ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/1671/13 10.04.13
За позовом Заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до
1) Голосіївської районної в м. Києві ради
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко"
про визнання недійсним рішення та договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 29.12.2009 року
Суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від прокуратури: Пилипенко Т.А. - представник за посвідченням
від позивача: не з'явились
від відповідача-1: не з'явились
від відповідача-2: Сільванович С.В. - представник за довіреністю б/н від 21.02.2013
В судовому засіданні 10.04.2013, в порядку ч. 1 ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заступник прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Ліквідаційної комісії з припинення Голосіївської районної в м. Києві ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко" про
- визнання недійсною позицію № 33 додатку до рішення Голосіївської в м. Києві ради № 14/10 «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району м. Києва, які підлягають приватизації шляхом викупу від 26.06.2007 року,
- визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень з № 1 по № 38 (групи приміщень № 139) (в літ. А) підвалу та 1-го поверху, загальною площею, 720,20 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул.. Новопирогівська, 31 (літера «А»), укладеного між Фондом приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва та товариством з обмеженою відповідальністю «Веко» від 29.12.2009 року,
- зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Веко» повернути нежиле приміщення вартістю 2 287 116,00 грн, загальною площею 720,20 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул.. Новопирогівська, 31 (літера «А») територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
В обґрунтування позову орган прокуратури зазначає, що за результатами прокурорської перевірки стосовно додержання вимог законодавства під час приватизації упродовж 2009-2012 років об'єктів нерухомого майна, що розташовані на території Голосіївського району м. Києва, встановлено, що між Голосіївською районною у м. Києві адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю «Веко» було укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого орендар (ТОВ «Веко») прийняв в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю Голосіївського району м. Києва за адресою: м Київ, вул. Новопирогівська, 31, розташованого на 1 поверсі, площею 461,40 кв.м. - використовується під магазин та у підвалі 263,60 кв.м. - під склад.
В подальшому, рішенням Голосіївської районної в місті Києві ради № 14/10 "Про приватизацію об'єктів комунальної власності Голосіївського району м. Києва, які підлягають приватизації шляхом викупу" від 26.06.2007 визначено спосіб приватизації викуп щодо об'єктів комунальної власності району згідно з додатком: в т.ч. включено до приватизації шляхом викупу ТОВ «Веко» нежилі приміщення площею 461,40 кв.м та 263,60 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Новопирогівська, 31, літ. "А".
15.06.2009 р. між Голосіївською районною у м. Києві радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Веко» було укладено типовий договір оренди нежитлового приміщення № 138-09, на підставі якого ТОВ «Веко» прийняв в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю територіальної громади Голосіївського району м. Києва та розташоване за адресою: м Київ, вул. Новопирогівська, 31. Термін дії договору оренди встановлено з 15.06.2009 р . по 15.06.2011 р.
29.12.2009 року між Фондом приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва (продавець) та ТОВ «Веко» укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень, з № 1 по № 38 (групи приміщень № 139) (в літ. А) підвалу та 1-го поверху, загальною площею, 720,20 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул.. Новопирогівська, 31 (літера «А»).
За доводами орану прокуратури рішенням Голосіївської районної ради в м. Києві ради № 14/10, невірно визначений спосіб приватизації приміщення, загальною площею 461,4 кв.м. та 236,6 кв.м. шляхом викупу ТОВ «Веко» та прийнято в порушення ряду нормативних актів з питань приватизації, оскільки за переконанням органу прокуратури, першочергово необхідно застосовувати конкурентні способи приватизації об'єкту - аукціон чи конкурс. Окрім цього, прокуратура вважає, що в даному випадку неможливо застосовувати такий спосіб приватизації як викуп, оскільки орендарем не здійснено невід'ємних поліпшень неменше ніж 25 %, як цього вимагає програма приватизації комунального майна територіальної громади м. Києва на 2007-2010 роки, затверджена рішенням Київської міської ради від 08 лютого 2007 року № 62/723.
Наступною підставою на обґрунтування позовних вимог орган прокуратури наводить ту обставину, що опублікування оголошення про приватизацію нежилих приміщень по вул. Новопирогівська, 31 лише у місцевій газеті «Хрещатик», суперечить ст. 8 Закону України «Про приватизацію невеликий державних підприємств (малу приватизацію)», так як на думку прокуратури всі опублікування щодо приватизації майна повинні бути опубліковані у державному інформаційному бюлетені про приватизацію.
Також прокуратура стверджує, що строк підготовки об'єктів приватизації до продажу перевищив встановлений законом двохмісячний строк та зайняв більше 2 років.
За таких обставин, орган прокуратури вважає, що оскільки продаж неконкурентним способом комунального майна територіальної громади м. Києва, призвело до неефективного використання та суперечить інтересам територіальної громади м. Києва, порушує економічні інтереси держави та ускладнює належне виконання соціально-економічних програм. Відтак, за переконанням прокуратури Договір купівлі-продажу нежилих приміщень з № 1 по № 38 (групи приміщень № 139) (в літ. А) підвалу та 1-го поверху, загальною площею, 720,20 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул.. Новопирогівська, 31 (літера «А») від 29.12.2009 року, порушує публічний порядок, спрямований на порушення прав територіальної громади м. Києва, незаконне заволодіння належне їй майном а тому підлягає визнанню недійним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.13 порушено провадження у справі № 910/1671/13 за вказаною позовною заявою, та призначено справу до слухання у судовому засіданні на 20.02.13.
20.02.13 через канцелярію суду відповідач-1 подав заяву щодо спливу позовної давності та клопотання про слухання справи без участі уповноваженого представника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.13, у зв'язку з не з'явленням у судове засідання усіх сторін, розгляд справи відкладався до 06.03.13.
05.03.13 через канцелярію суду відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує з таких підстав.
Так, відповідач-2 зазначає, що останній орендує приміщення по вул. Новопирогівська, 31 м. Києві починаючи з 1993 році, на підставі договору оренди, укладеного між Комунальним управлінням житлового господарства Харківського району та Відповідачем-2.
В подальшому договори оренди укладалися з власниками комунального майна та відповідачем-2.
Так, 06.03.2002р. між Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією та Відповідачем-2 укладено договір оренди № 294-02 нежитлового по вул. Новопирогівська, 31 в м. Києві, строком від 06.03.2002р. по 01.12.2008р.
А 15.06.2009 р. між Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією та Відповідачем-2, укладено договір оренди № 138-09 нежитлового по вул. Новопирогівська, 31 в м. Києві строком від 06.03.2002р. по 15.06.2011р. Цей договір оренди припинив свою дію 27.01.2010р., відповідно до п.5.5 договору оренди - «у випадку приватизації об'єкта оренди Орендарем».
За доводами відповідача-2, останній придбав майно (нежилі приміщення з № 1 по № 38 (групи приміщень № 139) підвалу та першого поверху (магазин) загальною площею 720,20 кв.м., які розташовані в м. Києві по вулиці Новопирогівська, № 31 (літера А)) у власність на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2009р., укладеного між Фондом приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва (Продавець) та Відповідачем-2 (Покупець), посвідченого приватним нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за № 4520.
Як зазначає, відповідач-2, вказаний договір купівлі-продажу укладений у відповідності до умов чинного законодавства в тому числі з питань приватизації.
Крім іншого, відповідач-2 зазнає, що доводи прокуратури про незаконність рішення Голосіївської районної у м. Києві ради від 26.07.2007р. № 14/10 «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району м. Києва, які підлягають приватизації шляхом «викупу» спростовуються нормами матеріального права, ст. 143 Конституції України, ст. 327 Цивільного кодексу України визначено, ч. 5 ст. 16, ч.ч. 1, 5, 6 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 3 ч.ч. 1 та 3 ст. 7 Закону України «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Також, відповідач-2, зазначив, що за змістом п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 р. №14-рп/2000 доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається цим органом самостійно, окрім випадків, визначених законами. Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених статтею 11 Закону та іншими законами, і є в такому разі обов'язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої приватизації. А відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації: не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України «Про оренду державного майна».
Відтак, відповідач-2 зазначає, що при прийнятті рішення Голосіївською районною в місті Києві ради від 26.06.2007р. № 14/10 «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району м. Києва, які підлягають приватизації шляхом «викупу», остання була наділена правом самостійно на власний розсуд обирати той чи інший спосіб продажу спірного майна (в т.ч. включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу).
Відповідач-2 заперечує також проти позовних вимог прокурора щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним та зобов'язання повернути до комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення, з підстав наведених у письмовому відзиві.
Відповідач-2 також зазначив про застосування строків позовної давності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.13 здійснено заміну відповідача-1 Ліквідаційну комісію з припинення Голосіївської районної в м. Києві на Голосіївську районну у місті Києві раду та відкладено розгляд справи на 20.03.13 у зв'язку з витребуванням додаткових доказів у сторін.
У судове засідання 20.03.2013 представник прокуратури з'явився, надав документи на виконання вимог ухвали суду та підтримав подане через канцелярію суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.03.13 продовжено строк розгляду справи на 15 днів, відкладено розгляд справи на 03.04.13.
У судовому засіданні 03.04.13 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Фонд приватизації майна Голосіївського району м. Києва, оскільки згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (наявний в матеріалах справи) діяльність юридичної особи: Фонд приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва припинено 07.07.2011 в результаті її ліквідації за рішенням засновників, що не пов'язано з реорганізацією.
У судовому засіданні 03.04.13 оголошувалась перерва до 10.04.13 у зв'язку з витребуванням додаткових доказів у сторін.
У судове засідання, призначене на 10.04.13, з'явилися представник прокуратури та відповідача-2, надали на виконання вимог суду докази, що залучені до матеріалів справи.
Представники позивача у судові засідання не з'являлися, вимоги ухвал суду не виконали, про причини неявки не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд вже відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу, зокрема позивачу, реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача-2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
01 жовтня 1995 року між державним комунальним управлінням житлового господарства Харківського району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веко» укладено договір оренди нежилих приміщень № 8-168, на підставі якого ТОВ «Веко» як орендар отримав у строкове користування нежитлове приміщення за адресою: Новопирогівська, 31, загальною площею 725 кв.м. для використання під магазин. Даний договір діяв з 01.10.1995 року по 01.12.1998 року.
01.12.1998р. між Комунальним управлінням житлового господарства Харківського району та ТОВ «Веко», укладено договір оренди № 8-168 нежитлового по вул. Новопирогівська, 31 в м. Києві, загальною площею 725,0 кв.м строком від 01.10.1998р. по 01.12.2008р.
На підставі рішенням сесії Київської міської ради від 27.12.2001р. № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва» та у зв'язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи у м. Києві нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Новопирогівська, 31 віднесені до об'єктів комунальної власності територіальної громади Голосіївського району (позиція №613 додатку 2 таблиці № 7).
За приписами п. 1 ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди в разі переходу права власності до інших осіб зберігає чинність для нового власника.
В подальшому, 06.03.2002р. між Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією та Відповідачем-2 укладено договір оренди № 294-02 строком з 06.03.2002р. по 01.12.2008р. Відповідно до умов даного договору орендодавець передав, а орендар отримав в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю Голосіївського району м. Києва, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул.. Новопирогівська, 31 площею 461,4 кв.м. на 1 поверсі для магазину та у підвалі площею 236,6 кв.м. для використання під склад.
15.06.2009р між Голосіївською районною у м. Києві радою та Відповідачем-2, укладено договір оренди № 138-09 нежитлового по вул. Новопирогівська, 31 в м. Києві строком від 06.03.2002р. по 15.06.2011р.
Відповідно до п. 1.1. даного Договору на підставі розпорядження Голосіївської районної у м. Києві ради від 02.04.2009 року № 43 п. 1.2 та ордеру № 114-09 від 15.06.2009 р. та від 31 травня 2006 року Орендодавець передає, а Орендар приймає у користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю територіальної громади Голосіївського району м. Києва, знаходиться за адресою: м. Київ, вул.. Новопирогівська, 31, розташовано таким чином: на 1 поверсі, площею 461,4 кв.м. використовується для магазину, у підвалі площею 236,6 кв.м. використовується під склад.
Рішенням 14 сесії V скликання Голосіївської районної в м. Києві ради від 26.07.2007р № 14/10 «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району м. Києва, які підлягають приватизації шляхом «викупу», вирішено затвердити спосіб приватизації «викуп» щодо об'єктів комунальної власності району згідно додатку.
Підпунктом 33 Додатку до Рішення Голосіївської районної у м. Києві ради від 26.06.2007 року № 14/10 визначено, що до переліку об'єктів комунальної власності Голосіївського району, що підлягають приватизації шляхом викупу включено об'єкт комунальної власності, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Новопирогівська, 31 загальною площею 461,4 кв.м та 263,6 кв.м.
Як вбачається з матеріалів справи, в Київській міській щотижневій газеті "Хрещатик" випуск № 29 (470) від 01.08.2007 року опубліковано інформацію про об'єкти комунальної власності району, які підлягають приватизації шляхом викупу, в т. ч. нежиле приміщення по вулиці Новопирогівська, № 31 (літера А).
19.11.2009 року Фонд приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва зареєстрував заяву про приватизацію у способів викуп від товариства з обмеженою відповідальністю «Веко».
27 листопада 2009 року Фондом приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва видано наказ № 71 «Про приватизацію нежилих приміщень ТОВ «Веко» за адресою вул. Новопирогівська, 31, яким встановлено: приватизувати шляхом викупу Товариством з обмеженою відповідальністю «Веко» нежилі приміщення з № 1 по № 38 (групи приміщень № 139) підвалу та 1-го поверху (магазин) загальною площею 720,20 кв.м., які розташовані в м. Києві за адресою: вул. Новопирогівська, № 31 (літера А); укласти договір на проведення незалежної оцінки названих приміщень з ТОВ «Веко» та суб'єктом оціночної діяльності ПП «Академія Оцінки і Права»; провести незалежну оцінку вищезазначених приміщень станом на 30.11.2009р.
02.12.2009 р. між Фондом комунального майна Голосіївського району м. Києва (замовник), приватним підприємством «Академія Оцінки і Права» та товариством з обмеженою відповідальністю «Веко» (платник) укладено договір про оцінку об'єкта нерухомості № 12/12-Н, на підставі якого замовник доручив, а виконавець здійснив незалежну оцінку майна: нежилих приміщень з № 1 по № 38 (групи приміщень № 139) (в літ А) підвалу та 1-го поверху загальною площею 720,20 кв.м., які розташовані в підвалі та на першому поверсі дев'ятиповерхового житлового будинку за адресою: м. Київ вул. Новопирогівська, 31.
Відповідно до п. 1.2 Договору про оцінку об'єкта нерухомості № 12/12-Н від 02.12.2009 р. оцінка проводиться з метою визначення ринкової вартості вказаних вище нежилих приміщень в умовах обмеженої реалізації, яка може бути використана для встановлення ціни їх приватизації шляхом викупу орендарем.
28.12.2009 року суб'єктом оціночної діяльності ПП «Академія Оцінки і Права» затверджено висновок про вартість майна та звіт про оцінку майна нежилих приміщень з № 1 по № 38 (групи приміщень № 139) підвалу та I- го поверху (магазин) загальною площею 720,20 кв.м., які розташовані в м. Києві за адресою: вул. Новопирогівська, № 31 (літера А) та передано за актом прийому передачі замовнику.
Наказом Фонду приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва від 28.12.2009р. № 80 «Про затвердження оцінки та укладення з ТОВ «Веко» договору купівлі-продажу нежилих приміщень за адресою: вул. Новопирогівська, 31», затверджено оцінку вартості нежилих приміщень з № 1 по № 38 (групи приміщень № 139) підвалу та 1-го поверху (магазин) загальною площею 720,20 кв.м., які розташовані в м. Києві за адресою: вул. Новопирогівська, № 31 (літера А), яка становить 1 905 930,00 грн. (один мільйон дев'ятсот п'ять тисяч дев'ятсот тридцять гривень 00 копійок).
Пунктом 2 даного наказу, зобов'язано начальника відділу приватизації та управління на підставі незалежної оцінки укласти договір купівлі-продажу вищезазначених нежилих приміщень загальною площею 720,20 кв.м., які розташовані в м. Києві за адресою: вул. Новопирогівська, № 31 (літера А), за ціною продажу 2 287 116, 00 грн. (два мільйони двісті вісімдесят сім тисяч сто шістнадцять гривень 00 копійок), яка складається з вартості 1 905 930,00 грн. (один мільйон дев'ятсот п'ять тисяч дев'ятсот тридцять гривень 00 копійок) та ПДВ 381 186, 00 грн. (триста вісімдесят одна тисяча сто вісімдесят шість гривень 00 копійок).
Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2009р. між Фондом комунального майна Голосіївського району м. Києва (Продавець) та Відповідачем-2 (Покупець), був укладений договір купівлі-продажу нежилих приміщень посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 4520.
Пунктом 1 Договору купівлі-продажу визначено, що Продавець зобов'язується передати майно - нежилі приміщення - у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти майно - нежилі приміщення з № 1 по № 38 (групи приміщень № 139) підвалу та першого поверху (магазин) загальною площею 720,20 кв.м., які розташовані в м. Києві по вулиці Новопирогівська, № 31 (літера А).
Як зазначено в абз. 2 п. 1 договору купівлі-продажу, відчужувані нежилі приміщення належать Територіальній громаді Голосіївського району м. Києва на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 03.06.2009р. на підставі наказу № 395-В від 03.06.2009р. (серії САС № 241714), зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 04.12.2009р. в реєстровій книзі № 198п-270 за реєстровим № 9757-П (копія свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) наявна у матеріалах справи).
Зі змісту абз. 3 п. 1 договору купівлі-продажу слідує, що залишкова вартість нежилих приміщень з № 1 по № 38 (групи приміщень № 139) підвалу та першого поверху загальною площею 720,20 кв.м., становить 1 206 252, 00 грн. (один мільйон двісті шість тисяч двісті п'ятдесят дві гривні 00 копійок).
Відповідно до п. 4 договору купівлі-продажу, вказані в цьому договорі нежилі приміщення продані за ціну 2 287 116, 00 грн. (два мільйони двісті вісімдесят сім тисяч сто шістнадцять гривень 00 копійок), яка складається з вартості 1 905 930,00 грн. (один мільйон дев'ятсот п'ять тисяч дев'ятсот тридцять гривень 00 копійок) та ПДВ 381 186, 00 грн. (триста вісімдесят одна тисяча сто вісімдесят шість гривень 00 копійок).
Покупець взяв на себе зобов'язання сплатити 2 287 116, 00 грн. (два мільйони двісті вісімдесят сім тисяч сто шістнадцять гривень 00 копійок) за придбаний об'єкт протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору (п. 5 Договору купівлі-продажу).
У відповідності до умов п. 9 Договору купівлі-продажу, право власності на відчужувані нежилі приміщення переходить до Покупця з моменту нотаріального посвідчення, державної реєстрації цього Договору та сплати повної ціни придбаного об'єкта приватизації.
Пунктом 10 Договору купівлі-продажу встановлено, що продавець зобов'язаний передати приміщення покупцю у з-денний термін після сплати повної ціни об'єкта приватизації (нежилі приміщення). Передача і прийняття об'єкта Продавцем і прийняття його Покупцем посвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами.
На виконання умов договору купівлі-продажу 27.01.2010р. між Фондом комунального майна Голосіївського району м. Києва (Продавець) та Відповідачем-2 (Покупець) підписано акт прийому-передачі приміщень (нежилі приміщення), відповідно до якого Продавець передає, а Покупець приймає приватизовані шляхом викупу ТОВ «Веко» нежилі приміщення з № 1 по № 38 (групи приміщень № 139) загальною площею 720,20 кв.м., за адресою: м. Київ, вулиця Новопирогівська, № 31 (літера А), які знаходяться у підвалі та на 1-му поверсі будинку.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Прокурор зазначає, що відповідно до матеріалів приватизаційної справи нежитлового приміщення за адресою м. Київ, вул. Новопирогівська, 31 (Літера А), орендарем ніякого поліпшення вказаного орендованого приміщення взагалі проведено не було, отже вказані приміщення відчужено у власність ТОВ "Веко» в порушення вимог чинного законодавства, оскільки у останнього не виникало право на приватизацію вказаного приміщення шляхом викупу. Також, Прокурор звертає увагу на те, що Договір купівлі-продажу нежилих приміщень з № 1 по № 38 (групи приміщень № 139) (в літ. А) підвалу та 1-го поверху, загальною площею, 720,20 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул.. Новопирогівська, 31 (літера «А»), укладеного між Фондом приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва та товариством з обмеженою відповідальністю «Веко» від 29.12.2009 року, є таким, що суперечить чинному законодавству, а також порушує майнові права та законні інтереси дійсного власника (територіальної громади) і, як наслідок, підлягає визнанню недійсним в судовому порядку з огляду на приписи статті 16 Цивільного кодексу України. Крім того, прокурор зазначає, що Голосіївська районна в м. Києві рада приймаючи рішення про включення зазначених нежилих приміщень до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, повинна була діяти в інтересах територіальної громади, визначити спосіб приватизації в порядку, з підстав і умов, передбаченими законодавством України про приватизацію, чого дотримано не було.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги заступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так у відповідності до частин 1, 3, 4 статті 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (стаття 142 Конституції України).
Статтею 143 Конституції України зазначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності.
У відповідності до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Так, відповідно до преамбули Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», це закон відповідно до Конституції України, визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Частиною 2 ст. 2 зазначеного вище Закону, встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного Рішення), від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частиною 5 ст. 60 зазначеного вище Закону встановлено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Відповідно до ч.6 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах. (ч. 2 ст. 41 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного Рішення).
Зокрема, відповідно до ст. 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного Рішення) місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.
З огляду на аналіз наведених вище норм законодавства України та враховуючи той факт, що нежилі приміщення з № 1 по № 38 (групи приміщень № 139) (в літ. А) підвалу та 1-го поверху, загальною площею, 720,20 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул.. Новопирогівська, 31 (літера «А»), належали територіальній громаді Голосіївського району міста Києва на праві комунальної власності (згідно з свідоцтвом про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 03.06.2009р. на підставі наказу № 395-В від 03.06.2009р. (серії САС № 241714), слідує, що на момент винесення Рішення Голосіївською районної в місті Києві ради 14 сесії V скликання від 26.06.2007 року № 14/10, саме Голосіївська районна в місті Києві рада була наділена правом визначення доцільності, порядку та умов відчуження, приватизації зазначених нежилих приміщень.
Правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами. Одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю, та майна, що належить Автономній Республіці Крим. Порядок відчуження такого майна визначається законами України.
Зокрема, відповідно, до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного Рішення), відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
У відповідності до ст. 4 Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного Рішення), продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності є органи приватизації, створені місцевими радами.
Статтею 3 Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного Рішення) визначено способи малої приватизації, а саме: викуп; продаж на аукціоні, за конкурсом.
Стаття 7 Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного Рішення) наділяє повноваженням Фонд державного майна України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, місцеві Ради щодо затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу.
Включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців (ч. 3 ст. 7 зазначеного Закону).
Пунктом 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 р. №14-рп/2000 зазначено, що з положень частини п'ятої статті 7 Закону випливає, що орган приватизації зобов'язаний розглянути заяву покупця і не пізніш як через місяць повідомити його про результати її розгляду. Відмова у приватизації можлива лише за наявності підстав, вичерпний перелік яких передбачений у цій статті Закону. Якщо підстав для відмови немає, орган приватизації включає конкретні підприємства до переліку об'єктів приватизації і направляє цей перелік до органу, який його затверджує. Доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається цим органом самостійно, окрім випадків, визначених законами. Зокрема викуп застосовується у випадках, передбачених статтею 11 Закону та іншими законами, і є в такому разі обов'язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої приватизації.
Як встановлено в ст. 11 Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного Рішення), викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації: не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна".
Аналіз наведених вище норм законодавства України, чинного на час винесення оскаржуваного Рішення, дає підставу стверджувати, що при прийнятті Голосіївською районною в місті Києві радою рішення від 26.06.2007 р. № 14/10 "Про приватизацію об'єктів комунальної власності Голосіївського району м. Києва", Голосіївська районна в місті Києві рада була наділена правом самостійно на власний розсуд обирати той чи інший спосіб продажу спірного майна (в т.ч. включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу).
Щодо твердження орану прокуратури щодо не здійснення відповідачем-2 невід'ємного поліпшення спірного майна, яке неможливо відокремити без завдання йому шкоди, вартістю не менше як 25% від його залишкової вартості, та визначення відповідачем-1 способу приватизації спірного майна шляхом викупу є незаконним, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України один раз на три роки не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, але до початку наступного бюджетного року та діє до затвердження чергової Державної програми приватизації
Згідно з п. 1 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації", (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) Державна програма приватизації на 2000 - 2002 роки (далі - Програма) визначає основні цілі, пріоритети, завдання та способи приватизації державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, та відчуження комунального майна, групи об'єктів, які підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації державного майна та надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України та відповідні заходи щодо виконання цієї Програми
Пунктом 51 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації", (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки. Таке ж право одержує орендар у разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до законодавства України.
Тобто, наведеними положеннями встановлено обставини, при настанні яких у орендаря державного чи комунального майна виникає переважне право на його викуп у випадку прийняття відповідним органом приватизації рішення щодо відчуження такого майна шляхом його приватизації.
З урахуванням рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 р. №14-рп/2000 орендар має право вимагати від органу приватизації встановити спосіб приватизації орендованого майна шляхом його викупу.
Проте, наведені обставини не виключають права відповідного органу приватизації самостійно встановити будь-який спосіб приватизації (в т.ч. шляхом викупу) за відсутності ініціативи орендаря, яким набуто переважне право викупу такого майна з огляду на положення п. 30 ч. 1 ст. 26 та ч.ч. 5, 6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Оскільки, спірне майно на момент його приватизації належало до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району міста Києва, а тому особою, наділеною правом визначення доцільності, порядку та умов приватизації такого майна виступала саме Голосіївська районна у місті Києві рада.
Тобто, Голосіївська районна у місті Києві рада на власний розсуд встановлює доцільність способу відчуження комунального майна, при чому, дане право не обмежується будь-якими додатковими умовами, такими як, обов'язкове перебування майна, яке пропонується до приватизації в користуванні особи, яка ініціює включення цього майна до відповідного списку. А отже, спосіб приватизації визначений органом місцевого самоврядування відповідає законодавчим приписам.
З огляду на зазначене спростовується твердження прокуратури про невідповідність рішення № 14/10 Голосіївського району міста Києва, пункту 12 Рішення Київської міської ради від 08.02.2007 № 62/723 «Про програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 роки». Так, п. 12 Рішення Київської міської ради від 08.02.2007 № 62/723 « Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 роки» встановлений порядок приватизації майна територіальної громади міста Києва, а тому не розповсюджується на приватизацію майна територіальної громади Голосіївського району м. Києва. Так як, відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальні громади районів у місті визнаються окремими суб'єктами права комунальної власності, а отже останні самостійно визначають порядок приватизації належного їм майна.
Аналогічний висновок міститься в постанові Вищого господарського суду України від 24.03.2010 р. у справі №3/217-36/192.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що органом прокуратури не наведено підстав щодо незаконності проведеної приватизації спірного майна шляхом викупу, а отже позовні вимоги Заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання недійсною позиції 33 Переліку об'єктів комунальної власності Голосіївського району, що підлягають приватизації шляхом викупу, який є додатком до рішення 14 сесії V скликання Голосіївської районної в місті Києві ради від 26.06.2007 р № 14/10 є необґрунтованим та не підлягають задоволенню.
Стосовно твердження прокуратури про порушення відповідачем-1 ч.1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» щодо обов'язковості опублікування оголошення про приватизацію нежилих приміщень в Державному інформаційному бюлетені про приватизацію Фонду державного майна України та порушення строків приватизації понад 2 місяці.
Тобто, прокурор в обґрунтування позовних вимог стверджує про порушення процедури підготовки до приватизації нежитлових приміщень (порушення строків підготовки нежитлових приміщень до продажу та порядку публікації оголошення).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію («Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод») та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
У рішенні від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». У цій справі Європейський суд дійшов висновку про те, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 «Першого протоколу Конвенції».
Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З огляду на зазначене, наведені прокурором обставини не дають підстав для висновку про незаконність проведеної приватизації спірного майна, шляхом його викупу, та як наслідок не свідчать про наявність підстав для скасування рішення відповідача-1 про приватизацію спірного майна та визнання договору купівлі-продажу такого майна недійсним, а тому в задоволенні позову в наведених частинах необхідно відмовити.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом ст.ст. 22, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент укладання оскаржуваного договору) право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації.
Право власності відповідача-2 на спірне майно підтверджується договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 29.12.2009 р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованим в реєстрі за №4520, підстав для визнання недійсним якого судом не встановлено.
Оскільки, судом не встановлено наявності підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна, то підстави для задоволення позову в частині застосування наслідків недійсності правочину та повернення у власність територіальної громади м. Києва нежитлових приміщень, тобто зобов'язання Відповідача-2 вчинити дії, які є похідними від позовних вимог про визнання недійсним Договору купівлі- продажу, відсутні.
Що стосується заявлених представниками відповідачів клопотань про застосування строків позовної давності до позовних вимог заступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, сліз зазначити наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 Цивільного кодексу України).
Пунктами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача щодо спірного майна, про захист яких він просить суд у позові, відповідачами не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги заступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові заступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 15.04.2013 р.
Суддя Пукшин Л.Г.