03 квітня 2013 р.Справа № 2а-8164/11/1470
Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Шляхтицького О.І.
при секретарі - Філімович І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню «Миколаївгаз», Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню «Миколаївгаз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби, за участю прокурора Миколаївської області, про скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач звернувся до суду з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача про визначення йому грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 9 084 700 грн., вказуючи на такі обставини.
Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві проведено планову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Миколаївгаз» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.
Перевіркою були виявлені порушення Позивачем:
- п. 1.5 ст. 1, п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді з 01.01.10 по 31.12.10р. на загальну суму 2 402 110,00 грн., у тому числі за: січень - 70 650,00 грн., лютий - 88 513,00 грн., березень - 55 470,00 грн., квітень - 69 213,00 грн., травень - 50 925,00 грн., червень - 394 091,00 грн., липень - 294 105,00 грн., серпень - 186 890,00 грн., вересень - 105 467,00 грн., жовтень - 201 155,00 грн., листопад - 245 515,00 грн., грудень - 640 116,00 грн.
- Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. № 166, Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011р. № 41, встановлено методологічну помилку, що призвела до штучного формування переплати по особовому рахунку платника податків, в результаті чого зменшено від'ємне значення на суму 3 654 358,00 грн.,; у тому числі: за травень - 764 248.00 грн., за липень - 2 797 348.00 грн., за вересень - 92 762,00 грн. та складено акт від 20.06.2011р. № 730/39/05410263, який Позивачем підписаний із запереченнями.
Листом від 05.06.2011р. за вих. № 3029/10/39-019 Відповідач відхилив заперечення Позивача до акту перевірки, направлені листом від 25.06.2011р. за вих. № 04/1478.
За результатами проведеної перевірки Відповідачем направлено на адресу Позивача податкове повідомлення-рішення від 08 липня 2011 року № 0000293900 на суму 6 056 468,00 заниженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість та 3 028 243,00 грн. штрафних санкцій.
Зазначене податкове повідомлення - рішення отримано платником податків 11.07.2011р. за вх.№ 1675.
19.07.2011р. за вих. № 04/1693 Позивач звернувся до ДПА у Миколаївській області із скаргою на податкове повідомлення-рішення СДПІ ВПП у м. Миколаєві від 08 липня 2011 року №0000293900.
19.09.2011р. за вх. № 2306 Позивачем отримано рішення про результати розгляду скарги ДПА у Миколаївській області від 15.09.2011р. за вих. № 2490/10/25-014, яким скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.
Не погоджуючись із рішенням ДПА у Миколаївської області, 26.09.2011 року Позивач звернувся зі скаргою до ДПА України.
20.10.2011 року від ДПА України на адресу Позивача надійшло рішення від 17.10.2011 року № 3748/6/10-2115 про результати розгляду повторної скарги, яким скаргу Позивача відхилено, податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
Позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням від 08 липня 2011 року № 0000293900 та рішеннями ДПА у Миколаївській області та ДПА України з огляду на наступне.
Позивачем не було допущено заниження податку на додану вартість за період 01.01.10р. по 31.12.10р. в сумі 2 402 110,00 грн. Податковим органом штучно занижено податковий кредит за зазначений період.
ТОВ «Софіта» надавала Позивачу одноразово послуги з ремонту автомобілю КАМАЗ. Фактичне виконання робіт підтверджується підписаним Позивачем та ТОВ «Софіта» актом виконаних робіт від 26.07.2010р. У платника податків не було правових підстав для не включення наданої виконавцем податкової накладної № 424 від 26.07.2010р. до складу податкового кредиту. Діюче законодавство передбачає лише один випадок для не включення у склад податкового кредиту витрат по оплаті податку - це відсутність податкової накладної.
Відповідач проти позову заперечував просив в його задоволенні відмовити.
Прокурор підтримав позицію відповідача.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000293900 від 08.07.2011 року СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, в частині нарахування публічному акціонерному товариству по газифікації та газопостачанню «Миколаївгаз» основаного зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4 943 648, 31 грн. та штрафним санкціям на суму 2471824, 16 грн. В решті позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням Публічне акціонерне товариство по газифікації та газопостачанню «Миколаївгаз» звернулося з апеляційною скаргою на зазначену постанову, просить її змінити в частині відмови в задоволенні позовних вимог, задовольнивши позовні вимоги ПАТ «Миколаївгаз» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000293900 від 08.07.2011 року в повному обсязі.
Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби також звернулася з апеляційною скаргою на зазначену постанову, просить її скасувати та прийняти нову про повну відмову задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню «Миколаївгаз» підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні апеляційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби необхідно відмовити, з таких підстав.
Як було встановлено, з 29.03.2011 р. по 03.06.2011 р. СДПІ по роботі з великими платниками податків було проведено планову виїзну перевірку ПАТ «Миколаївгаз» з питань дотримання вимог податкового законодавства. За результатами проведеної перевірки був складений Акт № 730/39/05410263 від 20.06.2011 р.
Як вбачається із зазначеного Акта, під час перевірки були виявлені факти, які були кваліфіковані відповідачем як порушення: формування податкового кредиту за рахунок ТОВ «Софіта» на 7539,22 грн.; формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних у попередні звітні періоди на суму 883521 грн.; формування податкового кредиту за рахунок ТОВ «Газ 2009»; помилкове зменшення суми податку у декларації за травень 2010 р. на суму 3654358 грн.; не коригування податкового кредиту у сторону зменшення у зв'язку з випуском газу у повітря під час ремонту на суму 398229 грн.; формування податкового кредиту за рахунок підприємств ТОВ «Газ України 2009» та ТОВ «Цулассунг Компані» на суму 1112820 грн.
08.07.2011 р. СДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000293900 про визначення ПАТ «Миколаївгаз» грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 9084700 грн., з яких 3028234 грн. - штрафні санкції.
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову - в частині нарахування позивачу основного зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4943648,31 та штрафним санкціям на суму 2471824,16 грн., в решті позову суд першої інстанції відмовив.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Як було встановлено, у липні 2010 року ПАТ «Миколаївгаз» було укладено договір на ремонт двигуна автомобіля «Камаз» з ТОВ «Софита». На виконання цього договору позивачем було перераховано на користь ТОВ «Софита» 45235,34 грн., а з боку ТОВ «Софита» 26.07.2010 р. було складено на адресу позивача податкову накладну №424 на суму ПДВ 7539,22 грн. дана сума була включена позивачем до податкового кредиту за липень 2010 року у відповідній декларації з податку на додану вартість.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності вказаних дій позивача стосовно включення 7539,22 грн. до податкового кредиту за липень 2007 року, оскільки ПАТ «Миколаївгаз» не може нести відповідальність за дії свого контрагента, та, крім того, обставини укладення та виконання позивачем договору з ТОВ «Софита» вказують на дотримання вимог Закону України «Про податок на додану вартість» щодо наявності належних документів.
Перевіркою було встановлено, що у період, що перевірявся, ПАТ «Миколаївгаз» було відображено сформований податковий кредит на суму 883521 грн. за рахунок кредиту, який виник у попередніх звітних періодах. Відповідач вважає, що оскільки позивач не звертався зі скаргою на дії своїх постачальників щодо несвоєчасного надання податкових накладних в порядку передбаченому пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ним було втрачено право на ці суми податкового кредиту, які не було задекларовано у місяці їх виникнення.
Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено право подання скарги платником податків на свого недобросовісного контрагента, а не обов'язок на вчинення таких дій як захід, направлений на включення податкового кредиту саме у той період, коли він виник. Тобто, Законом не передбачено позбавлення права платника податків на сплачений податковий кредит внаслідок не подання скарги на контрагента.
Крім того, п. 198.6 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податків не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дня виписки податкової накладної. Таким чином, законодавством не заборонено включення податкового кредиту минулих періодів до податкових декларацій.
У зв'язку з викладеним вірним є висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині.
22 листопада 2010 року позивачем було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість до податкової декларації за травень 2010 року. Позивачем було збільшено суму податкового кредиту на 3764248 грн. шляхом зазначення її у рядку « 3» уточнюючого розрахунку, внаслідок чого зменшив суму, яка підлягала сплаті до бюджету також на 3764248 грн., зазначивши її у рядку « 8.3».
Відповідач не заперечує обґрунтованість права позивача на збільшення суми податкового кредиту на суму 3764248 грн., однак вважає протиправними дії щодо зменшення суми, яка підлягала сплаті до бюджету. Відповідач вказував на те, що ПАТ «Миколаївгаз» повинно було замість рядка « 8.3» відобразити цю суму у рядку « 8.5».
Зазначений висновок податкового органу є необґрунтованим та безпідставним, оскільки відповідно до пп. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Суд першої інстанції вірно визначив про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині.
Судом встановлено, що позивачем протягом 2010 року проводилася заміна та ремонт задвижок Ду80 на заборону газо-трубопроводі підземних резервуарах бази зберігання газу. Під час проведення ремонтних робіт у повітря було випущено близько 424 т. газу на суму 2389172 грн., з яких ПДВ складає 398229 грн. Відповідними актами вказаний обсяг газу був списаний. При цьому податковий орган не погодився з тим, що позивачем не було скореговано податковий кредит в частині зменшення на суму 398229 грн., як були сплачені в якості ПДВ за газ, випущений у повітря.
Відповідач вважає, що такий витік газу не має відношення до господарської діяльності ПАТ «Миколаївгаз», у зв'язку з чим, у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сплачений за цей газ податок на додану вартість не може бути включено до складу податкового кредиту.
Зазначена позиція податкового органу є необґрунтованою, оскільки відповідними галузевими стандартами «Гази вуглеводневі скраплені. Методика розрахунку витрат. ГСТУ 320.00149943.016-2000» передбачені втрати газу. Тобто, технологічні витрати газу під час обслуговування газових мереж є допустимим явищем, що відноситься до господарської діяльності підприємства, яке спеціалізується на постачанні газу.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позовних вимог в цій частині.
Перевіркою встановлено, що ПАТ «Миколаївгаз» до складу податкового кредиту були включені кошти в сумі 1112820 грн., які були сплачені за постачання газу підприємствам ТОВ «Газ Україна 2009» та ТОВ «Цулассунг Компані». Під час перевірки з боку позивача були надані договори із зазначеними підприємствами, товарні та податкові накладні.
Податковий орган дійшов висновку, що позивач не має права на податковий кредит за договорами з вказаними підприємствами, оскільки, на думку податкового органу, господарської операції фактично не було.
Суд першої інстанції погодився з таким висновком відповідача та відмовив у задоволенні позову в цій частині. Суд першої інстанції виходив з наступного: підприємства ТОВ «Газ Україна 2009» та ТОВ «Цулассунг Компані» мають сумнівний характер, за місцем реєстрації не знаходяться, керівники підприємств від контактів з податківцями ухиляються, підприємства мають відношення до схем з мінімізації оподаткування; відповідно до залізничних товарно-транспортних накладних відправником та власником скрапленого газу, податковий кредит за який ПАТ «Миколаївгаз» сплатив ТОВ «Газ Україна 2009», ТОВ «Цулассунг Компані» є ДАТ «Укрспецтрансгаз»; згідно відповіді «Укрзалізниці» перевезення вантажів від ТОВ «Газ Україна 2009» та ТОВ «Цулассунг Компані» не здійснювалося. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ПАТ «Миколаївгаз» намагалося віднести до податкового кредиту кошти сплачені різними підприємствам за один і той самий скраплений газ.
Колегія суддів із вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується за таких підстав.
Як було встановлено, між позивачем та ТОВ «Газ Україна 2009» було укладено два договори: №01/06/03-10 поставки нафтопродуктів (скрапленого газу пропан-бутану) від 01.06.2010 р. та договір без номеру про надання послуг зберігання (скрапленого газу) від 01.07.2010 р.
Згідно договору без номера з надання послуг зберігання від 01.07.2010 р. ПАТ «Миколаївгаз» приймав на зберігання скраплений газ, а ТОВ «Газ Україна 2009» оплачувало вартість послуг із зберігання.
Як зазначає апелянт ПАТ «Миколаївгаз», скраплений газ надходив до ПАТ «Миколаївгаз» залізницею згідно залізничних накладних разом з паспортами якості та приймався згідно актів приймання за кількістю СВГ, що надійшло залізничним транспортом та двосторонніх актів приймання-передачі товару до договору щодо надання послуг зберігання. Згідно розрахунку добового зберігання щомісячно виставлялися рахунки-фактури, видавалися податкові накладні та складалися акти приймання-передачі послуг з прийому (зливу), відпустку (наливу) та зберіганню скрапленого газу за договором без номеру від 01.07.2010 р. ТОВ «Газ Україна 2009» здійснювало оплату послуг зі зберігання.
Згідно договору №01/06/03-10 поставки нафтопродуктів (скрапленого газу пропан-бутану) від 01.06.2010 р. ПАТ «Миколаївгаз» купувало у ТОВ «Газ Україна 2009» скраплений газ, який вже знаходився на базі зберігання УРСГ ПАТ «Миколаївгаз», та оплачувало його вартість.
Апелянт ПАТ «Миколаївгаз» пояснив, що у випадку необхідності він звертався до ТОВ «Газ Україна 2009» із заявою на придбання необхідної кількості скрапленого газу. ТОВ «Газ Україна 2009» виставляло рахунки-фактури на оплату вартості газу, які оплачувалися ПАТ «Миколаївгаз». ТОВ «Газ Україна 2009» виписувалися податкові накладні та видаткові накладні, на підставі яких ПАТ «Миколаївгаз» отримувало та оприбутковувало оплачену ним кількість газу.
Як вбачається з матеріалів справи, копії документів, що підтверджують вказані обставини, надавалися позивачем суду першої інстанції під час розгляду справи, однак оцінки їм надано не було.
Так, судом першої інстанції під час вирішення справи не було враховано, що ПАТ «Миколаївгаз» було укладено з ТОВ «Цулассунг Компані» договір №01/06/02-10 від 01.06.2010 р. на поставку скрапленого газу пропан-бутану, згідно якого на підставі рахунку-фактури № СФ-0000202 від 07.06.2010 р. та видаткової накладної № РН-0000328 від 10.06.2010 р. ПАТ «Миколаївгаз» на підставі залізничної накладної №44942994 у восьми цистернах 16.06.2010 р. було отримано 186,6 тон скрапленого газу. При цьому, факт отримання зазначеної партії газу було оформлено двостороннім актом приймання-передачі товару до вказаного договору від 16.06.2010 р. та прибутковою накладною №812 від 16.06.2010 р.
Щодо посилання суду першої інстанції на зазначення в залізничних накладних іншого відправника скрапленого газу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Накладна є єдиним можливим і достатнім документом, що залишається у вантажоодержувача і підтверджує перевезення і доставку вантажу залізничним транспортом, яка у відповідності до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» належить до первинної документації, застосування якої є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності.
З матеріалів справи вбачається, що доставка товару на зберігання за договором без номеру про надання послуг зберігання від 01.07.2010 р. повністю підтверджується залізничними накладними, які були оформлені відповідно до встановлених вимог (Наказу №460).
Колегія суддів приймає доводи апелянта про те, що відсутність ТОВ «Газ України 2009» та ТОВ «Цулассунг Компані» у якості вантажовідправника і платника по залізничній накладній не свідчить про фіктивність відносин між позивачем та вказаними контрагентами виходячи з положень ст. 205 ЦК України щодо можливості укладання правочинів як у письмовій, так і в усній формі, положень ст. 628 ЦК України стосовно права сторін на укладання змішаного договору, ст. 627 ЦК України стосовно свободи сторін щодо укладання договору, вибору контрагента та визначення умов договору тощо. Як було зазначено вище, між ТОВ «Газ України 2009» та ПАТ «Миколаївгаз» були складені двосторонні акти прийому-передачі товару з посиланням та у відповідності з договором надання послуг зберігання від 01.07.2010 р., в цих актах було зазначено кількість, номенклатуру товару, номер залізничної накладної. Акти були підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками. У відносинах з позивачем ТОВ «Газ України 2009», ТОВ «Цулассунг Компані» виступали в якості посередників між відправником скрапленого газу та ПАТ «Миколаївгаз» відповідно до положень ст. 636 ЦК України та оплачували перевезення через комісіонера у відповідності до вимог ст. 1011 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції залишає без задоволення апеляційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, а скаргу ПАТ «Миколаївгаз» задовольняє частково, оскільки останній апелянт просив оскаржувану постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.05.2012 р. змінити, а суд апеляційної інстанції скасовує її в частині відмови у задоволенні позову з постановленням нової постанови у цій частині.
Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню «Миколаївгаз» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року задовольнити частково, апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року в частині відмови у задоволенні позову скасувати, прийняти по справі нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у цій частині.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби №0000293900 від 08.07.2011 року.
В іншій частині постанову залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.
Повний текст судового рішення виготовлений 05.04.2013 року.
Головуючий: О.В.Джабурія
Суддя: А.В.Крусян
Суддя: О.І.Шляхтицький