Справа № 815/2323/13-а
09 квітня 2013 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бутенко А.В.,
за участю секретаря - Рачкова О.І.,
сторін:
представники позивача - Жорняк О.П. , Жуков Д. О. (по довіреності)
представник відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Малого приватного підприємства «Транзит-Юг» до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000762201 від 29.12.2012 року та №000082201 від 04.02.2013 року
З позовом до суду звернулось Мале приватне підприємство «Транзит-Юг» до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000762201 від 29.12.2012 року та №000082201 від 04.02.2013 року.
В судовому засіданні 09.04.2013 року представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, в обґрунтування позовних вимог зазначили, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення є не обґрунтованими. Відповідно і прийняті податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, як такі що не відповідають чинному законодавству оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки та вважають, що вони винесені незаконно, пославшись на обставини зазначені у позовній заяві та додатках (а.с.2-6).
Представник відповідача у судове засідання 09.04.2013 року не з'явився, але належним чином був повідомлений про дату та час слухання справи про, що свідчить телефонограма, яку 04.04.2013 року прийняв юрист Білгород-Дністровської ОДПІ Одеської області ДПС Петровський В.В. (а.с. 83). Письмові заперечення проти позову не надав, а тому, на підставі положень ст.128 КАС України, справа розглядалась за його відсутності за наявними у справі письмовими доказами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представників позивача, суд встановив наступне.
Відповідач на підставі ст. 20 Податкового кодексу України є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади, який здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування, стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому справи за позовами щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до п.1 ч.2 ст.17, ст.50 КАС України віднесені до юрисдикції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
Судом встановлено що, Білгород-Дністровською ОДПІ Одеської області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Малого приватного підприємства «Транзит-Юг» з питань правових взаємовідносин з ТОВ ТПК «Соларіс» за весь період діяльності по теперішній час, за результатами якої складено Акт № 3741/22-118/32132517 від 24.12.2012 року (а.с. 9-26).
В акті перевірки зроблено висновок про те, що Малим приватним підприємством «Транзит-Юг» порушено:
1.п.138.2 ст.138, п.139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі - 275133 грн. у тому числі: за 2-3 квартал 2011 року на суму 146250 грн; за 2-4 квартал 2011 року на суму - 128883 грн.
2. п.201.4, п.201.6 ст. 201, п.187.1 ст.187, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет у розмірі - 220106,22 грн., а саме: у вересні 2011 року у сумі 117000 грн., у жовтні 2011 року у сумі 103106,22 грн.
На підставі зазначеного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.12.2012 року № 0000762201 (а.с.7) та №0000752201.
Судом також встановлено, що позивач не погодився з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями та подав первинну скаргу, за якою 19.01.2013 року № 225/10/10-2007 Державною податковою службою в Одеській області прийняте рішення (а.с.27-30), яким: залишено без змін податкове повідомлення - рішення від 29.12.2012 року №0000762201 про донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 220106,22 грн. та штрафних (фінансових) санкцій з вказаного податку на суму 55027 грн. (а.с.7), а первину скаргу директора МПП «Транзит-Юг» залишено без задоволення та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000752201 від 29.12.2012 року в частині донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 22011 грн., а первину скаргу директора МПП «Транзит-Юг» в цій частині задоволено.
Таким чином на підставі даного рішення відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 04.02.2013 року №0000082201 яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 253122 грн. (а.с 8).
Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями №0000762201 від 29.12.2013 року та №0000082201 від 04.02.2013 року, МПП «Транзит-Юг» оскаржило їх у судовому порядку.
Оцінюючи оскаржені рішення суб'єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України та доходить до висновку про їх протиправність та задоволення позовних вимог Малого приватного підприємства «Транзит-Юг» з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідачем за результатами перевірки складений Акт №3741/22-118/32132517 від 24.12.2012 року, але з висновками вказаного акту, на підставі яких прийняті податкові повідомлення-рішення, позивач був не згодний та подав скарги до податкових органів, які частково були задоволені. Таким чином, обставини зазначені у акті перевірки не є підтвердженими відповідачем, а тому згідно положень ч.2 ст.71 КАС України вказані в акті обставини повинні доводитись відповідачем під час офіційного з'ясування обставин справи на загальних підставах.
Висновки акту ґрунтуються на тому, що відповідно до наданих інших джерел інформації (отриманих матеріалів ДПІ у Обухівському районі Київської області за № 115052/7/22-2/282 від 29.10.2012 року), щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності з ТОВ ТПК «Соларіс», тобто відповідачем зроблено висновок про нікчемність господарських правочинів, укладених між позивачем та його постачальником ТОВ ТПК «Соларіс».
Судом встановлено, що доводи відповідача про відсутність реальності вчинення Малого приватного підприємства «Транзит-Юг» господарських операцій між ТОВ ТПК «Соларіс» обґрунтовані виключно посиланнями на акт перевірки цього суб'єкта господарювання, складений податковим органом за місцем їх знаходження. При цьому, посилання на будь-які первинні або інші документи, що підтверджують факт відсутності реальності господарських операцій, в Акті перевірки не наводиться.
Всупереч цьому, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ ТПК «Соларіс» були укладені відповідні договори поставки, відповідно яких постачальник ТОВ ТПК «Соларіс» зобов'язалось поставити а МПП «Транзит-Юг» оплатити та прийняти продукцію за ціною та асортиментом, які вказані в Специфікації, що є невід'ємною частиною до договорів (а.с.51-56). Договори виконані сторонами у повному обсязі.
Договори підписані та скріплені печатками повноважними представниками сторін, тобто договори відповідають вимогам статті 207 ЦК України.
Згідно зі ст. 207 Цивільного кодексу України, письмова форма правочину (договору) вважається такою, якщо сторони правочину підписали договір та скріпили його печатками підприємств.
15.09.2011 року до позивача звернувся постачальник ТОВ ТПК «Соларіс» щодо укладення договорів про відступлення права вимоги на користь ПП «Техсервіс», мотивуючи це наявністю заборгованості перед ПП «Техсервіс» та зобов'язання в подальшому поставити передбачений договорами поставки товар разом із усією необхідною первиною документацією.
Безпосередньо товар було поставлено позивачеві автомобільним транспортом ТОВ ТПК «Соларіс» двома партіями, про це свідчить видаткові накладні № 137 від 03.10.2011 року та № 262 від 26.10.2011 року (а.с.57-58).
Оплата за поставлений товар здійснювалась шляхом безготівкових банківських переказів на рахунок ПП «Техсервіс», ТОВ СК Капитал на підставі договорів про відступлення права вимоги від 15.09.2011 року (а.с. 59-62), що підтверджується платіжними дорученнями № 245 від 10.10.2011 року, №281 від 28.10.2011 року, №246 від 11.10.2011 року, №252 від 13.10.2011 року, №248 від 12.10.2011 року, №255 від 14.10.2011року, №263 від 21.10.2011 року, № 264 від 21.10.2011 року, №266 від 24.10.2011 року, №274 від 26.10.2011 року, №265 від 24.10.2011 року, №273 від 26.10.2011 року, №278 від 27.10.2011 року, №225 від 22.09.2011 року, №232 від 29.09.2011 року, №229 від 27.09.2011 року, №233 від 29.09.2011 року, №228 від 26.09.2011 року, №240 від 05.10.2011 року, №215 від 19.09.2011 року, №223 від 21.09.2011 року, №239 від 05.10.2011 року, №231 від 28.09.2011 року, №234 від 30.09.2011 року, №216 від 23.09.2011 року (а.с.63-74).
У Постанові Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України № 7 від 03.04.2009 «Про стан здійснення судочинства адміністративними судами» наголошено, що згідно з практикою Верховного Суду України у даній категорії справ під час судового засідання судом мають з'ясовуватися обставини щодо фактичного наміру підприємства одержати економічний ефект в результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.
Як зазначив представник позивача у судовому засіданні, в подальшому даний товар було продано за зовнішньоекономічними контрактом № 25/03-2011 від 25.03.2011 року та експортовано з України на підставі вантажно-митних декларацій (а.с. 84-94), тобто використав їх у своїй подальшій господарській діяльності.
Таким чином, на думку суду, обставини одержання економічного ефекту, за наслідками придбання товарів не спростовано актом перевірки та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.
Також судом встановлено, що у МПП «Транзит-Юг» в наявності та належним чином була оформлена вся первина документація, яку підприємство використовувало у своїй господарській діяльності, та мало повне право на зарахування вартості цього товару до своїх валових витратах.
Відповідно до п.201.1. ст.201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Таким чином, фактичне виконання умов Договорів сторонами оформлено первинними документами належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що на момент здійснення Малим приватним підприємством «Транзит-Юг» господарських операцій з ТОВ ТПК «Соларіс», вказаний суб'єкт господарювання був зареєстрований як платник податку на додану вартість в податкових органах, а вказане свідоцтво було анульовано лише 13.08.2012 року, тобто через рік після здійснення господарських взаємовідносин.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг повинні бути оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд вважає за необхідне зазначити, що надані до суду первинні документи складені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року, тобто відповідають вимогам чинного законодавства щодо надання документу юридичної сили і доказовості.
Разом з тим, згідно з ч.1 ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
У ст. 67 Господарського кодексу України відображено, що відносини між підприємствами здійснюються на підставі договорів.
Відповідно до ч. 1 та ч.3 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину (договору) має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
Статтею 228 Цивільного кодексу Україну встановлює, що правочин, що порушує публічний порядок, тобто якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Крім цього, згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспарюваний правочин).
Згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
З огляду на зазначене суд погоджується з твердженням позивача, що правочин, укладений позивачем під час здійснення своєї господарсько-фінансової діяльності неможна вважати нікчемними, оскільки законом не встановлена його нікчемність. Крім цього, відсутнє рішення суду про визнання такої угоди недійсною.
Разом з тим, згідно зі ст.202 Цивільного кодексу України угода є вольовим актом, направленим на досягнення відповідного результату; угода може бути двосторонньою. Якщо угода є двосторонньою, то вона є договором. Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України позивач є вільною особою щодо вибору свого контрагенту та визнанні умов договору.
Суд вважає зазначити, що відповідно до умов укладеного договору сторона не несе відповідальність за наслідки господарської діяльності контрагента. На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Суд критично оцінює посилання податкового органу на інформацію викладену у відповіді ДПІ у Обухівському районі Київської області №115052/7/22-2/282 від 29.10.2012 року, якими встановлені ознаки фіктивності здійснення господарської діяльності з боку ТОВ « ТПК Соларіс», з яким хоча пов'язаний взаємовідносинами МПП «Транзит-Юг», але вказане не може бути підставою для висновків про порушення податкового законодавства, МПП «Транзит-Юг», оскільки жодним законодавчим актом України не передбачено відповідальність одного суб'єкта господарювання за неналежне ведення господарської діяльності іншим суб'єктом господарювання.
Зазначене знайшло своє відображення у Постанові Верховного суду України по справі №21-47а10 від 31.01.2011 року, Постанові Верховного суду України по справі №21-573во10 від 01.06.2010 року.
Також, суд вважає необґрунтованими висновки податкового органу, викладені у акті перевірки №3741/22-118/32132517 щодо заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі - 275133 грн., та заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 220106,22 грн., оскільки на момент здійснення господарських операцій та видачі МПП «Транзит-Юг» податкових накладних постачальник ТОВ ТПК «Соларіс» мав дійсне свідоцтво платника ПДВ, а тому позивач мав повне право на зарахування відповідних сум до податкового кредиту ПДВ.
Відповідно до п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
З огляду на вищенаведене, суд доходить висновку, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином та складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Документи укладені до та під час здійснення правочинів з ТОВ ТПК «Соларіс» належним чином складені, викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків. За таких обставин, суд дійшов висновку, що мале приватне підприємство «Транзит-Юг» правомірно на підставі виданих постачальниками податкових накладних віднесло до складу свого податкового кредиту суми ПДВ по цих накладних, що підтверджується документально.
Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, врахувавши ту обставину, що у судовому засіданні податковим органом проігноровано доведення правомірності своїх дій при формуванні в акті позапланової документальної невиїзної перевірки №3741/22-118/32132517 від 24.12.2012 роу висновків щодо порушень податкового законодавства МПП «Транзит-Юг», з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виходячи за межи позовних вимог, суд дійшов висновку, що адміністративний позов МПП «Транзит- Юг» підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд
1. Адміністративний позов Малого приватного підприємства «Транзит-Юг» до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби №0000762201 від 29.12.2012 року та №000082201 від 04.02.2013 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 11 квітня 2013 року.
Суддя Бутенко А.В.
.