ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/3377/13 08.04.13
За позовомКиївського міжрайонного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України та Київської міської ради
доФізичної особи-підприємця Попіка Віталія Олеговича
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні
позивачаКомунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо»
прозвільнення самовільно зайнятої земельної ділянки
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача 1:Лузан Л.І.
від позивача 2:не з'явився
від відповідача:Пікуль Д.С.
від третьої особи:Проценко П.Ю.
від прокуратури:Шукайло О.І.
Київський міжрайонний прокурор Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України та Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Попіка Віталія Олеговича (надалі - «Підприємець») про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач самовільно займає земельну ділянку водного фонду загальною площею 2 600,0 кв.м. за адресою: м. Київ, Дніпровський р-н, ПКіВ Гідропарк (Передмісна Слобідка), у зв'язку з чим прокурор просить суд зобов'язати позивача звільнити вказану земельну ділянку та повернути її Київській міській раді, привівши її у попередній стан, звільнивши від будівель та споруд.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.02.2013 р. порушено провадження у справі, залучено Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, розгляд справи призначено на 18.03.2013 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2013 р. розгляд справи відкладено до 08.04.2013 р. у зв'язку із неявкою позивача 2 та відповідача, а також невиконанням ними вимог ухвали суду.
Представники прокуратури та позивача 1 в судове засідання з'явилися, вимоги ухвали суду виконали, позовні вимоги підтримали повністю.
Представник позивача 2 в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №24058585.
В судове засідання представник відповідача з'явився, на виконання вимог ухвали суду надав документи, проти задоволення позовних вимог не заперечував.
Представник третьої особи в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав, надав пояснення стосовно суті спору.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач 2 повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
23.01.2013 р. державними інспекторами сільського господарства в місті Києві Державної інспекції сільського господарства в м. Києві було проведено обстеження земельної ділянки площею 2 600,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, Дніпровський р-н, ПКіВ Гідропарк (Передмісна Слобідка).
За результатами проведеного обстеження було встановлено, що спірна земельна ділянки використовується Підприємцем під розміщення кафе «Очеретяний кіт» без правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку згідно ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, про що складено акт обстеження земельної ділянки №2 від 23.01.2013 р., а також припис про усунення правопорушення №П-10/021 від 23.01.2013 р.
Спір у справі виник у зв'язку із використанням відповідачем земельної ділянки під розміщення кафе без достатніх правових підстав (самовільне зайняття земельної ділянки).
Відповідно до ст. 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
Згідно ст. 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Згідно ч. 4 ст. 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом, зокрема, проведення перевірок.
До повноважень державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» відносить, зокрема, можливість безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель, складати акти перевірок.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку або право оренди земельної ділянки виникає: після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Земельна ділянка загальною площею 2 600,0 кв.м., що знаходиться в прибережно захисній смузі р. Дніпра на території Гідропарку (обліковий номер 63:397:029) в Дніпровському районі міста Києва використовується відповідачем безпідставно, будь-яких доказів того, що відповідач має право її використання, сторонами суду не надано.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право користування земельною ділянкою виникає після одержання документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
При цьому ст. 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, укладеним і зареєстрованим відповідно до закону.
Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України повноваження з надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності належать Київській міській раді, яка відповідно до п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України здійснює повноваження щодо розпорядження землями в межах міста Києва до розмежування земель державної та комунальної власності.
Згідно з ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Оскільки земельна ділянка, розташована у м. Київ, Дніпровський район, Труханів острів не передана у користування, вона належить до комунальної власності м. Києва і виключно Київська міська рада має право бути орендодавцем земельної ділянки, що належить до комунальної власності м. Києва.
За результатами проведеного державними інспекторами сільського господарства в місті Києві обстеження було встановлено, що будь-яких рішень про передачу вказаної земельної ділянки Підприємцю Київською міською радою не приймалось, документи, що посвідчують право користування цією земельною ділянкою у Підприємця відсутні.
Відсутність правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку підтверджена відповідачем в судових засіданнях.
Крім того, суд відзначає, що земельна ділянка, яка використовується Підприємцем під розміщення кафе, розташована в межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро.
Відповідно до ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись тільки, якщо при цьому не порушується її режим.
Рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 №878/2288 «Про створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови» острови Долобецький, Гідропарк (малий) та Венеціанський у Дніпровському районі м. Києва увійшли до складу територій, на основі яких створено регіональний ландшафтний парк.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд» та ст. 44 Земельного кодексу України регіональні ландшафтні парки належать до складу природно-заповідного фонду України.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» за землях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Відповідно до ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
Території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Відповідно до ст. 150 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду відносяться до особливо цінних земель. Питання про вилучення земельних ділянок особливо цінних земель погоджується Верховною радою України.
За приписами ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» передбачено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Статтею 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування. Частиною З цієї ж статті вказано, що повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
З огляду на те, що Підприємець використовує спірну земельну ділянку без правовстановлюючих документів, така земельна ділянка підлягає звільненню, поверненню Київській міській раді та приведення її у попередній стан.
Згідно із ст. 33 Господарського процесуального України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Вина відповідача в порушенні норм чинного законодавства України щодо самовільного зайняття земельної ділянки загальною площею 2 600,0 кв.м. в прибережно захисній смузі р. Дніпра на території Гідропарку (обліковий номер 63:397:029) в Дніпровському районі міста Києва є доведеною.
За таких обставин, позовні вимоги Київського міжрайонного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та повернути її Київській міській раді, привівши її у попередній стан, задовольняються судом у повному обсязі.
Стосовно правомірності звернення з даним позовом до суду прокурором в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України та Київської міської ради суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Абзац третій частини першої та частина третя ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Відповідно до п.1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 р. №459/2011, Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Враховуючи викладене, Київського міжрайонного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Державної інспекції сільського господарства України та Київської міської ради.
Стосовно розподілу судових витрат суд відзначає наступне.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судовий збір сплачується у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.
Частиною 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Київського міжрайонного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України та Київської міської ради задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Попіка Віталія Олеговича (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 20/22, кв. 116; ідентифікаційний номер 2181307773) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану в місті Києві, Дніпровський район, ПКіВ Гідропарк (Передмісна Слобідка) площею 2 600,0 кв.м. (нормативно-грошова оцінка якої складає 6 895 018,00 грн.), що використовується Фізичною особою-підприємцем Попіком Віталієм Олеговичем під розміщення кафе «Очеретяний кіт» (обліковий номер 63:397:029) та повернути її Київській міській раді (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883131), привівши її у попередній стан, звільнивши від будівель та споруд.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Попіка Віталія Олеговича (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 20/22, кв. 116; ідентифікаційний номер 2181307773) в дохід Державного бюджету України судовий збір 1 147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. 00 коп. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 12.04.2013 р.
Суддя В.П. Босий