ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
10 квітня 2013 року № 813/1228/13-а
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого - судді Сасевича О.М.
за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,
за участю сторін:
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Буньо А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при Міністерстві соціальної політики України, Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації про визнання неправомірними та скасування рішень,-
15 лютого 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при Міністерстві соціальної політики України (надалі - Комісія, відповідач 1), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Комісії, оформлене протоколом №48 від 07.06.2012 року в частині визнання безпідставною видачу ОСОБА_1посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (категорії 3).
Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що проходячи військову службу у фінансовій службі Прикарпатського військового округу (ПрикВО) на посаді старшого інспектора-ревізора, приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період з 06.08.1986 р. по 12.08.1986 р., а тому йому було надано статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та видано відповідне посвідчення. Однак, в результаті проведення Державною фінансовою інспекцією у Львівській області ревізії фінансово-господарської діяльності територіальних підрозділів Пенсійного фонду України та складення відповідного акту ревізії, його особову справу було направлено на розгляд Комісії, якою 07.06.2012 року було прийнято рішення (у формі протоколу № 48) про безпідставність видачі ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 3 (1) у зв'язку із не підтвердженням факту виконання робіт у зоні відчуження.
Проте, позивач вважає, що рішення Комісії є неправомірним, адже факт виконання робіт позивачем безпосередньо у зоні відчуження підтверджується документами особової справі ОСОБА_1 і є очевидним, натомість, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не було взято до уваги та проаналізовано всіх документів особової справи, а відтак, рішення Комісії, оформлене протоколом №48 від 07.06.2012 року в частині визнання безпідставною видачу ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підлягає скасуванню.
Згідно ухвали судді від 18.02.2013 року, провадження у даній адміністративній справі відкрито та призначено судове засідання у справі на 06.03.2013 року.
05.03.2013 року на адресу суду надійшло клопотання від відповідача (№236/20/112-13 від 05.03.2013 року) про відкладення розгляду справи, залучення до участі у справі Головного управління праці та соціального захисту населення Львівської облдержадміністрації в якості другого відповідача і витребування з ГУСЗН Львівської ОДА копії особової справи, яке судом було задоволено.
Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, визначених ст.150 КАС України.
29.03.2013 року від відповідача 1 на адресу суду надійшло заперечення на позов (№301/20/112-13 від 21.03.2013 року), в якому зазначалося про те, що за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності територіальних підрозділів Пенсійного фонду України в частині правильності призначення пенсії, допомоги і компенсацій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та обґрунтованості видачі документів, що слугували підставою для призначення пенсії, допомоги і компенсацій (щодо статусу), на розгляд Комісії було направлено особову справу позивача. Оскільки, наявні у справі документи підтверджували факт виконання робіт позивачем в с.Буда - Варовичі (зона безумовного (обов'язкового) відселення), Комісією було прийнято рішення (протокол № 48 від 07.06.2012 року) про безпідставність видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 3 (1), адже не підтверджено факту виконання робіт у зоні відчуження. У зв'язку з цим, Комісія заперечує проти позовних вимог в повному обсязі і просить суд відмовити позивачу у задоволенні його вимог.
Представником позивача 08.04.2013 року (вх. №12008) через канцелярію суду було подано відзив на заперечення проти позову, з якого вбачається, що статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС позивачу було надано в 1991 році, однак, у 1998 році Комісією зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС при МНС України видача такого посвідчення була визнана безпідставною і незважаючи на звернення позивача, вказаною Комісією 05.04.2001 року та 14.02.2002 року приймалося рішення про відмову у наданні позивачу відповідного статусу, у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують факт виконання позивачем робіт у зоні відчуження. Проте, 18.12.2003 року згаданою Комісією було прийнято рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, при цьому, додаткових документів на розгляд Комісії не подавалося. Таким чином, позивач вважає, що Комісією було належним чином здійснено перевірку документів та законно визнано за позивачем статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Крім цього, було зазначено, що повний перелік населених пунктів, в яких позивачем проводилися роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відсутній, адже виконання таких робіт до 01.10.1986 року наказами не фіксувалися, а акти ревізії, які складалися позивачем в період з 06.08.1986 року по 12.08.1986 року знищені з огляду на закінчення строків їх зберігання.
У судовому засіданні 10.04.2013 року позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд позов задовольнити, а також додатково зазначили, що вважають рішення відповідача таким, що прийняте з порушенням принципу повноти розгляду документів та інших підтверджуючих матеріалів та принципу обгрунтованості, жодних пояснень у позивача не вимагалось, документів не витребовувалось.
У зв'язку із залученням до участі у розгляді справи Головного управління праці та соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації, яке згідно із розпорядженням голови Львівської ОДА «Про впорядкування структури обласної державної адміністрації» від 29.10.2012 року було перейменовано в Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації з 01.01.2013 року (надалі по тексту - відповідач 2), представником позивача було подано письмову заяву про уточнення та збільшення розміру позовних вимог, яка судом була прийнята до розгляду і приєднана до матеріалів справи. У вказаній заяві, представник позивача просила суд визнати неправомірним та скасувати рішення Комісії, оформлене протоколом №48 від 07.06.2012 року в частині визнання безпідставною видачу ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 3 (1), а також визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління соціального захисту населення Львівської ОДА від 14.09.2012 року №17-8566 про вилучення в ОСОБА_1 посвідчення 1-ої категорії серії А учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Окрім цього, в судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання про долучення копій витягів з протоколів Комісії до матеріалів справи. Дане клопотання судом задоволено та, зокрема, долучено до матеріалів справи копії витягів із протоколів, а саме: №278 від 02.10.1998 року, №403 від 05.04.2001 року, №417 від 14.02.2002 року, № 436 від 18.12.2003 року.
Відповідач 1 явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце його проведення. Про причини неявки суд не повідомив. Однак, враховуючи те, що відповідачем 1 було подано письмове заперечення на позовну заяву, судом, на підставі ст.ст.71, 128 КАС України, ухвалено розглянути справу за наявними у ній доказами у відсутності представника відповідача 1.
Представник відповідача 2 проти позовних вимог позивача заперечив, зазначив, що оскаржуване рішення було прийнято Комісією правомірно та відповідно до вимог законодавства, а тому, просив відмовити позивачу у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача 2, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішення про надання позивачу статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вперше було прийняте ще в 1991 році на підставі довідки військової частини 55064, яка свідчить про те, що ОСОБА_1 у період з 06.08.1986 року по 12.08.1986 року виконував службові обов'язки по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 30-ти кілометровій зоні, посвідчення про відрядження від 05.08.1986 року, роздавальної відомості №2786 та інших документів, які містяться в особовій справі ОСОБА_1 У 1998 році видача посвідчення позивачу Комісією зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС при МНС України була визнана безпідставною і незважаючи на звернення позивача та долучення у 2001 році до матеріалів особової справи ОСОБА_1 таких додаткових документів, як: підтвердження генерал-лейтенанта Ризатдінова Р.Г. від 19.02.2001 року, довідки Управління начальника військ РХБЗ Збройних Сил України №119/2/2842 від 18.09.2001 року та довідки Головного організаційно-мобілізаційного управління Генерального штабу ЗСУ №115/5618 від 14.09.2001 року, Комісією 05.04.2001 року та 14.02.2002 року приймалося рішення про безпідставність видачі посвідчення ОСОБА_1 Однак, 18 грудня 2003 року Комісією зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС при МНС було прийнято рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 3А, при цьому, нових додаткових документів на розгляд Комісії МНС ні позивачем, ні жодною іншою установою не подавалося.
Вказане свідчить про те, що Комісією зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків на ЧАЕС при МНС України при прийнятті 18.12.2003 року рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вже вдруге, було здійснено перевірку всіх документів, які підтверджують факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у зоні відчуження.
Окрім цього, судом також встановлено, що 07.06.2012 року Комісією зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків на ЧАЕС при Міністерстві праці та соціальної політики України було прийнято рішення про безпідставність видачі ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 3 (1) у зв'язку із не підтвердженням факту виконання робіт у зоні відчуження, оформлене протоколом №48.
Проте, з таким висновком Комісії суд не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Як вбачається із списку військовослужбовців фінансової служби ПрикВО, які приймали участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС №29/1/663 від 29.04.1992 року, ОСОБА_1 в період з 06.08.1986 р. по 12.08.1986 р. здійснював ревізію фінансово-господарської діяльності і контроль за роботою особового складу при дезактивації населених пунктів у таких населених пунктах як Діброва, Б. Воровичі і Чорнобиль, отримав дозу опромінення у розмірі 2,52 рнг. Крім цього, зазначено, що відомості в цьому списку звірені з первинними документами.
В письмовому підтвердженні генерал-лейтенанта Ризатдінова Р.Г. від 19.02.2001 року, йдеться про те, що підполковник ОСОБА_1 разом з іншими офіцерами здійснювали контроль за ходом робіт особового складу 39 Окремого полку хімічного в районі населеного пункту Копачі (10-ти кілометрова зона).
Довідка Головного організаційно-мобілізаційного управління Генерального штабу ЗСУ від 14.09.2001 року №115/5618 свідчить про те, що підполковник ОСОБА_1 - старший офіцер ПрикВО виконував службові обов'язки з 06.08. по 12.08.1986 р. в містах проведення робіт особовим складом полку в зоні відчуження, а саме: в населених пунктах Прип'ять, Чорнобиль, Копачі, Корогод, Товстий Ліс, Старі Шепеличі, Нові Шепеличі, Бенівка, Бураківка, Промзона станції.
В довідці Управління начальника військ РХБ захисту ЗСУ від 18.09.2001 року №119/2/2842 зазначено, що військова частина 55064 - 39 окремий полк хімічного захисту колишнього ПрикВО приймала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 10 травня 1986 р. по 20 листопада 1990 р. і дислокувалася у населених пунктах: Буда Варовичі, Нова Радча. При цьому, особовий склад полку виконував завдання по ліквідації наслідків аварії безпосередньо у зоні відчуження, а саме в таких населених пунктах як: Прип'ять, Корогод, Копачі, Діброва, Старі Шепеличі, Новошепеличі, Бенівка, Буряківка, Товстий Ліс, Чорнобиль, Новий Мир, Промзона станції, проте, проведення відповідних робіт в початковий період наказами не фіксувалося.
Вказане спростовує твердження відповідача 1 про те, що наявні у справі документи підтверджують факт виконання робіт позивачем лише в с. Буда - Воровичі, в якому була дислокована військова частина 55064, адже роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС проводилися у населених пунктах, які відносяться до зони відчуження, а також до зони безумовного (обов'язкового) відселення відповідно до Постанови КМ УРСР «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи».
Відсутність документів, в тому числі наказів, які містили повний перелік населених пунктів, в яких позивачем виконувалися роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з причин незалежних від волевиявлення позивача (втрата документів, знищення документів та ін.), не може бути підставою для позбавлення особи статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який був наданий позивачеві в 1991 та в 2003 р.р. відповідно до рішення компетентного органу в порядку, що був визначений на той час законодавством.
Крім цього, відомості, котрі містяться в документах особової справи позивача та були представлені на розгляд Комісії і в 1991 році, і у 2003 році станом на день розгляду справи не визнавалися у встановленому законодавством порядку такими, що не відповідають дійсності, а письмові докази, - підробленими чи сфальсифікованими, що виключає можливість не враховувати їх як належні та допустимі докази при прийнятті рішень відповідачем.
Більше того, видача позивачу посвідчення у 2003 році була повторною, що є безкомпромісним підтвердженням того, що Комісія належним чином та в повному обсязі здійснила перевірку документів, які підтверджують факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС безпосередньо у зоні відчуження.
Також суд відзначає той факт, що відповідачем 1 не було вчинено достатніх дій з приводу отримання вичерпних документів та необхідних пояснень від позивача.
Відповідно до п.1.1. Положення про Комісію зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, затвердженого наказом Міністерства праці і соціальної політики України №187 від 17.05.2006 року (надалі-Положення), Комісія зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - це постійно діючий колегіальний орган, що створюється при Міністерстві праці та соціальної політики України для розгляду спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно п.1.2. Положення, основними принципами діяльності Комісії є: законність, колегіальність, повнота розгляду наданих документів та інших підтвердних матеріалів, обґрунтованості прийнятих рішень, незалежність членів Комісії (недопущення втручання в діяльність Комісії фізичних та юридичних осіб, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування), компетентність членів Комісії.
Пунктами 4.1., 5.1., 5.5. Положення передбачено, що Комісія має право звертатися за допомогою до підприємств, установ, організацій для отримання документів і матеріалів, необхідних для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Рішення Комісії приймаються колегіально і є обов'язковими для виконання Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями щодо визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і видачі відповідного посвідчення або його вилучення як такого, що видане безпідставно. Рішення Комісії може бути оскаржено в установленому законодавством порядку.
Враховуючи наведене, суд вважає, що при прийнятті рішення оформленого протоколом №48 від 07.06.2012 року в частині видачі ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - безпідставною, відповідачем 1 не були виконані одні з основних принципів Комісії, а саме: повнота розгляду наданих документів та інших підтвердних матеріалів та обґрунтованість прийнятих рішень, оскільки, відповідачем 1 не було досліджено та не взято до уваги всіх первинних документів, які були підставою для видачі позивачу як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС, відповідних посвідчень, починаючи з 1991 року. Крім цього, критерій обґрунтованості прийняття рішення, вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.
Таким чином, спірне рішення приймалося без врахувань усіх обставин справи, що мали надзвичайно важливе значення для прийняття рішення.
Частиною 2 статті 99 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спірне рішення було надіслане позивачу 18.09.2012 року, що підтверджується поштовим штампом на конверті та свідчить про те, що позовна заява подана позивачем до суду в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч.2 ст.99 КАС України.
Суд, при вирішенні даного спору застосовує також принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Закріплений у судовій практиці Європейського Суду з прав людини принцип «належного урядування» передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах: «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy[GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000-І; «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-ХІІ; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п.73).
З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincovd and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, n.58, ECHR 2002-VIII).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п.74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincovd and Pine v. the Czech Republic), n.58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява №32457/05, п.40, від 13 грудня 2007 року та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п.67, від 11 червня 2009 року).
Відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Частина 1 статті 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.
Судові витрати сторонами у справі не понесені, адже позивач є інвалідом ІІ групи, що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК серія 10 ААБ № 119527, а відтак, в силу положень п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 94, 128, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при Міністерстві праці та соціальної політики України оформлене протоколом №48 від 07.06.2012 року в частині визнання безпідставною видачу ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 3 (1).
Визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації від 14.09.2012 року №17-8566 про вилучення в ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1 серії А.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Сасевич О.М.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 15 квітня 2013 року.