10 квітня 2013 р.Справа № 2-а-1357/11/2170
Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі
Головуючого: судді Домусчі С.Д.
суддів: Кравця О.О., Шеметенко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Херсона про захист порушених конституційних прав, -
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Постановою від 14 червня 2011 року Херсонський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Херсона про захист порушеного права, визначеного ст. ст. 36, 37 Конституції України з боку відповідача, шляхом заборони примушувати позивача брати участь у діяльності неприбуткової самоврядної організації Пенсійного Фонду України, та шляхом скасування вимоги № 1561 від 24 лютого 2011 року про сплату внесків.
Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції ухвалив незаконне судове рішення внаслідок неправильного тлумачення норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції встановив, що позивач є фізичною особою-підприємцем.
24 лютого 2011 року управлінням Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Херсона винесено вимогу Ф-1561 про сплату заборгованості на суму 1288,80 грн. відносно позивача
Суд першої інстанції встановив безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач своєчасно не сплатив страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.
Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позовної заяви про порушення конституційних прав позивача виявились безпідставними, а вимога органу Пенсійного фонду щодо стягнення з позивача внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є правомірною, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Апеляційний суд вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, ст. 1, 11, 13, 14, 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В апеляційній скарзі апелянта вказує на те, що при несплаті страхових внесків особа втрачає статус застрахованої особи і припиняє участь в загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні, відповідно, коли особа не бажає сплачувати страхові внески вона не набуває статусу застрахованої. Таким чином, враховуючи відмову апелянта від сплати страхових внесків, вимоги до нього органу Пенсійного фонду є такими, що суперечать Закону, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.
Апеляційний суд не приймає до уваги ці доводи апелянта, оскільки позивач є приватним підприємцем, який сплачує єдиний податок.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому Законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону (ст. 1).
Страхувальниками є застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 ст. 11 (тобто, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) та ч.1 ст. 12 цього Закону (п.5 ст. 14).
Таким чином, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та є одночасно застрахованими особами і страхувальниками.
Також, згідно з п.10 ст. 20 цього Закону, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із Законом.
Таким чином, Законом передбачено, що у разі несплати внесків особа несе відповідальність саме як страхувальник (застрахована особа), а не втрачає цей статус зі звільненням від обов'язку платити внески.
Тобто, визначальним у статусі страхувальника (застрахованої особи) є належність до встановленого Законом кола осіб, а не добросовісність виконання ним обов'язку щодо сплати страхових внесків. Відповідно, судова колегія вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що він, залишаючись фізичною осою - суб'єктом підприємницької діяльності, не являється застрахованою особою в розумінні Закону внаслідок несплати страхових внесків.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог є правильними.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржена постанова - без змін.
Керуючись ст. 195, п.1 ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: суддя С.Д Домусчі
суддя О.О.Кравець
суддя Л.П. Шеметенко