04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"10" квітня 2013 р. Справа№ 5011-41/14149-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Жук Г.А.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Марвано А.Т.,
від позивача - Пироговський Е.М., від відповідача - Тихоплав С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа»
на рішення господарського суду міста Києва від 14.01.2013 року
у справі №5011-41/14149-2012 (суддя Спичак О.М.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
«Торговій Дім «Віртекс», м. Київ,
до товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа», м. Київ,
про стягнення 126571,05 грн.
та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю
«Фудмережа», м. Київ,
до товариства з обмеженою відповідальністю
«Торговій Дім «Віртекс», м. Київ,
про зобов'язання вчинити дії та стягнення 14023,09 грн.,-
В жовтні 2012 року ТОВ «Торговій Дім «Віртекс» (далі - позивач) подало до господарського суду міста Києва позов до ТОВ «Фудмережа» (далі - відповідач) про стягнення 126571,05 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на наявність у відповідача простроченої заборгованості перед позивачем за поставлений останнім товар згідно укладеного між сторонами спору договору від 13.08.2010 року №4600031681.
08.11.2012 року позивачем подано господарському суду міста Києва заяву про зміну предмету позову, згідно якої просив суд визнати недійсними підпункти в), д) п. 5.7. договору від 13.08.2010 року №4600031681 та стягнути з відповідача 126571,05 грн., а саме: 112417,50 грн. основного боргу, 8593,19 грн. пені, 4268,77 грн. 3% річних та 1291,59 грн. інфляційних нарахувань. Суд першої інстанції прийняв вказану заяву в частині стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, а в частині визнання недійсними підпунктів в), д) п. 5.7. договору від 13.08.2010 року №4600031681 відмовив в прийнятті з посиланням на ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.
В листопаді 2012 року ТОВ «Фудмережа» подало до господарського суду міста Києва зустрічний позов до ТОВ «Торговій Дім «Віртекс» про зобов'язання вчинити дії та стягнення 14023,09 грн. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилався на невиконання позивачем умов п. 5.8. укладеного між сторонами спору договору від 13.08.2010 року №4600031681 щодо повернення (вивезення) товару, у зв'язку з чим відповідач просив суд зобов'язати позивача виконати вимоги п. 5.8. договору від 13.08.2010 року №4600031681, а також просив стягнути з позивача 14023,09 грн. штрафу за невиконання вказаного пункту договору.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2012 року у справі №5011-41/14149-2012 зустрічний позов ТОВ «Фудмережа» до ТОВ «Торговій Дім «Віртекс» про зобов'язання вчинити дії та стягнення 14023,09 грн. прийнято до спільного розгляду з первісним.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.01.2013 року у справі №5011-41/14149-2012 первісний позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ «Фудмережа» на користь ТОВ «Торговій Дім «Віртекс» 112417,50 грн. основного боргу, 378,63 грн. пені, 3622,51 грн. 3% річних та 2238,37 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про наявність у відповідача простроченої заборгованості перед позивачем за поставлений останнім товар згідно укладеного між сторонами спору договору у вказаній позивачем сумі, а також про правомірність нарахування позивачем на суму боргу відповідача пені та 3% річних. При цьому, судом першої інстанції здійснено власний перерахунок пені та 3% річних в бік зменшення, а також відмовлено у стягненні інфляційних нарахувань у зв'язку з тим, що сумарний індекс інфляції за заявлений до нарахування період був меншим від одиниці. Одночасно, місцевий господарський суд відмовив в задоволенні зустрічного позову у зв'язку з недоведеністю відповідачем обставин щодо наявності у нього залишків товару позивача.
Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «Фудмережа» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.01.2013 року у справі №5011-41/14149-2012 повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити повністю, а зустрічний позов задовольнити повністю та стягнути з ТОВ «Торговій Дім «Віртекс» суму штрафу в розмірі 14023,09 грн. та зобов'язати здійснити повернення товару, судові витрати покласти на ТОВ «Торговій Дім «Віртекс». В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не враховано положень п. 6.4. договору щодо суми постійно діючої заборгованості в розмірі 50000,00 грн. Також, на переконання відповідача, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні зустрічних позовних вимог.
У своєму відзиві позивач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає спірне судове рішення законним та обґрунтованим, просить суд залишити його без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2013 року у справі №5011-41/14149-2012 апеляційну скаргу ТОВ «Фудмережа» на рішення господарського суду міста Києва від 14.01.2013 року у справі №5011-41/14149-2012 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 03.04.2013 року.
Згідно розпорядження Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2013 року до складу судової колегії у справі №5011-41/14149-2012 замість судді Сухового В.Г. введено суддю Жук Г.А.
В судовому засіданні 03.04.2013 року оголошено перерву до 10.04.2013 року.
В судовому засіданні 10.04.2013 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні 10.04.2013 року заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у своєму відзиві, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Також, представником позивача в судовому засіданні 10.04.2013 року подано суду клопотання про залучення до матеріалів справи листа позивача відповідачеві від 16.09.2011 року №193 та додаткової угоди про розірвання договору поставки від 13.08.2010 року №4600031681. Вказане клопотання судом апеляційної інстанції задоволено частково: вказані лист та угода долучені до матеріалів справи, однак, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості доказів при вирішенні спору у даній справі з огляду ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, чого представником позивача зроблено не було.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 23.08.2010 року між відповідачем (покупець) та позивачем (постачальник) було укладено договір поставки №4600031681 (далі - договір), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язувався поставляти товари по цінах і в асортименті, вказаних в специфікації, разом з товаросупровідною документацією відповідно до поданих покупцем та підтверджених постачальником замовлень, а покупець приймати такі товари і оплачувати.
Згідно п. 2.1. договору ціни на товари, що поставляються, вказуються в специфікації і товарних накладних, які з моменту їх підписання є невід'ємною частиною договору. Ціни вказуються в національній валюті, включаючи ПДВ, а також вартість упаковки, маркування і доставки товарів постачальником у вказане в замовленні місце поставки.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України та п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, позивачем згідно видаткових накладних №3633 від 21.04.2011 року, №1199 від 09.02.2011 року, №872 від 27.01.2011 року, №5081 від 29.12.2010 року, №5078 від 27.12.2010 року, №5036 від 24.12.2010 року, №3727 від 21.04.2011 року та №5138 від 28.12.2010 року було поставлено відповідачеві товар на суму 129668,34 грн.
Відповідно до п. 6.1 договору підставою для здійснення покупцем оплати поставленого товару є повне виконання постачальником своїх зобов'язань за договором. При наданні постачальником належним чином оформлених товарних і податкових накладних протягом 3 календарних днів з дати поставки товару, вказаного в транспортній накладній, що підтверджується проставлянням штампу «товар отриманий», покупець оплачує поставлений товар на умовах відстрочення платежу з дати, вказаної в транспортній накладній, по платіжних днях в терміни, узгоджені сторонами в додатку №2.
Згідно додатку №2 до договору строк відстрочення виконання зобов'язань з оплати поставленого товару становить 60 календарних днів, розмір заборгованості, що постійно діє у покупця перед постачальником, - 50000,00 грн.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Колегія суддів зазначає, що згідно положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач неналежним чином виконав зобов'язання по договору поставки №4600031681 від 13.08.2010 року.
Відповідач своєчасно не розрахувався за отриманий товар в наслідок чого, станом на момент подання позову, його заборгованість перед позивачем становить 112417,50 грн., що також підтверджується підписаним між сторонами спору актом звірки взаєморозрахунків від 19.10.2012 року.
Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення розрахунку з позивачем за отриманий від нього товар в повному обсязі, а тому висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 112417,50 грн. боргу колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.
Скаржник в апеляційній скарзі та письмових поясненнях до апеляційної скарги від 03.04.2013 року вважає, що на момент подачі позову зобов'язання відповідача по первісному позову по оплаті 64023,09 грн. не настало. Дана сума складається із 50000,00 грн. - суми постійно діючої заборгованості, та 14023,09 грн. - суми вартості товару, що підлягає поверненню.
В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на те, що обов'язок по сплати постійно діючої заборгованості настає у відповідача, згідно з п. 6.4 договору поставки, тільки за умови припинення дії договору чи відсутності наміру сторін укласти новий договір протягом 14 календарних днів з моменту підписання останнього акту звірки розрахунків по договору.
Апелянт вважає, що договір поставки згідно з п. 9.1 припинив свою дію 31.12.2011 року, а останній акт звірки розрахунків підписаний лише 19.10.2012 року, при цьому позов подано 02.10.2012 року.
Колегією суддів відхиляються вищезазначені доводи апелянта як такі, що не підтверджуються матеріалами справи, з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 19.08.2011 року на адресу позивача від відповідача надійшов лист №221 (а.с. 89) про дострокове припинення дії договору поставки №4600031681 від 13.08.2010 року з 18.09.2011 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 9.2. договору поставки передбачено, що кожна сторона має право достроково розірвати договір, письмово повідомивши про це за 30 календарних днів до встановленої дати розірвання.
Частиною 3 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
При односторонній відмові від договору договір слід вважати розірваним з моменту одержання контрагентом повідомлення про відмову (за аналогією з офертою та акцептом при укладенні договору), якщо інший порядок не визначений договором. В силу загальних приписів цивільного законодавства, замість відповіді про прийняття пропозиції про припинення дії договору, контрагент може вчинити дії по виконанню зазначених в пропозиції умов (оферті). У даному випадку відповідач запропонував виконати всі зобов'язання щодо повернення залишків товару та здійснити повні взаєморозрахунки з підписанням відповідних актів. Вчинення таких конклюдентних дій (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір) означає згоду відповідача на розірвання договору.
Матеріали справи не містять заперечень позивача проти пропозиції відповідача щодо припинення договору з 18.09.2011 року. Лист позивача від 16.09.2011 року №193 (а.с. 90) не містить таких заперечень, а стосується продовження терміну повернення залишків товару до 01.11.2011 року.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ними здійснювались дії щодо повернення залишків товару.
Доказів продовження дії договору після 18.09.2011 року, а саме виконання сторонами обов'язків передбачених договором, тобто приймання-поставки іншого товару, сторонами суду не надано.
Крім цього, колегія суддів не бере до уваги подану відповідачем до суду апеляційної інстанції 03.04.2013 року угоду про припинення зобов'язання зарахуванням від 08.12.2011 року, оскільки даний доказ не був предметом дослідження у суді першої інстанції; відповідачем жодного разу ані у відзиві на позовну заяву, ані у зустрічній позовній заяві не згадувався; апелянт не обґрунтував неможливість його подання суду першої інстанції з причин, незалежних від нього, як то передбачено ст. 101 Господарського процесуального кодексу України; дана угода не враховувалась сторонами під час складання актів звірки розрахунків; з боку позивача по первісному позову дана угода підписана керівником відділу маркетингу без наявності доказів уповноваження цієї особи підписувати відповідні правочини.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір поставки від 13.08.2010 року №4600031681 припинив свою дію з 18.09.2011 року.
Пунктом 4.2 договору встановлено, що постачальник надає покупцю згоду на створення останнім постійної діючої заборгованості покупця, розмір якої сторони погоджують в додатку №2 до договору, без нарахування будь-яких відсотків на вказану суму, при цьому постачальник зобов'язується не притягати покупця до відповідальності за несвоєчасну оплату товарів в межах вказаної суми. Цю заборгованість покупець зобов'язується погасити тільки за умови припинення дії договору, чи відсутності наміру сторін укласти новий договір, протягом 14 календарних днів з моменту підписання останнього акту звірки взаємних розрахунків до договору.
Відповідно до додатку №2 до договору розмір заборгованості, що постійно діє у покупця перед постачальником, становить 50000,00 грн.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що договір поставки від 13.08.2010 року №4600031681 припинив свою дію з 18.09.2011 року і в матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків між сторонами від 30.11.2011 року (а.с. 45), то за таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що всі розрахунки між сторонами повинні були бути проведені у строк до 15.12.2011 року, в тому числі, і повернення покупцем суми постійно діючої заборгованості.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 112417,50 грн.
Одночасно, позивач просив суд стягнути з відповідача 8593,19 грн. пені, 4268,77 грн. 3% річних та 1291,59 грн. інфляційних нарахувань.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.14. договору передбачено, що у разі прострочення платежу за поставлений товар покупець сплачу постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем строків оплати за отриманий від позивача товар, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність нарахування позивачем на суму боргу відповідача пені.
Частиною 1 ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Додатком №2 до договору передбачено, що відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений товар за даним договором протягом 60 днів з моменту поставки, отже перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання зобов'язань по кожній накладній окремо.
Враховуючи наведене, а також заяву відповідача про застосування до нарахування пені строків позовної давності, судом першої інстанції правомірно застосовано наслідки спливу позовної давності при вирішенні спору про стягнення пені, у зв'язку з чим розрахунок пені здійснено лише по накладних №3633 та №3727 від 21.04.2011 року суму 11431,08 грн. за період з 05.10.2011 року по 21.12.2011 року, тобто в межах строку позовної давності.
Також, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем, а також положення наведених норм законодавства України та умови укладеного між сторонами спору договору, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 378,63 грн. пені за прострочення оплати товару по накладних №3633 і №3727 від 21.04.2011 року суму 11431,08 грн. за період з 05.10.2011 року по 21.12.2011 року та 3622,51 грн. 3% річних за період з 21.06.2011 року по 10.12.2011 року на суму 62417,50 грн. і з 11.12.2011 року по 01.10.2012 року на суму 112417,50 грн., а також про відмову в задоволенні про стягнення інфляційних втрат у зв'язку з тим, що сумарний індекс інфляції за заявлений до нарахування період є меншим від одиниці.
При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, здійснені місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.
Одночасно, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні зустрічного позову з огляду на таке.
Звертаючись до господарського суду із зустрічним позовом до ТОВ «Торговий дім «Віртекс» у даній справі, відповідач посилався на п. 5.7., п. 5.8. договору, згідно якого покупець може повернути поставлені товари без обмежень, зокрема, у випадку якщо товар не має попиту у споживача або у зв'язку з закінчення строку дії договору, в т.ч. його достроковим розірванням.
Також, відповідно до п. 5.8 договору повернення товару здійснюється за умови наявності у постачальника належним чином оформленої довіреності, за рахунок і транспортом постачальника протягом 10 календарних днів з моменту отримання ним від покупця повідомлення по ЕDІ про таке повернення. Якщо постачальник не вивіз товар в зазначений термін, він зобов'язаний сплатити покупцеві штраф у розмірі 100% вартості товарів, які підлягали поверненню.
Як стверджував відповідач, у зв'язку з припиненням дії укладеного між сторонами спору договору, 20.06.2012 року він направив позивачеві повідомлення про повернення (вивезення) товару на суму 14023,09 грн. з переліком товарів, які підлягали поверненню.
Листом від 06.07.2012 року позивач повідомив відповідача про відмову від повернення (вивезення) товару у зв'язку з тим, що ним у жовтні-листопаді 2011 року вже було здійснено повне повернення (вивезення) поставленого товару. Також, в цьому листі позивач зазначав, що з останньої поставки товару позивачем відповідачеві пройшло вже майже 1,5 роки.
Відповідач зазначав, що оскільки позивач в порушення п. 5.8 договору не забрав товар, то останній на підставі п. 5.8 договору зобов'язаний сплатити йому штраф у розмірі 14023,09 грн., а також просив суд зобов'язати позивача виконати умови п. 5.8 договору поставки та вивезти товар (здійснити повернення товару) згідно списку на суму 14023,09 грн.
Судом встановлено, що договір поставки припинив свою дію з 18.09.2011 року.
Пунктом 9.2 договору передбачено, що остаточні розрахунки за договором між сторонами повинні бути завершені протягом 10 календарних днів з моменту підписання акту звірки взаємних розрахунків.
30.11.2011 року між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків за договором, в якому сторонами погоджено суму боргу відповідача у розмірі 140590,30 грн.
Разом з цим, відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності у відповідача в залишку товару позивача.
При цьому, колегією суддів враховано, що дію укладеного між сторонами спору договору припинено 18.09.2011 року, здійснення звірки розрахунків сторонами проведено 30.11.2011 року, а відповідач звернувся до позивача з повідомленням про повернення товару лише у червні 2012 року після звернення позивача до суду, про що вказано у цьому повідомленні.
Крім цього, колегія суддів бере до уваги, що в акті звірки розрахунків від 19.10.2012 року, складеного під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем не зазначено про наявність неповернутого товару.
Отже, на переконання колегії суддів, вимоги до ТОВ «Торговий дім «Віртекс» до ТОВ «Торговий дім «Віртекс» про зобов'язання вчинити дії та стягнення 14023,09 грн. є необґрунтованими та правомірно відхилені судом першої інстанції, а оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами чинного матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.
Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 14.01.2013 року у справі №5011-41/14149-2012.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» на рішення господарського суду міста Києва від 14.01.2013 року у справі №5011-41/14149-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.01.2013 року у справі №5011-41/14149-2012 залишити без змін.
3. Справу 5011-41/14149-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Агрикова О.В.
Судді Жук Г.А.
Чорногуз М.Г.