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції у розпорядженні органів ДПС», зарахування осіб начальницького складу податкової міліції у розпорядження - особливий порядок тимчасового проходження служби осіб начальницького складу податкової міліції у підпорядкуванні начальника відповідного підрозділу.
Таким чином, з 21.09.2010р. Позивач перебував в розпорядженні ДПА України, тобто, проходив службу без призначення на конкретну посаду.
Водночас, судом встановлено, що 02.10.2010р. заступником прокурора Івано-Франківської області затверджений та направлений до суду обвинувальний висновок по кримінальній справі №320845 по обвинуваченню Позивача у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.
Як встановлено досудовим слідством по кримінальній справі, Позивач, будучи службовою особою, працівником правоохоронного органу, переслідуючи корисливі мотиви, діючи умисно всупереч інтересів служби, з використанням свого службового становища, протягом липня-вересня 2010р. вимагав, а 20.09.2010р. отримав та прийняв від начальника виробничо-технічного відділу Долинського ВУВКГ ОСОБА_3 через свою рідну сестру ОСОБА_4 хабара в розмірі 8000 грн. за сприяння у невідображені працівниками Долинської ОДПІ порушень податкового законодавства під час перевірки фінансово-господарської діяльності Долинського ВУВКГ та подальшого не проведення працівниками ВВБ УВБ ДПА України при ДПА у Івано-Франківській області перевірки правильності відображених в акті порушень.
За таких обставин, Відповідачем наказом від 06.02.2012р. №6-о Позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 66 Положення (скоєння вчинку, що дискредитує звання начальницького складу).
Відповідно до п. 66 Положення особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:
а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;.
б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку) (п. 62 Положення).
Так, виходячи з системного аналізу припису п. 66 Положення, вчинення особою рядового та начальницького складу вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу є самостійною підставою для припинення проходження служби та не вимагає як умови звільнення наявності вироків судів, які набрали законної сили.
При цьому, суд не погоджується з доводами Позивача, викладеними в позовній заяві про необхідність застосування п. 67 Положення, відповідно до якого особи рядового або начальницького складу, засуджені за вчинення злочину або притягнуті до адміністративної відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, підлягають звільненню із служби в органах внутрішніх справ у триденний строк з дня отримання органом внутрішніх справ копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.
Вказані приписи Порядку є самостійними підставами для припинення служби в органах внутрішніх справ.
В ході судового розгляду справи, судом встановлено, що підставою для звільнення Позивача стало вчинення останнім вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а саме - вимагання та одержання хабара у розмірі 8000 грн.
При цьому, вироком Івано-Франківського міського суду від 20.04.2012 Позивача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 ККУ та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані із виконанням функцій представників влади, та посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки. Крім того Позивача позбавлено спеціального звання «підполковник податкової міліції».
Ухвалою судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.11.2012 апеляція Позивача задоволено частково, вирок від 20.04.2012 змінено, виключено з мотивувальної частини кваліфікуючу ознаку «поєднане з вимаганням хабара», пом'якшено основне покарання до 2 років та 2 місяців позбавлення волі та Позивача звільнено з-під варти у зв'язку з відбуттям призначеного покарання.
Таким чином, обставини, які стали підставою для звільнення Позивача на підставі п. 66 Положення в повному обсязі підтверджені рішеннями судів першої та апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Відповідно до п. 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що звільнення Позивача з публічної служби є правомірним, а відтак позовні вимоги про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 260 625 грн. 15 коп. задоволенню не підлягають.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що Відповідачем доведено правомірність оскаржуваного наказу та спростовано позовні вимоги, а тому, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 є таким, що не підлягає задоволенню.
Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу Голови Державної податкової адміністрації України від 06.02.2012 р. за № 6-о та зобов'язання вчинити дії, - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.А. Качур
Судді В.І. Келеберда
В.М. Данилишин