03 квітня 2013 р.Справа № 2а/1570/9266/2011
Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Шляхтицького О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2012 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби про визнання незаконними дій, визнання недійсними результатів перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області ДПС, в якому позивач просить скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області від 15.08.2011 року № 0003131701. № 0003141701.
У своєму позові позивач зазначила, що у період з 30.06.2011 р. по 20.07.2011 р. ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області була проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_2 за період з 16.04.2009 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої складено акт перевірки від 01.08.2011 р. № 1162/17/2298101705. Позивачка вказує, що проведення зазначеної перевірки відбувалося з порушенням закону, тому що податковий орган несвоєчасно попередив її про проведення перевірки. Так, наказ про проведення перевірки, а також повідомлення про перевірку було вручено ФОП ОСОБА_2 в день перевірки 30.06.2011 p., що суперечить пп. 2 п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України.
Позивачка стверджує, що почала здійснювати підприємницьку діяльність з 20.10.2009 р. Відповідно до книги обліку доходів і витрат громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обсяг операцій ФОП ОСОБА_2 за період з 20.10.2009 р. по 19.09.2010 р. складає 297 722 грн. з урахуванням податку на додану вартість. За період діяльності з 20.10.2009 р. по 20.11.2010 р. обсяг реалізації складав 357 886 грн. з урахуванням податку на додану вартість. Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_2 не було перевищено загальну суму від здійснення операцій у 300 000 грн., вона не повинна була реєструватись платником податку на додану вартість.
Крім того, ФОП ОСОБА_2 стверджує, що не порушувала положення п. 12 ст. 3, ст. 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій, громадського харчування та послуг», постійно вела облік товарних запасів відповідно до чинного законодавства, підтвердженням чого є чеки та видаткові накладні. Зазначені первинні документи були надані перевіряючому при проведення перевірки, проте з незрозумілих причин не враховані при складанні акту перевірки.
У судовому засіданні позивач підтримала вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив суд відмовити у його задоволенні повністю з підстав, викладених у запереченнях.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 на вказану постанову від 13 червня 2012 року подала апеляційну скаргу. Апелянт просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову суду, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Згідно з п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, про те про розгляд справи були належним чином повідомлені.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено, що згідно з реєстраційними даними видами господарської діяльності ФОП позивача є роздрібна торгівля.
З 30.06.2011 року по 27.07.2011 року ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивача, за період з 16.04.2009 р. по 31.03.2011 р., за результатом якої складено акт перевірки від 01.08.2011 р. № 1162/17/НОМЕР_3.
Зазначеним актом перевірки встановлені порушення позивачем, зокрема, пп. 2.3.1, п. 2.3 ст. 2, п. 3.1 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 9.4, п. 9.5, п. 9.6 ст. 9, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачка не зареєструвалась платником податку на додану вартість у строки, визначені законодавством та не надала податкову декларацію з податку на додану вартість за період з 18.10.2010 р. по 30.11.2010 р., у зв'язку з чим не нараховано та не сплачено податкові зобов'язання у сумі 5711,8 грн.; п. 12 ст. 3, ст. 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у результаті чого не обліковані товарні запаси у порядку, встановленому законодавством за місцем їх реалізації та за цінами реалізації на загальну суму 99982,5 грн.; п. 11 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у результаті чого при проведенні розрахунків через реєстратор розрахункових операцій не в повному обсязі забезпечено програмування найменування цін товарів та обліку їх кількості.
Не погодившись з вищевказаними висновками акту перевірки позивачка подала скаргу до ДПА в Одеській області. Рішенням ДПА в Одеській області про результати розгляду первинної скарги від 19.09.2011 р. № 32418/Р/25-0008 скарга позивача залишена без задоволення, а оскаржувані нею податкові повідомлення-рішення - без змін.
01.10.2011 року позивач звернулась з повторною скаргою до ДПА України. Рішенням Державної податкової адміністрації України від 25.10.2011 року № 1062/Р/10-2315 скаргу залишено без розгляду, після чого позивач звернувся до суду.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Відповідно до абзацу 2 ст. 55 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження рішень органів державної податкової служби є дворівневою.
Судова колегія встановила, що на підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області прийняло податкове повідомлення-рішення від 15.08.2011 року № 0003131701, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на добавлену вартість у сумі 7309,75 грн., в тому числі за основним платежем -5711,8 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -1597,95 грн., податкове повідомлення-рішення від 15.08.2011 р. № 0003141701, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 200 050 грн..
Зазначені податкові повідомлення-рішення суд першої інстанцій вірно вважає такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, а вимоги позивача щодо їх скасування такими, що не підлягають задоволенню.
Порядок проведення документальних планових перевірок визначений у ст. 77 Податкового кодексу України, у пп. 77.4 п. 77.1. якої, зокрема, передбачено, що про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення зазначеної перевірки.
Позивач у своєму позові вказує про невиконання відповідачем умов, за наявності яких виникає право проведення планової перевірки, оскільки їй було вручено наказ про проведення перевірки, а також письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення перевірки безпосередньо в день проведення перевірки, що, на думку позивачки, свідчить про безпідставність висновків, викладених в акті перевірки за результатами проведення відповідної перевірки.
Проте, порушення податковим органом порядку проведення документальної планової перевірки, неналежне виконання обов'язку щодо попередження про проведення перевірки є підставами для недопущення працівників такого органу для проведення відповідної перевірки. У разі якщо особа, перевірка діяльності якої здійснювалась з відповідними порушенням, не чинила жодних дій щодо запобігання проведенню такої перевірки, ці обставини не можуть вважатися достатніми доказами безпідставності висновків, зроблених в ході відповідної перевірки, та скасування рішень податкового органу, прийнятих за результатом проведення відповідної перевірки.
Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.
База оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.
Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 вищевказаного закону особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість в разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх 12 календарних місяців сукупно перевищує 300 000 грн. (без урахування ПДВ).
Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом. Дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному центральним податковим органом.
Заява про реєстрацію направляється на адресу податкового органу з повідомленням про вручення або вручається особисто представником такої особи службовій особі податкового органу. Податковий орган зобов'язаний видати заявнику (відправити поштою) свідоцтво про податкову реєстрацію такої особи протягом десяти днів від дня отримання реєстраційної заяви.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на порушення зазначених законодавчих положень позивач не зареєструвалась платником податку на додану вартість.
Так, перевіркою дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства встановлено, що позивач перевищила обсяг операцій поставки у 300 000 грн. за останні дванадцять місяців здійснення підприємницької діяльності. Відповідно до даних декларацій про доходи ФОП ОСОБА_2 податковим органом за перевіряємий період встановлено отримання виручки: 2-4 квартал 2009 року -22605 грн., 1 квартал 2010 року -77940 грн., 2 квартал 2010 року -88212,50 грн., 3 квартал 2010 року -122914,25 грн., 4 квартал 2010 року -46214,03 грн., тобто загальна сума отриманої виручки становить 357 885,78 грн. Таким чином, позивач протягом двадцяти календарних днів повинна подати заяву до податкового органу про реєстрацію платником податку на додану вартість.
Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
Відповідно до ст. 2 вищевказаного закону, реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.
Перевіркою встановлено, що позивач на порушення вищевказаних законодавчих норм здійснювала реалізацію товару, на придбання якого не надала первинні документи та не відобразила вищевказаний товар у книзі обліку доходів і витрат по формі № 10, тобто не обліковувала вищевказані товарні запаси у порядку, встановленому законодавством за місцем їх реалізації. Зазначене порушення встановлено відповідно до контрольних стрічок реєстратора розрахункових операцій. Додатком 4 до акту перевірки податковим органом здійснено розрахунок сум реалізованих товарів, які не обліковані в установленому законодавством порядку. Із вищевказаного додатку вбачається, що позивачем були не обліковані товари (алкогольні вироби) на загальну суму 99982,50 грн.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачкою не надано первинних документів, які були б підтвердженням придбання товару, зазначеному у додатку 4 до акту перевірки від 01.08.2011 р. № 1162/17/НОМЕР_3. Крім того, твердження позивачки стосовно того, що перевіряючим не було перевірено факт ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації є хибним.
Відповідно до порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 р. № 1003, органи державної податкової служби можуть також запрошувати платників податків для проведення перевірки дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, до органу державної податкової служби. Документальна перевірка може проводитися у приміщенні податкового органу за бажанням платника податків. Перед початком проведення документальної перевірки діяльності платника податків за місцезнаходженням податкового органу посадова особа, відповідальна за проведення перевірки, зобов'язана прийняти надані платником податків оригінали документів, пов'язаних із здійсненням діяльності за період, що перевіряється. Позивачка заперечень щодо місця проведення перевірки за адресою податкового органу не мала, перевірка проводилась у її присутності, вона повинна була надати перевіряючому всі первинні документи, пов'язані із здійсненням діяльності за період, що перевірявся.
Доказів, які б спростовували висновки Акту та протиправність податкових повідомлень-рішень позивачем до суду не надано.
Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2012 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.
Головуючий: О.В.Джабурія
Суддя: А.В.Крусян
Суддя: О.І.Шляхтицький