04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"10" квітня 2013 р. Справа№ 5011-50/13821-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Жук Г.А.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Марвано А.Т.,
від позивача за первісним позовом - Карпенко І.В.,
від відповідача за первісним позовом - Бурдим К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна»
на рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року
у справі №5011-50/13821-2012 (суддя Головатюк Л.Д.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна», м. Київ,
до товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонт-СМ», м. Київ,
про стягнення 32683,09 грн.
та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю
«Горизонт-СМ», м. Київ,
до товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна», м. Київ,
про стягнення 20000,00 грн. безпідставно отриманих коштів, стягнення 12600,00 грн. заборгованості за транспортні послуги та визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.08.2012 року,-
В жовтні 2012 року ТОВ «Фірма «Дісна» (далі - позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) подало до господарського суду міста Києва позов до ТОВ «Горизонт-СМ» (далі - відповідач за первісним позовом, позивач за первісним позовом) про стягнення 32683,09 грн., а саме 7346,03 грн. заборгованості, 27984,29 грн. штрафу та 816,40 грн. 3% річних. В обґрунтування своїх вимог позивач за первісним позовом посилався на неналежне виконання відповідачем за первісним позовом умов договору від 01.06.2010 року про надання транспортних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.
Також, в листопаді 2012 року ТОВ «Горизонт-СМ» подало до господарського суду міста Києва зустрічний позов до ТОВ «Фірма «Дісна» про стягнення 20000,00 грн. безпідставно отриманих коштів, стягнення 12600,00 грн. заборгованості за транспортні послуги та визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.08.2012 року. Обґрунтовуючи свої вимоги відповідач за первісним позовом зазначав про безпідставність перерахування ним позивачу за первісним позовом 20000,00 грн., оскільки втрата вантажу сталася не з вини відповідач за первісним позовом, а внаслідок крадіжки такого вантажу. Також, як стверджував відповідач за первісним позовом, угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.08.2012 року не відповідає вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 601 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.11.2012 року у справі №5011-50/13821-2012 зустрічний позов ТОВ «Горизонт-СМ» до ТОВ «Фірма «Дісна» про стягнення 20000,00 грн. безпідставно отриманих коштів, стягнення 12600,00 грн. заборгованості за транспортні послуги та визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.08.2012 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
Разом з цим, 20.12.2012 року позивач за первісним позовом було подано клопотання про зменшення розміру позовних вимог, згідно якого він просив суд стягнути з відповідач за первісним позовом на його користь 7346,03 грн. основного боргу, 24619,15 грн. штрафу та 717,91 грн. 3% річних. Вказана заява судом прийнята.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року у справі №5011-50/13821-2012 в задоволенні позову ТОВ «Фірма «Дісна» до ТОВ «Горизонт-СМ» про стягнення 32683,09 грн. відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ТОВ «Горизонт-СМ» до ТОВ «Фірма «Дісна» про стягнення 20000,00 грн. безпідставно отриманих коштів, стягнення 12600,00 грн. заборгованості за транспортні послуги та визнання недійсною угоди про зарахування зустрічним позовних вимог від 22.08.2012 року відмовлено. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про відсутність підстав для відшкодування відповідачеві за первісним позовом завданої позивачем за первісним позовом шкоди в сумі 7346,03 грн. у зв'язку з відсутністю вини відповідача за первісним позовом у її заподіянні.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову місцевий господарський суд послався на ст. 1212 Цивільного кодексу України та зазначив, що така складова як набуття відповідачем за зустрічним позовом грошових коштів в сумі 20000,00 грн. без достатньої правової підстави в даних правовідносинах відсутня, оскільки позивач за зустрічним позовом, сплачуючи відповідачу за зустрічним позовом відповідну суму, робив це свідомо, керуючись нормами законодавства щодо відшкодування завданої шкоди. Суд дійшов до висновку про те, що кошти відповідачем за зустрічним позовом були отримані правомірно, оскільки ним були понесені збитки, опосередкованим винуватцем заподіяння яких був і позивач за зустрічним позовом як перевізник вантажу відповідача за зустрічним позовом. Також, відмовляючи в задоволенні зустрічних однорідних вимог про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних вимог від 22.08.2012 року суд першої інстанції зазначив, що сторони, укладаючи вказану угоду, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а зміст самої угоди відповідає вимогам чинного законодавства.
Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ « Фірма «Дісна» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року у справі №5011-50/13821-2012 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фірма «Дісна» до ТОВ «Горизонт-СМ» про стягнення 32683,09 грн., в іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року у справі №5011-50/13821-2012 залишити без змін. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач за первісним позовом посилається на ст. 924 Цивільного кодексу України, п. 6.9 договору та на те, що втрата його вантажу сталася саме з вини відповідач за первісним позовом.
У своєму відзиві відповідач за первісним позовом заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає спірне судове рішення законним та обґрунтованим, просить суд залишити його без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2012 року у справі №5011-50/13821-2012 апеляційну скаргу ТОВ «Фірма «Дісна» на рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року у справі №5011-50/13821-2012 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 03.04.2013 року.
Згідно розпорядження Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2013 року до складу судової колегії у справі №5011-50/13821-2012 замість судді Сухового В.Г. введено суддю Жук Г.А.
В судовому засіданні 03.04.2013 року було оголошено перерву до 10.04.2013 року.
В судовому засіданні 10.04.2013 року представник позивача за первісним позовом підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні 10.04.2013 року заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, просив спірне судове рішення залишити без змін.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2010 року між позивачем за первісним позовом (замовник) та відповідачем за первісним позовом (перевізник) було укладено договір б/н про надання транспортних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (далі - договір), згідно п. 1.1. якого позивач за первісним позовом, в межах даного договору, надає вантажі для перевезення автомобільним транспортом відповідачу за первісним позовом відповідно до вимог чинного законодавства України, Конвенцій КДПГ та МДП, інших Конвенцій і угод в галузі міжнародних перевезень та інших законодавчих та нормативних актів, що регулюють правові відносини в галузі перевезень вантажів в міжнародному сполученні.
Так, 19.12.2011 року позивач за первісним позовом надав відповідачу за первісним позовом вантаж для перевезення на загальну суму 283666,15 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними від 19.12.2011 року та накладними на внутрішнє переміщення №ПФ-0000334, №ПФ-0000335, №ПФ-0000345, №ПФ-0000346 від 19.11.2011 року, а також не заперечується відповідачем за первісним позовом.
Матеріалами справи та поясненнями сторін підтверджується, що 20.12.2011 року відповідач за первісним позовом доставив вантаж у меншій кількості, ніж це було зазначено у супровідних документах (нестача). В зв'язку з цим був складений акт від 20.12.2011 року №1 про нестачу, підписаний представниками відповідача за первісним позовом (водієм Гавриленко В.В.) та позивача за первісним позовом (зав. складу Бондарчук Н.В.). Цим актом встановлено, що відповідачем за первісним позовом не доставлено вантаж на суму 63353,30 грн.
Обставини справи свідчать, що нестача, зафіксована актом від 20.12.2011 року, є наслідком крадіжки, яка сталася в ніч на 20.12.2011 року на 142 км траси Київ-Одеса і була вчинена громадянами Бевзюком Ю.В. та Романюком І.О.
Цей факт встановлено вироком Ставищенського районного суду Київської області від 15.05.2012 року у справі №1024/768/2012, який набув законної сили 15.08.2012 року з прийняттям ухвали Апеляційного суду Київської області.
У зв'язку з наведеним, 22.12.2011 року позивач за первісним позовом було направлено відповідачу за первісним позовом претензію №402 з вимогою сплатити вартість недоставленого вантажу у розмірі 63353,30 грн.
12.01.2012 року відповідачем за первісним позовом було повернуто частину вантажу (товару) позивачу за первісним позовом на загальну суму 23441,40 грн., про що було складено акт приймання-передачі товару за підписом представників відповідача за первісним позовом (Бурдим К.В.) та позивача за первісним позовом (Телюк О.В.). Вказані обставини сторонами спору не заперечуються.
13.01.2012 року позивачем за первісним позовом було направлено відповідачу за первісним позовом уточнення №6 до претензії від 22.12.2011 року, відповідно до яких було запропоновано повернути вантаж на суму 39911,90 грн.
В подальшому, відповідач за первісним позовом перерахував позивачу за первісним позовом 20000,00 грн., що підтверджується випискою про операції за 05.06.2012 року.
14.08.2012 року позивач за первісним позовом направив відповідачу за первісним позовом претензію №505, в якій запропонував провести взаємозалік на суму 12600,00 грн. та сплатити залишок суми у розмірі 7346,03 грн. на протязі 3-х календарних днів з моменту отримання даної претензії.
Матеріали справи свідчать, що відповідач за первісним позовом погодився провести взаємозалік, про що сторонами спору підписано угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.08.2012 року на суму 12600,00 грн. (а.с. 28). Одночасно, в п. 2 вказаної угоди сторони домовились, що заборгованість відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом становить суму 7346,03 грн., яку станом на 01.10.2012 року відповідач за первісним позовом не сплатив, що і стало підставою для звернення до суду із позовом у даній справі.
Як вже зазначалось, місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов до висновку про відсутність підстав для відшкодування відповідачем за первісним позовом завданої позивачу за первісним позовом шкоди в сумі 7346,03 грн. у зв'язку з відсутністю вини відповідача за первісним позовом у її заподіянні. Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 908 Цивільного кодексу України, ст. 306 Господарського кодексу України загальні умови перевезення вантажів визначаються цими кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України відповідальність сторін за перевезеннями визначаються цим кодексом, транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами.
Головні обов'язки перевізника за договором про перевезення полягають у тому, що він повинен забезпечити цілісність і схоронність вантажу та доставити його одержувачеві в обумовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту прийняття його до перевезення і до видачі одержувачеві в пункті призначення. Порушення цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу. Втрата вантажу - це фізична загибель, крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення.
Відповідно до ст. 909, ст. 924 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 133, ст. 134 Статуту автомобільного транспорту за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу і несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу, поки не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Відповідно до п. 4.3. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні перевізник несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу від повної чи часткової втрати, ушкодження чи псування при перевезенні у розмірі фактичної шкоди, окрім випадків, передбачених законодавством України.
Згідно з ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Одночасно, відповідно до ст. 133 Статуту автомобільного транспорту автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок: а) вини вантажовідправника (вантажоодержувача); б) особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться в) дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі; г) здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні; д) здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми.
Крім цього, п. 6.9 договору передбачено, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу, вказаному в товарно-транспортних накладних.
В силу ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Необережність має місце в тих випадках, коли особа хоча не передбачала та не бажала настання негативних наслідків своєї протиправної поведінки, але за обставинами події могла їх передбачити та попередити, однак не проявила необхідної уваги, добросовісності, турботи, передбачуваності тощо.
Проте, абзац 2 ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України зазначає, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Отже, згідно положень вказаних норм, загальною умовою відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу є вина, наявність якої припускається. При цьому, враховуючи ст. 614 Цивільного кодексу України, вина особи трактується як невжиття всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання обов'язку.
З огляду на презумпцію вини за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, обов'язок доведення невинуватості покладається на перевізника, який зобов'язався довести той факт, що ним вжито всіх залежних від нього заходів щодо збереження вантажу. Перевізникові надається можливість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність шляхом посилання на обставини: по-перше, яким він не міг запобігти, та по-друге, усунення яких від нього не залежало.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем за первісним позовом (перевізником), на якого покладено обов'язок щодо збереження вантажу за весь час його перевезення, не здійснено необхідних заходів для запобігання крадіжки, яку він міг передбачити та попередити шляхом забезпечення належної охорони вантажу, зупинці тільки на охоронюваних майданчиках, перевезення вантажу без зупинки двома водіями тощо. Недбалість відповідача за первісним позовом призвела до створення передумов для вчинення крадіжки.
Посилання відповідача за первісним позовом на вирок Ставищенського районного суду Київської області від 15.05.2012 року у справі №1024/768/2012, яким встановлено осіб, що вкрали вантаж, прийнятий до перевезення відповідачем за первісним позовом, як на підставу відсутності його вини та звільнення від відповідальності, колегією суддів відхиляються, оскільки встановлення вказаним вироком суду винних у крадіжці осіб не означає відсутність вини перевізника для цивільно-правової відповідальності, яка покладена на нього нормами чинного законодавства та умовами договору.
На переконання колегії суддів, відповідачем за первісним позовом не надано суду будь-яких доказів в порядку ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України про відсутність його вини, а саме про те, що крадіжка вантажу сталася внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало, а також що відповідач за первісним позовом вжив усіх можливих та необхідних заходів по забезпеченню цілісності та збереженню вантажу з моменту його отримання та до моменту його видачі вантажоодержувачу, як то встановлено ст. 909, ст. 924 Цивільного кодексу України, ст. 307, ст. 314 Господарського кодексу України, ст. 133, ст. 134 Статуту автомобільного транспорту та п. 6.9 договору.
Відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку відсутні підстави для звільнення відповідач за первісним позовом (перевізника) від відповідальності за втрату вантажу.
Згідно з ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, зокрема, у разі втрати або нестачі вантажу в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Колегією суддів встановлено, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 7346,03 грн. вартості втраченого вантажу за своєю правовою природою є вимогами про стягнення шкоди, заподіяної при перевезенні вантажу.
Враховуючи викладене, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 7346,03 грн. колегія суддів вважає законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції про відмову в первісному позові в цій частині є неправомірним та підлягає скасуванню.
Одночасно, позивач за первісним позовом просив стягнути з відповідача за первісним позовом 24619,15 грн. штрафу на підставі п. 6.2. договору.
Пунктом 6.2. договору сторони спору передбачили, що при затримці подачі автомобіля на завантаження, несвоєчасну доставку вантажу перевізник сплачує замовнику штраф за кожну добу в розмірі 100 доларів США по курсу НБУ.
При цьому, п. 6.2. договору передбачено застосування штрафної санкції за затримку подачі автомобіля на завантаження та/або несвоєчасну доставку вантажу, однак ані вказаним пунктом, ані іншими положеннями укладеного між сторонами спору договору не передбачено відповідальності саме за втрату переданого позивачем за первісним позовом для перевезення відповідачу за первісним позовом вантажу.
Відтак, на переконання колегії суддів, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 24619,15 грн. штрафу на підставі п. 6.2. договору є необґрунтованими та правомірно відхилені судом першої інстанції.
Окрім того, позивач за первісним позовом просив стягнути з відповідач за первісним позовом 717,91 грн. 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Поряд із цим, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність відмови судом першої інстанції в задоволенні вимог позивач за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 717,91 грн. 3% річних з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вимоги позивач за первісним позовом про стягнення з відповідач за первісним позовом 7346,03 грн. вартості втраченого вантажу за своєю правовою природою є вимогами про стягнення шкоди.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, положення ст. 625 Цивільного кодексу України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням.
Отже, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 717,91 грн. 3% є неправомірними та обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.
Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ «Горизонт-СМ» про стягнення з ТОВ «Фірма «Дісна» 20000,00 грн. безпідставно отриманих коштів, але з інших підстав, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Для застосування вказаної норми чинного законодавства обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто повинна мати місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Отже, сплата позивачем за зустрічним позовом відповідачеві за зустрічним позовом 20000,00 грн. в якості відшкодування витрат за вкрадений товар згідно претензії №402 від 22.12.2011 року (а.с. 110) не може вважатись здійсненою без достатньої правової підстави, оскільки відшкодування таких збитків передбачено чинним законодавством України та умовами укладеного між сторонами спору договору, а також відбулось в межах цього договору.
Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає правомірною відмову суду першої інстанції в задоволенні позову ТОВ «Горизонт-СМ» до ТОВ «Фірма «Дісна» про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.08.2012 року з наступних підстав.
Згідно ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути визнано судом недійсним.
Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Позивачем за зустрічним позовом не надано суду доказів в порядку ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України про те, що умови угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.08.2012 року суперечать актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Крім цього, як вбачається з п. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» №02-5/111 від 12.03.1999 року).
Угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.08.2012 року укладена в письмовій формі, підписана керівниками сторін, містить відтиски печаток сторін.
Вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом 12600,00 грн. заборгованості за транспортні послуги також обґрунтовано відхилені судом, оскільки були зараховані згідно угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.08.2012 року, яка, як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, є дійсною.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу на те, що майнові інтереси ТОВ «Горизонт-СМ» застраховані ПАТ «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» на підставі договору страхування відповідальності авто перевізника №200800340.11 (термін дії з 21.10.2011 року по 20.10.2012 року) (а.с. 45-47).
Враховуючи зазначене, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, скасовує рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року у справі №5011-50/13821-2012 в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 7346,03 грн. та приймає нове рішення суду про задоволення таких вимог. В решті рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року у справі №5011-50/13821-2012 підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.
Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна» на рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року у справі №5011-50/13821-2012 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року у справі №5011-50/13821-2012 в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 7346,03 грн. скасувати.
3. Прийняти в цій частині нове рішення суду, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна» до товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонт-СМ» про стягнення 7346,03 грн. задовольнити.
4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонт-СМ» (04053, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Артема, 1-5, ідентифікаційний код 30524716) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна» (01015, м. Київ, Печерський район, вулиця Лаврська, 16, ідентифікаційний код 31566495) 7346,03 грн. шкоди, 361,76 грн. судового збору за подання позову, 180,88 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
5. В решті рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року у справі №5011-50/13821-2012 залишити без змін.
6. Господарському суду міста Києва видати наказ.
7. Справу №5011-50/13821-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Агрикова О.В.
Судді Жук Г.А.
Чорногуз М.Г.