Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001
вступна та резолютивна частини
м. Миколаїв.
15:15 год.
25 березня 2013 року справа № 2а-5822/12/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,
представників позивача: Панченка С.В., Бутиркіна В.В.,
представника відповідача: Сугацького О.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовоміноземного підприємства "Хімтранс-Україна", вул. Робоча, 2-А, к. 507 (а/с 97, 54034), м. Миколаїв, 54015
доДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029
провизнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 15.06.11 р. № 0000642301, від 12.09.11 р. № 0001082301, від 29.07.11 р. № № 0000710070, 0000720070
керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Податкові повідомлення-рішення від 15 червня 2011 р. № 0000642301, від 12 вересня 2011 р. № 0001082301, від 29 липня 2011 р. № № 0000710070, 0000720070, прийняті ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, визнати протиправними і скасувати.
3. Відшкодувати іноземному підприємству "Хімтранс-Україна" судовий збір в сумі 4270,93 грн. з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя А. О. Мороз
Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001
м. Миколаїв.
15:15 год.
25 березня 2013 року справа № 2а-5822/12/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,
представників позивача: Панченка С.В., Бутиркіна В.В.,
представника відповідача: Сугацького О.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовоміноземного підприємства "Хімтранс-Україна", вул. Робоча, 2-А, к. 507 (а/с 97, 54034), м. Миколаїв, 54015
доДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029
провизнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 15.06.11 р. № 0000642301, від 12.09.11 р. № 0001082301, від 29.07.11 р. № № 0000710070, 0000720070
До суду з адміністративним позовом звернулось іноземне підприємство "Хімтранс Україна" (далі - позивач, Підприємство), в якому просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 червня 2011 р. № 0000642301 і від 12 вересня 2011 р. № 0001082301, прийняті державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ). За цим позовом судом відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-5822/12/1470 (т. 1 а. с. 1).
Після відкриття провадження у вказаній адміністративній справі, позивач подав позов про визнання нечинними і скасування податкових повідомлень-рішень від 29 липня 2011 р. № № 0000710070 і 0000720070, за яким відкрито провадження в адміністративній справі № 814/589/13-а (т. 3 а. с. 1).
За клопотання позивача позови були об'єднані в одне провадження (т. 2 а. с. 45-46, т. 3 а. с. 51-52).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на правомірне включення до складу валових витрат відсотків, які сплачувались за кредитним договором. Також вказав, що податковий кредит ним сформовано на підставі податкових накладних, виданих ТОВ "Ремстройелектро", яке виконало будівельні роботи, а тому висновки ДПІ про порушення податкових зобов'язань із сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) безпідставні.
Відповідач позов не визнав, подав письмові заперечення, які обґрунтовані таким. Перевіркою позивача встановлено, що ним до складу валових витрат включались суми відсотків за кредитним договором, які, на думку відповідача, повинні відноситись до капіталізації фінансових витрат і враховуватись в собівартості кваліфікаційного активу, а не включатись до складу валових витрат, як це зробив позивач. Порушення Підприємством податкових зобов'язань з ПДВ відповідач пов'язує із даними акту перевірки ТОВ "Ремстройелектро", яке надавало позивачу послуги із будівництва і в ланцюгах якого є суб'єкти господарювання, що мають ознаки фіктивності (т. 1 а. с. 145-146, т. 2 а. с. 52-54).
Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.
Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з наступного.
В квітні-травні 2011 р. ДПІ провела планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2008 р. до 31 грудня 2010 р. Результати перевірки оформлені актом від 26 травня 2011 р. № 1711/23-200/33853462 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 37-94).
У висновку акту перевірки зазначено про порушення Підприємством наступних вимог податкового законодавства:
- ст. 3 п. 3.1., ст. 4 п. 4.1., ст. 5 п. 5.3. пп. 5.3.2., пп. 5.3.9., ст. 8 п. 8.1. пп. 8.1.4., п. 8.4. пп. 8.4.1., пп. 8.4.2., ст. 11 п. 11.3. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено однойменний податок на загальну суму 61067,0 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування цим податком на суму 5476078,0 грн.;
- ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1. Закону України "Про податок на додану вартість", що потягло завищення податкового кредиту з ПДВ на 151045,0 грн.;
- ст. 1 п. 1.8., ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., п. 7.7. пп. 7.7.1., пп. 7.7.2. Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого завищено бюджетне відшкодування ПДВ на 61448,0 грн.
На підставі висновку акту перевірки, ДПІ прийняті такі податкові повідомлення-рішення:
- 15 червня 2011 р. № 0000642301, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 61067,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 15267,0 грн.;
- 12 вересня 2011 р. № 0001082301, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств в розмірі 5476078,0 грн.;
- 29 липня 2011 р. № 0000710070, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 61448,0 грн.;
- 29 липня 2011 р. № 0000720070, яким зменшено розмір від'ємного значення ПДВ на 151045,0 грн. (т. 1 а. с. 33, 35, т. 3 а. с. 16-17).
Підставою для нарахування позивачу податку на прибуток підприємств і зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування цим податком та застосування штрафу з цього приводу, стали наступні обставини.
Позивач є господарюючим суб'єктом, який надає послуги з транспортного оброблення і перевезення вантажів, складського господарства, що підтверджується відомостями з статуту позивача (стаття 5 п. 5.2. пп. 5.2.1., пп. 5.2.2., пп. 5.2.3. статуту) (т. 1 а. с. 13-32).
2 лютого 2010 р. позивач уклав із ТОВ "Главстрой" договір генерального підряду № 7/1, за умовами якого підрядник зобов'язувався виконати будівництво комплексу з перевантаження зернових вантажів (п. 2.1. договору), ціна робіт склала 100000000,0 грн. (п. 4.1.) (т. 2 а. с. 1-25).
9 березня 2010 р. для фінансування будівництва позивач уклав із ПАТ "ІНГ Банк Україна" кредитний договір № 10/007, за умовами якого отримав кредит в розмірі 16000000,0 доларів США, із сплатою 4 відсотків річних (п. 10.1. договору) та 0,4% комісії за відкриття кредитної лінії і 0,15% за підтримання кредитної лінії (п. п. 10.4. і 10.5.) (т. 1 а. с. 155-181).
Як слідує з акту перевірки, сплачені відсотки, а також комісійні за вказаним кредитним договором, позивач відносив до складу валових витрат.
Відповідач вважає, що такі фінансові витрати Підприємства, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28 квітня 2006 р. № 415, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 травня 2006 р. за № 610/12484 (далі - Положення) повинні відноситись до капіталізації фінансових витрат і враховуватись в собівартості кваліфікаційного активу і не включатись до складу валових витрат. В свою чергу позивач вважає, що норми Положення до спірних правовідносин не застосовуються, а регулюються Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно якого такі витрати відносяться до складу валових витрат.
Таким чином, спір між сторонами стосується тільки правової оцінки правовідносин, тоді як фактичні обставини, а саме, включення позивачем до складу валових витрат сплачених відсотків та інших витрат за кредитним договором, сторонами не заперечуються.
Як визначено в преамбулі Положення, воно визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про фінансові витрати та її розкриття у фінансовій звітності, з чого суд робить висновок про те, що призначенням Положення є регулювання питань відображення в бухгалтерському обліку витрат суб'єкта господарювання, а не регулювання правовідносин у сфері оподаткування.
Слід зауважити, що в спорі сторін ДПІ безпідставно ототожнює бухгалтерській та податковий облік, що невірно. За змістом Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік - це система обліку всіх активів та пасивів суб'єкта господарювання. Призначенням бухгалтерського обліку є відображення (фіксування) майнового, фінансового стану підприємства в конкретно визначений час, тоді як податковий облік ведеться виключно для виконання державою фіскальної функції та перш за все спрямований на облік тих активів суб'єкта, які підлягають оподаткуванню. З різної мети бухгалтерського та податкового обліку слідують і різні підходи в регулюванні питань відображення одних і тих самих активів/пасивів чи господарських операцій, тобто одна й та сама господарська операція може по різному відображатись для цілей бухгалтерського та для цілей податкового обліку, що і має місце в спорі сторін.
В цьому контексті також слід зауважити, що згідно ст. 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону, тобто законодавцем визначено, що питання оподаткування податком на прибуток підприємств визначаються виключно цим Законом, а не нормативними актами, які регулюють складання бухгалтерської звітності.
Відповідно до ст. 5 п. 5.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Стаття 5 п. 5.5. пп. 5.5.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" врегульовує особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями: до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Отже, законодавцем послідовно в ст. 5 п. 5.1. і п. 5.5. пп. 5.5.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначається, що критерієм для віднесення здійснених платником податків витрат до складу валових витрат, є придбання за їх рахунок тих товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються в господарській діяльності, в тому числі будь-які витрати на сплату відсотків за кредитом.
Як вже відзначалось судом, кредитний договір фінансував будівництво комплексу перевантаження зернових, який є основним засобом провадження позивачем своєї статутної діяльності, а тому суд вважає, що сплата позивачем відсотків та комісійних за кредитним договором безпосередньо відноситься до господарської діяльності Підприємства.
З огляду на вищевикладене, позивач правомірно включив до складу валових витрат сплачені відсотки і комісійні, а тому суд знаходить безпідставним нарахування позивачу податку на прибуток підприємств в сумі 61067,0 грн. і застосування штрафу в розмірі 15267,0 грн. (податкове повідомлення-рішення від 15 червня 2011 р. № 0000642301) і зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств в розмірі 5476078,0 грн. (податкове повідомлення-рішення від 12 вересня 2011 р. № 0001082301), у зв'язку із чим вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.
Також суд знаходить неправомірним визначення позивачу податкових зобов'язань із ПДВ.
30 серпня, 8 листопада, 18 жовтня 2010 р. позивач уклав з ТОВ "Ремстройелектро" договори підряду, за умовами яких підрядник - ТОВ "Ремстройелектро", зобов'язувався виконати будівельні роботи на окремих об'єктах будівництва комплексу перевантаження зернових (т. 2 а. с. 98-135).
ДПІ поставила під сумнів виконання ТОВ "Ремстройелектро" будівельних робіт за вказаними договорами, мотивуючи свій висновок даними акту перевірки ТОВ "Ремстройелектро", в якому зазначено про відсутність поставок товарів до ТОВ "Ремстройелектро" від ПП "Альтекс-Юг", ПП "Агропрайд" і ПП "Равас" (т. 2 а. с. 193-205).
З цього приводу слід зазначити, що сам по собі факт наявності серед постачальників підрядника позивача підприємств, які, на думку ДПІ, мають ознаки фіктивності, не може беззаперечно свідчити про порушення податкового законодавства позивачем.
Крім того, щоб стверджувати про відсутність поставок товарів (робіт, послуг) за ланцюгом ПП "Альтекс-Юг", ПП "Агропрайд", ПП "Равас" - ТОВ "Ремстройелектро" - позивач, ДПІ повинна була встановити тотожність товарів (робіт, послуг) які переміщувались за цим ланцюгом, чого в актах перевірки позивача і ТОВ "Ремстройелектро" не зафіксовано.
Також суд звертає увагу, що в акті перевірки ТОВ "Ремстройелектро" міститься інформація про те, що основними видами діяльності товариства за КВЕД є монтаж електричного устаткування, будівництво будівель та інших споруд, електромонтажні роботи, діяльність у сфері інжинірингу і товариство мало діючу на час виконання будівельних робіт ліцензію. В той же час акт перевірки не містить даних про фактичну відсутність у ТОВ "Ремстройелектро" матеріальних, виробничих та інших передумов для виконання будівельних робіт, з чого суд робить висновок про підміну відповідачем перевірки позивача даними акту перевірки ТОВ "Ремстройелектро" та механічне перенесення висновку про можливі порушення податкового законодавства ПП "Альтекс-Юг", ПП "Агропрайд", ПП "Равас" і ТОВ "Ремстройелектро" на позивача.
Слід врахувати і те, що ст. 61 ч. 2 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності, а тому якщо ДПІ і встановлено факти, які свідчать про порушення податкового законодавства з боку контрагента позивача або постачальників останнього, негативні наслідки у вигляді визначення ДПІ податкових зобов'язань повинні наставити виключно для порушників, а не для позивача, який свої податкові зобов'язання виконав належним чином.
Як визначено ст. 8 ч. 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При розгляді Європейським Судом з прав людини справ "Булвес" АД проти Болгарії", "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії" і "Інтерсплав проти України", Суд виклав таку правову позицію: держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ і його бюджетного відшкодування, але нарахування податкових зобов'язань і штрафу добросовісному платнику податків, який виконав всі вимоги податкового законодавства, тільки на підставі того, що податковим органом встановлені протиправні дії його контрагентів та за умови необізнаності платника податків про такі протиправні дії своїх контрагентів, на думку Суду, порушує права такого платника податків.
Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили, що діяльність позивача була спрямована на порушення податкового законодавства або доводили його обізнаність про протиправний характер діяльності суб'єктів господарювання, з якими він мав правові відносини.
Згідно ст. 3 п. 3.1. пп. 3.1.1. Закону України "Про податок на додану вартість", який регулював спірні правовідносини на час їх виникнення, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
Відповідно до ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Статтею 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість" визначено: датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Єдине обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, міститься в ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість" - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Суд відзначає, що на момент перевірки, позивач мав всі податкові накладні, видані ТОВ "Ремстройелектро" (т. 2 а. с. 75-88).
Вимоги до форми податкової накладної встановлені ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.1. Закону України "Про податок на додану вартість". Досліджені судом податкові накладні повною мірою відповідають вимогам законодавства.
Оплата позивачем послуг ТОВ "Ремстройелектро" здійснена в безготівковій формі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача (т. 2 а. с. 89-97).
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що правочини, укладені між позивачем і ТОВ "Ремстройелектро", виконані сторонами належним чином, позивач отримав послуги і повністю їх оплатив та отримавши податкові накладні від свого контрагента, включив до складу податкового кредиту ПДВ, сплачений в ціні послуг за договорами підряду.
З огляду на вищевикладене, суд знаходить безпідставним зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 61448,0 грн. (податкове повідомлення-рішення від 29 липня 2011 р. № 0000710070), а також зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 151045,0 грн. (податкове повідомлення-рішення від 29 липня 2011 р. № 0000720070).
Позивач просить суд визнати вказані податкові повідомлення-рішення нечинними і скасувати, але вимога про визнання нечинним може стосуватись лише нормативно-правового акту, який поширює свою дію на невизначене коло осіб і який стає нечинним з моменту його прийняття.
Оскільки оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення від 29 липня 2011 р. № № 0000710070, 0000720070 є індивідуальними актами, до них може бути застосована лише вимога про визнання протиправними й скасування. В такому разі протиправність і скасування індивідуального акту виникає в момент набрання рішенням суду законної сили.
Згідно ст. 163 ч. 2 КАС України, cуд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Використовуючи право надане суду зазначеною статтею КАС України, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 29 липня 2011 р. № № 0000710070, 0000720070 необхідно визнати протиправними і скасувати.
Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивач, надавши платіжні доручення № 952 від 10 серпня 2012 р. на суму 2146,0 грн. (т. 1 а. с. 2) і платіжне доручення № 1002 від 1 лютого 2013 р. на суму 2124,93 грн. (т. 3 а. с. 2), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору в загальній сумі 4270,93 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Податкові повідомлення-рішення від 15 червня 2011 р. № 0000642301, від 12 вересня 2011 р. № 0001082301, від 29 липня 2011 р. № № 0000710070, 0000720070, прийняті ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, визнати протиправними і скасувати.
3. Відшкодувати іноземному підприємству "Хімтранс-Україна" судовий збір в сумі 4270,93 грн. з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Постанова у повному обсязі складена
29 березня 2013 р.
Суддя А. О. Мороз