ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
12 квітня 2013 року № 826/956/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт ділових подорожей» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0006822220 від 28.08.2012р.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт ділових подорожей» (далі по тексту також - Позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС (надалі також - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0006822220 від 28.08.2012р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірне податкове повідомлення - рішення прийняте в порушення норм чинного податкового законодавства України, порушує права та законні інтереси Позивача, а відтак підлягає скасуванню.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його необґрунтованості та безпідставності.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд з підстав, визначених ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.
Відповідачем проведена документальна невиїзна ланова перевірка ТОВ «Новий стандарт ділових подорожей» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Фірмою «Капітель Плюс» за травень 2011 року.
За наслідками проведеної перевірки складено акт від 10.08.12 №1087/22-20/32553602 (далі то тексту - акт).
Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Новий стандарт ділових подорожей» вимог пп.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за травень 2011 року на 57 147 грн. та до заниження ПДВ, що підлягає бюджету за травень 2011 року на 57 147 грн.
На підставі виявлених порушень Відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0006822220 від 28.08.2012р.
При вирішенні питання щодо правомірності податкового повідомлення - рішення суд виходив із наступного.
Так, як слідує із акту, Відповідач у ході перевірки прийшов до висновку про порушення Позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст.198 Подат ного кодексу України, ст. 228 ЦК України, що призвело до завищення податкового кредиту за травень 2011 р. загальну суму 57 147,00 грн..
Як слідує із матеріалів справи, Позивач уклав договір від 20.05.11 №570 (далі по тексту - договір №570) з Фірмою «Капітель Плюс», згідно якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт ділових подорожей» (Замовник) доручає і оплачує, а Фірма «Капітель Плюс» (Виконавець) зобов'язується надати послуги з організації технічного забезпечення сценічним, звуковим, світловим та мультимедійним обладнанням конференції Замовника.
Строк та територія проведення Заходу 01-03.06.2011р., готель «Море», м. Алушта, Крим. Загальна вартість послуг виконавця 342 882, 0 грн. з ПДВ.
На виконання договору №570 Фірма «Капітель Плюс» на адресу Позивача виписано рахунки фактури.
В оплату за виконані послуги Позивачем на розрахунковий рахунок Фірми «Капітель Плюс» згідно з платіжними дорученнями перераховано грошові кошти на суму 342 882 грн., в т.ч. ПДВ 57 147,0 грн.
Виконані роботи фірмою «Капітель Плюс» було передано Позивачу згідно з актом передачі-приймання виконаних робіт від 03.06.11 на суму 342 882 грн., в т.ч. ПДВ 57 147,0 грн. Виписані податкові накладні від 25.05.2011р. №158, від 30.05.2011р. №222, від 23.05.2011р. №144.
При цьому, сума ПДВ по податкових накладних, наданих фірмою «Капітель Плюс» за травень 2011 на суму 342 882 грн., в т.ч. ПДВ 57 147,0 грн., відображені Позивачем у реєстрах отриманих податкових накладних та включені до складу податкового кредиту по ПДВ у відповідному періоді.
Разом з тим, Відповідачем не здійснено аналізу та не прийнято до уваги даних первинної документації Позивача за перевіряємий період, а в обґрунтування доводів про відсутність у Позивача права на формування податкового кредиту по деклараціях з контрагентом (відображених у акті), посилався на те, що правочин, який було укладено з Фірмою «Капітель Плюс» є нікчемним.
При цьому, висновок щодо нікчемності базується на інформації, яка міститься у постанові старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України Мазуркевича В.А. від 02.04.2012р., винесеної в рамках кримінальної справи №69-0146 та даних акту від 11.04.12р. №38/22/31095815 про неможливість проведення зустрічної звірки Фірми «Капітель Плюс» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року.
Суд не погоджується з висновками Відповідача про те, що правочин укладений Позивачем з його контрагентом у перевіряємий період є фіктивним, нікчемним, не спрямованим на реальне настання юридичних наслідків, що ним обумовлюються, укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам суспільства, з огляду про наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 статті 204 ЦК, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені визначені підстави за наявності яких правочин є нікчемним. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову н цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається ні нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися па відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину і повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК Україні вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемною правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства посилаючись на їх нікчемність.
Водночас, жодним законом не передбаченоправо органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських правовідносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Вказана норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону: наявністю мети, що за відомо суперечитьінтересам держави і суспільства: укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод люди громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Враховуючи вищевикладене, у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України місти обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод люді громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Згідно п.п. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредит виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яки: є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.
В свою чергу, пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
З огляду на зміст зазначених правових норм вбачається, що лише відсутність податкової накладної або оформлення податкової накладної з порушенням вимог щодо її оформлення, позбавляє платника податків права для віднесення до податкового кредиту сум податків, сплачених у зв'язку з придбанням товарів/послуг.
Водночас, пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованими як платники податку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
В ході судового розгляду справи встановлено, що на момент здійснення господарських операцій та на момент складання податкових накладних контрагент позивача - Фірма «Капітель Плюс» був зареєстрований як платник податку на додану вартість і внесений до реєстру платників податку на додану вартість.
Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Частинами 1,2 статті 9 Закону України №996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду, не надав.
У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Виходячи зі змісту позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства України, суд прийшов до висновку про безпідставність винесення спірного податкового повідомлення - рішення, що свідчить про його протиправність та наявність правових підстав для їх скасування.
Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст.69, 70, 71, 128, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкового повідомлення - рішення №0006822220 від 28.08.2012р. на суму 57 148, 00 грн., прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва ДПС.
Зобов'язати управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 569 грн. 26 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт ділових подорожей»» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур