06 березня 2013 р.Справа № 2-а-4150/10/1470
Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: судді Домусчі С.Д.
суддів: Кравця О.О., Шеметенко Л.П.
за участю секретаря судового засідання - Заболотної Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року по справі за позовом Державного південного виробничо-технічного підприємства до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Миколаєва про скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, -
ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва подала апеляційну скаргу на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Постановою від 04 листопада 2010 року Миколаївський окружний адміністративний суд в повному обсязі задовольнив адміністративний позов Державного південного виробничо-технічного підприємства до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Миколаєва з позовом в якому просило суд:
- скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0001192301/0 від 18 червня 2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 2 331 855 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 1 165 927,50 грн.
- скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0001202301/0 від 18 червня 2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 2 914 819 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 2 419 549,50 грн.
Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що правочини позивача з його контрагентами по першій - четвертій ланках ланцюга постачання товарів (надання послуг) мають ознаки нікчемності, позивачем не надано доказів реальності, платності та товарності угод, оскільки відсутні товаротранспортні накладні на товар, який постачався контрагентами позивача.
Державне південне виробничо-технічне підприємство надало письмові заперечення в яких, з посиланням на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.
Ухвалюючи постанову про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції встановив, що в період з 22 квітня до 25 травня 2010 року відповідач провів планову виїзну перевірку позивача за питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2008 року до 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за той же період, за наслідками якої 01 червня 2010 р. складений акт № 4252/23-200/14310796 (т. 1, а. с. 16-79).
Суд першої інстанції встановив, що у висновку акту (т. 1, а. с. 78-79) відповідач зазначив про порушення позивачем Закону Україні «Про оподаткування прибутку підприємств», у результати чого останнім занижено податок на прибуток на загальну суму 2 914 819,0 грн. та Закону України «Про податок на додану вартість», наслідком чого стало заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 2 331 855,0 грн.
На підставі акту перевірки, відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення від 18 червня 2010 року № 0001192301/0, яким позивачу визначено суму податку на додану вартість у розмірі 2 331 855,0 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1 165 927,5 грн. та податкове повідомлення-рішення від 18 червня 2010 року № 0001202301/0, яким позивачу визначено суму податку на прибуток у розмірі 2 914 819,0 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 2 419 549,5 грн. (т. 1, а. с. 14-15).
Заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість, на думку відповідача, відбулось внаслідок безтоварності договорів, укладених позивачем з ТОВ «Миора Люкс», ТОВ «Фортуна Люкс», ТОВ «Гента Люкс», ТОВ «Амулет-77», ТОВ «Комплас», ТОВ «Коленс», оскільки позивач, під час перевірки, не надав будь-яких документів на підтвердження транспортування товару до позивача від вищезазначених контрагентів.
Суд першої інстанції встановив безпідставність доводів відповідача щодо нікчемності угод, укладених між позивачем та його контрагентами, оскільки висновки відповідача про безтоварність господарських операцій позивача, у зв'язку із відсутністю у нього документів на підтвердження транспортування товару, є хибними, внаслідок того, що відповідно до п. 3.2. договорів, продавець організовує здачу товару на складі покупця, яким у договорах виступає позивач, таким чином, обов'язок доставити товар покладається на продавця за договором, а не на позивача.
Також, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача про можливе порушення позивачем вимог Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» в частині відсутності у позивача технічної документації на придбане майно та ліцензій у контрагентів, оскільки такий висновок зроблений на припущеннях щодо порушень зазначеного Закону, тоді як ні в Акті перевірки № 4252/23-200/14310796, ні у запереченнях на позов, відповідач не вказав конкретні норми цього Закону, які, на його думку, порушенні позивачем.
Оскільки складові частини і комплектуючи вироби не відносяться до військової техніки, та відповідно, торгівля такими складовими частинами і комплектуючими виробами не потребує ліцензування, суд першої інстанції встановив, що товаром за зазначеними договорами, є складові електронного обладнання військового призначення, яке позивачем доопрацьовується та у подальшому реалізується ДП «Укроборонсервіс», у зв'язку з чим позивач та його контрагенти не повинні ліцензувати свою діяльність у цій сфері.
Суд першої інстанції встановив, що заперечення відповідача з посиланням на ст. 5 п. 5.3. пп. 5.3.9. абз. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якою встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, спростовані дослідженими судом письмовими доказами, а саме:
- на підтвердження належного виконання договору, укладеного з ТОВ «Миора Люкс» (т. 1, а. с. 98-99), правильності визначення валових витрат підприємства та вірності формування податкового кредиту за даною господарською операцією, позивач надав специфікацію № 1, акт прийому-передачі, видаткову накладну № МЛ-10/07 від 10.07.09 р., приходний ордер та виписку з банківського рахунку (т. 1, а. с. 100-108);
- на підтвердження належного виконання договору укладеного з ТОВ «Фортуна Люкс»(т. 1, а. с. 109-110, 120-121), позивач надав спецификації № 1, акти прийому-передачі, видаткові накладні № 1418/776 від 22.05.09 р., № 1418/778 від 17.06.09 р., приходні ордери, податкові накладні № 1418/776 від 20.05.09 р., № 1418/778 від 16.06.09 р. та виписки з банківського рахунку (т. 1, а. с. 111-119, 122-129);
- на підтвердження належного виконання договору укладеного з ТОВ «Гента Люкс», позивач надав рахунки-фактури № 05/06-2 від 05.07.09 р., № 05/06-1 від 05.06.09 р., рахунок № 1/16 від 16.06.09 р., рахунок 2/16 від 16.06.09 р., рахунок № 3/16 від 16.06.09 р., накладні № 60502 від 09.06.09 р., № 60503 від 09.06.09 р., № 61701 від 17.06.09 р., № 61702 від 17.06.09 р., № 61703 від 17.06.09 р., приходні ордери, виписки з банківського рахунку, податкові накладні № 60502 від 05.06.09 р., № 60503 від 05.06.09 р., № 61701 від 17.06.09 р., № 61702 від 17.06.09 р., № 61703 від 17.06.09 р. (т. 1, а. с. 130-157);
- на підтвердження належного виконання договору укладеного з ТОВ «Амулет-77» (т. 1, а. с. 158-161, 171-172), позивач надав специфікації № 1, акти прийому-передачі, видаткові накладні № 15/05/2009 від 22.05.09 р., № 1506-Т від 09.06.09 р., приходні ордери, виписки з банківського рахунку, податкові накладні № 354Т від 20.05.09 р., № 355Т від 22.05.09 р., № 358Т від 04.06.09 р. (т. 1 а. с. 162-170, 173-180);
- на підтвердження належного виконання договору укладеного з ТОВ «Комплас»(т. 1, а. с. 181-182, 191-192), позивач надав специфікації № 1, акти прийому-передачі, накладні № 7/23 від 23.07.09 р., № 10/8 від 10.08.09 р., приходні ордери, виписки з банківського рахунку, податкові накладні № 27/3-4 від 23.07.09 р., № 108/2 від 10.08.09 р. (т. 1 а. с. 183-190, 193-199);
- на підтвердження належного виконання договору укладеного з ТОВ «Коленс» (т. 2, а. с. 1, 11, 18-19, 27-28, 36-37), позивач надав специфікації, акти прийому-передачі, накладні № 194 від 23.07.09 р., № 210 від 23.07.09 р., № 270 від 18.08.09 р., № 315 від 09.09.09 р., № 330 від 15.09.09 р., № 391 від 09.10.09 р., № 649 від 10.11.09 р., № 821 від 10.12.09 р., № 100 від 04.06.09 р., № 143 від 22.07.09 р., № 146 від 23.07.09 р., № 150 від 24.07.09 р., № 343 від 17.09.09 р., приходні ордери, виписки з банківського рахунку, податкові накладні № 270 від 23.07.09 р., № 277 від 23.07.09 р., № 370 від 18.08.09 р., № 490 від 09.09.09 р., № 500 від 15.09.09 р., № 582 від 09.10.09 р., № 649 від 10.11.09 р., № 821 від 10.12.09 р., № 150 від 04.06.09 р., № 193 від 22.06.09 р., № 196 від 23.06.09 р., № 200 від 24.06.09 р., № 507 від 17.09.09 р., рахунок-фактуру № 346 від 08.10.09 р., рахунки № 389 від 09.11.09 р., № 418 від 09.12.09 р., № 117 від 04706.09 р., № 133 від 22.06.09 р., № 134 від 23.07.09 р., № 135 від 24.07.09 р., 308 від 16.09.09 р. (т. 2, а. с. 6-10, 12-17, 20-26, 29-35, 38-84).
З урахуванням положень ст. 11 п. 11.2. пп. 11.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлених обставин справи та досліджених письмових доказів, суд першої інстанції встановив, що позивач вірно відніс до складу валових витрат суми коштів, які сплачені ТОВ «Миора Люкс», ТОВ «Фортуна Люкс», ТОВ «Гента Люкс», ТОВ «Амулет-77», ТОВ «Комплас», ТОВ «Коленс» за вище переліченими договорами.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач, який заперечує проти позову, всупереч положенням ст. 71 КАС України, не довів наявність єдиної підстави для настання відповідальності платника податку - неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, оскільки у позивача на час перевірки вони були за кожним з укладених договорів.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач, приймаючи оскаржені податкові повідомлення-рішення, не врахував того, що позивач мав всі податкові накладні, які підтверджували правильність обчислення ним сум податку на додану вартість, які були ним включені до складу податкового кредиту.
Суд першої інстанції встановив безпідставність висновку про нікчемність угод, оскільки позивач надав договори, укладені між позивачем та ДП «Укроборонсервіс», товаром за якими є спецмайно, в свою чергу придбане позивачем у ТОВ «Миора Люкс», ТОВ «Фортуна Люкс», ТОВ «Гента Люкс», ТОВ «Амулет-77», ТОВ «Комплас», ТОВ «Коленс» та доопрацьоване ним(т. 2, а. с. 85-86, 92-93, 125-126, 132-133, 139-140, 152-153, 159-160, 166-167, 173-174, 180-181); копію листа ДП «Укроборонсервіс»від 04.06.10 р. № 29/52-4320 (т. 2, а. с. 202), з якого вбачається, що майно, яке купувалось у позивача, використано ДП «Укроборонсервіс» для ремонту військової техніки; лист від 25.08.10 р. № 14-06-14-14/4169 (т. 2, а. с. 217-218) в якому КРУ у Миколаївській області підтвердило факт отримання позивачем товару від таких постачальників, як ТОВ «Фортуна Люкс» та ТОВ «Амулет-77».
Суд першої інстанції встановив безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача щодо безтоварності здійснених позивачем договорів та штучного формування ним валових витрат та податкового кредиту, а тому донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість і застосування штрафних санкцій є таким, що здійснено відповідачем всупереч вимогам податкового законодавства.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав доказів, які б свідчили про законність та обґрунтованість висновків акту перевірки № 4252/23-200/14310796 від 01.06.10 р. та прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень 18.06.10 р. № 0001192301/0 та №0001202301/0.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта, представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.
Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
В період з 22 квітня до 25 травня 2010 року відповідач провів планову виїзну перевірку позивача за період з 01 липня 2008 року до 31 грудня 2009 року, за наслідками якої 01 червня 2010 р. складений акт № 4252/23-200/14310796 (т. 1, а. с. 16-79), на підставі якого прийняті податкове повідомлення-рішення від 18 червня 2010 року № 0001192301/0, яким позивачу визначено суму податку на додану вартість у розмірі 2 331 855,0 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1 165 927,5 грн. та податкове повідомлення-рішення від 18 червня 2010 року № 0001202301/0, яким позивачу визначено суму податку на прибуток у розмірі 2 914 819,0 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 2 419 549,5 грн. (т. 1, а. с. 14-15).
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини щодо угод з поставки товарів укладених між позивачем та ТОВ «Миора Люкс», ТОВ «Фортуна Люкс», ТОВ «Гента Люкс», ТОВ «Амулет-77», ТОВ «Комплас», ТОВ «Коленс», їх фактичне виконання (реальність, платність, використання придбаного товару в господарській діяльності та ін.), що також підтверджено матеріалами справи, та по суті в апеляційній скарзі не оскаржуються.
Апелянт посилається на те, що правочини вчинені позивачем та контрагентами позивача мають ознаки нікчемності.
З урахуванням вимог ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст. 228 ЦК України, ст. 207 ГК України ст. 14 Конституції України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», якими не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки відповідача про ознаки нікчемності укладених угод ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи.
Неприпустимість таких підходів до проведення перевірок платників податків та складання актів з такими висновками вже визнано ДПА України та доведено до відома підпорядкованих підрозділів листом № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними».
Також апелянт посилається на те, що позивач включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у ціні товару за договорами з ТОВ «Миора Люкс», ТОВ «Фортуна Люкс», ТОВ «Гента Люкс», ТОВ «Амулет-77», ТОВ «Комплас», ТОВ «Коленс», по яких:
- ТОВ «Миора-Люкс» знято з податного обліку 25 січня 2010року, та скасовано державну реєстрацію підприємства 17 лютого 2010 року;
- ТОВ «Фортуна-Люкс» - анульоване свідоцтво платника ПДВ 19 квітня 2010 року;
- ТОВ «Коленс» - анульовано свідоцтво платника ПДВ 30 березня 2010 року, та підприємство мало відносини з підприємствами які протягом 2008-2009 року або не надавали податкової звітності, або подавали податкову звітність з нульовими показниками; один з контрагентів зареєстрований за адресою масової реєстрації підприємств та не знаходиться за місцезнаходженням;
- ТОВ «Комплас» - анульоване свідоцтво платника податків 09 лютого 2009 року, але доказів на зазначене на дава ні в суді першої інстанції ні при апеляційному оскарженні;
- ТОВ «Амулет 77» має стан «місцезнаходження не встановлено».
- ТОВ Гента Люкс» - юридичну особу припинено на підставі ухвали господарського суду Одеської області від 04 лютого 2010 року, свідоцтво платника податку на додану вартість анульоване 04 лютого 2009 року, та підприємство мало відносини з підприємствами місцезнаходження яких не встановлено або є запис про припинення але не зняття з обліку.
Апеляційний суд не приймає ці доводи апеляційної скарги, оскільки анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Миора-Люкс», ТОВ «Фортуна-Люкс»,ТОВ «Коленс» відбулось після закінчення господарських правовідносин; стан ТОВ «Амулет 77» «місцезнаходження не встановлено» не є підставою для визнання угоди нікчемною; відомості зазначені в апеляційній скарзі щодо скасування 04 лютого 2009 року свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Гента Люкс» є неправдивими, оскільки матеріалами справи підтверджено, що датою анулювання свідоцтва платника ПДВ є 04 лютого 2010 року (а.с. 235 т. 2); на підтвердження анулювання свідоцтва платника ТОВ «Комплас» 09 лютого 2009 року апелянт не надав доказів ні в суді першої інстанції ні при апеляційному оскарженні.
Порушення податкової дисципліни контрагентами позивача по будь-якій ланці не можуть тягнути відповідальність для позивача, та обмежувати його у праві на включення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки відповідальність за порушення законодавства несе порушник, а не третя особа - позивач, який виконав всі передбачені законом умови щодо включення цих сум ПДВ до складу податкового кредиту.
Аналогічні висновки містяться також й у судових рішеннях Верховного Суду України від 11 жовтня 2006 року у справі № 21-593во06, від 11 грудня 2007 року в справі № 21-1376во06, від 09 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 01 червня 2010 року в справі № 21-573во10, від 31 січня 2011 року в справі № 21-47а10.
Відповідно до ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Таким чином, враховуючи положення п.п. 7.2.1 п.п. 7.2.3 п. 7.2., п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлені фактичні обставини справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач виконав всі передбачені законом умови щодо включення цих сум до складу податкового кредиту та має документальні підтвердження його розміру.
З урахуванням положень ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 5.2.1 п. 5.2 , п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 2 абз. 4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 р. № 682, встановлені фактичні обставини справи, та те, що складові частини і комплектуючи вироби не відносяться до військової техніки, та відповідно, торгівля такими складовими частинами і комплектуючими виробами не потребує ліцензування, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач вірно відніс до складу валових витрат суми коштів, які сплачені ТОВ «Миора Люкс», ТОВ «Фортуна Люкс», ТОВ «Гента Люкс», ТОВ «Амулет-77», ТОВ «Комплас», ТОВ «Коленс» за договорами.
Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт, відповідно до ст. 71 КАС України, не правомірність висновків акту перевірки та прийнятих на підставі цього акту оскаржених податкових повідомлень-рішень.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржена постанова - без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Миколаєва залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.
Повний текст судового рішення складений 11 квітня 2013 року.
Головуючий: суддя С.Д Домусчі
суддя О.О.Кравець
суддя Л.П.Шеметенко