№ справи: 2-0107/98/2012Головуючий суду першої інстанції:Корогодіна О.Е.
№ провадження: 22-ц/190/1765/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Болотов Є. В.
03 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Болотова Є.В.
Суддів:Пономаренко А.В. Сокола В.С.
При секретарі:Урденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права спільної часткової власності, визнання права власності, виплати компенсації,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 грудня 2012 року,
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 грудня 2012 року у задоволенні названого позову відмовлено. Повернуто ОСОБА_6 суму у розмірі 27 008 грн., сплачену нею на підставі ухвали Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2012 року.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати дане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
В судовому засіданні ОСОБА_6 та її представник вимоги апеляційної скарги підтримали.
ОСОБА_7 проти апеляційної скарги заперечив.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши сторони, їх представників, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про припинення права відповідача на належну йому частку в спільному будинку, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що таке припинення завдасть йому істотної шкоди.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та ґрунтуються на доказах, яким дана правильна оцінка.
Судом установлено, що сторони у справі є співвласниками будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в якому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом (реєстр №3-1717, виданого Другою Сімферопольською ДНК 02.12.2009 року) ОСОБА_6 належить 85/400 часток домоволодіння. ОСОБА_8 належить 29/100 часток цього ж домоволодіння на підставі свідоцтва про право власності (реєстр №1-3151, виданого Другою Сімферопольською ДНК 10.09.1996 року). ОСОБА_6 є власником 57/400 часток цього домоволодіння на піставі свідоцтва про право на спадщину (реєстр №1-3156, виданого Другою Сімферопольською ДНК 10.09.1996 року). ОСОБА_8 є власником 57/400 часток цього домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину (реєстр №1-156, виданого Другою Сімферопольською ДНК 10.09.1996 року).
Відповідно до положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Згідно зі ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка незначна і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном неможливе; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Зі змісту зазначеної норми випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пп. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України випадку, але лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що його частка в спірному майні є єдиним житлом, яке належить йому на праві власності, відтак позбавлення права на нього завдасть істотної шкоди інтересам.
Таким чином, висновок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Посилання позивачки в апеляційній скарзі на можливість виділу відповідачу його частки в нерухомому майні в натурі, колегія суддів оцінює критично, оскільки питання про такий виділ взагалі позивачем не порушувалося.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка не вимагала виділення в натурі належної частки у спільній частковій власності відповідно до ст. 364 ЦК України, а ставила питання про припинення права відповідача на частку у спільному майні, яке є неподільним, на підставі ст. 365 ЦК України, і просила визнати за нею право власності на все майно.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального або неправильно застосовані норми процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду від 18 грудня 2012 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: