10 квітня 2013 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Яремка В. В.
суддів: Перепелюк І.Б., Чупікової В.В.
секретар Балацька-Геряк О.П.
з участю представника позивача ОСОБА_1, відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, прокурора Король Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 4 лютого 2013 року,
встановила:
У грудні 2012 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою.
Зазначав, що він є власником 1/4 квартири АДРЕСА_1. Відповідачі є власниками 3/4 частин цієї ж квартири.
Посилаючись на те, що відповідачі не впускають його до квартири, замінили замки у вхідних дверях, просив усунути перешкоди в користуванні спірною квартирою шляхом вселення та надання йому ключів від вхідних та інших дверей.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 4 лютого 2013 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
У справі встановлено, що ОСОБА_5 є власником 1/4 частки у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 11).
Відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 на праві власності належить по 1/4 частки цієї ж квартири кожному (а.с.10, 12).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не впускають його в спірну квартиру, чим чинять йому перешкоди як співвланику.
Такий висновок суду є правильним.
Згідно ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Отже за змістом зазначених норм права співвласник майна, яке знаходиться у спільній частковій власності без виділення часток у натурі, має право на вільне, у будь який час користування зазначеним майном у повному обсязі та має право на усунення перешкод у такому користуванні у будь який час.
Про відсутність можливості вільного, у будь який час користування належним майном може свідчити не тільки активна поведінка співвласників щодо створення перешкод у користуванні власністю, а також відсутність згоди на користування власником своїм майном, яка проявляється у пасивній поведінці співвласників, яка унеможливлює реалізацію права власності та яка тягне за собою необхідність особи, права якої порушено, звертатись до співвласників за дозволом щодо входу у приміщення, користування ним тощо.
Заперечення співвласника проти задоволення позову про усунення перешкод у користування майном або заперечення проти вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від приміщення, заміна замків, дверей тощо) при відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що співвласники чинять перешкоди у користуванні належною позивачу власністю.
Тому доводи апеляційної скарги про те, що позивачем недоведено, що відповідачі чинять йому перешкоди в користуванні квартирою є необґрунтованими.
Про наявність спору між позивачем та відповідачами свідчать і пояснення в суді апеляційної інстанції відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які заперечують можливість проживання позивача у спірній квартирі.
Апелянт посилається на неповідомлення відповідачів про розгляд справи та незалучення до розгляду справи орган опіки та піклування.
Такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч.3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_3 особисто брав участь у розгляді справи, а участь органу опіки та піклування у справах даної категорії не є обов'язковою.
Апелянт посилається на хворобу ОСОБА_3 як на підставу неможливості проживання у квартирі позивача.
Проте захворювання одного із співвласників квартири не може бути підставою для позбавлення іншого співвласника права на користування квартирою.
Продаж позивачем іншої належної йому квартири, як про це зазначає апелянт, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_5 щодо користування спірною квартирою й не свідчить про зловживання ним своїми процесуальними правами.
Апелянт посилається на проживання позивача по АДРЕСА_2 як на доказ забезпеченості позивача житлом.
Однак у справі відсутні докази належності указаного житла позивачеві на праві власності. Можлива наявність у позивача на праві власності іншої нерухомості не дає підстави відповідачам чинити йому перешкоди у користування спірним житлом.
Як слідує з пояснень відповідачів в суді апеляційної інстанції за відповідачкою ОСОБА_2 зареєстровано в м. Чернівці право власності на іншу окрему квартиру.
Апелянт також посилається на неправомірність дій позивача щодо майна відповідачів, однак це не є предметом розгляду даної справи.
Наведене свідчить, що рішення суду першої інстанції ухвалено на підставі повно з'ясованих обставин, що мають значення для справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права, є по суті правильним, а підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 4 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: