ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-69/17661-2012 01.03.13
За позовом Приватного підприємства "Херсонтеплогенерація"
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
провизнання договору недійсним
Суддя Стасюк С.В.
Представники сторін:
від позивача Оніщенко В.І. (за довіреністю)
від відповідача Єршова С.В. (за довіреністю)
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 01 березня 2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Приватне підприємство "Херсонтеплогенерація" (надалі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі по тексту - відповідач) про визнання договору № 14/2391/11 на купівлю - продаж природного газу від 30 вересня 2011 року недійсним, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2012 року порушено провадження у справі № 5011-69/17661-2012, розгляд справи призначено на 08.01.2013 року.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 08.01.2013 року справу № 5011-69/17661-2012 передано для розгляду судді Удаловій О.Г., у зв'язку з перебуванням судді Стасюка С.В. у відпустці.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.01.2013 року суддя Удалова О.Г. прийняла справу № 5011-69/17661-2012 до свого провадження, розгляд справи призначено на 05.02.2013 року.
16.01.2013 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов письмовий відзив.
Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва від 05.02.2013 року справу № 5011-69/17661-2012 передано для розгляду судді Стасюку С.В., у зв'язку з його виходом з відпустки.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.02.2013 року суддя Стасюк С.В. прийняв справу № 5011-69/17661-2012 до свого провадження, розгляд справи призначено відповідно до ухвали господарського суду міста Києва від 08.01.2013 року.
18.01.2013 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву.
Представник позивача в судове засідання 08.02.2013 року не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 08.01.2013 року не виконав.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2013 року розгляд справи відкладено на 01.03.2013 року.
У судовому засіданні 01.03.2013 року представник позивача надав усні пояснення по справі, підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 01.03.2013 року надав усні пояснення по суті спору, в яких заперечив проти задоволення позову, з підстав наведених у відзиві на позов.
Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -
30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" 9продавець) та Приватним підприємством "Херсонтеплогенерація" (покупець) було укладено договір № 14/2391/11 на купівлю - продаж природного газу (надалі по тексту - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями. а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.
Згідно з пунктом 1.2. Договору газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями. Під словом "населення" слід розуміти громадян, які поживають у будинках житлового фонду або приміщеннях (гуртожитках), що перебувають у їх відособленому користуванні та вносять плату за комунальні послуги по затвердженим тарифам.
Продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 3 205 тим.куб.м. (три тисячі двісті п'ять куб.м.), у тому числі по місяцях кварталів (пункт 2.1. Договору).
У відповідності до пунктів 5.1., 5.2. Договору ціна (граничний рівень ціни) на природний газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортуванню встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ). Ціна за за 1 000 куб. м. газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1 000 куб. м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 1 309,20 грн.
Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу (пункт 6.1. Договору).
Пунктом 7.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. Уразі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу. Пеня сплачується протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання покупцем вимоги продавця. У разі несплати пені у вказаний строк покупець вважається таким, що має заборгованість за цим Договором.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає про те, що умови пункту 7.2 Договору, якими встановлена його відповідальність за неналежне проведення розрахунків одночасно у вигляді і пені, і штрафу, суперечать статті 61 Конституції України, статті 509 Цивільного кодексу України, вимогам пункту 6.4.2 Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1580 від 22 вересня 2011 року, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив, посилаючись на безпідставність заявлених вимог та відповідність спірного Договору вимогам чинного законодавства.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір № 14/2391/11 на купівлю - продаж природного газу від 30.09.2011 року.
Згідно статті 203 Цивільного кодексу України, якою встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За своєю правовою природою, укладений між сторонами спірний Договір є договором купівлі - продажу.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 Цивільного кодексу України).
З положень статті 628 Цивільного кодексу України вбачається, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Обґрунтування позивачем позовних вимог з посиланням, на те, що умови пункту 7.2 Договору, суперечать статті 61 Конституції України, статті 509 Цивільного кодексу України, вимогам пункту 6.4.2 Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1580 від 22 вересня 2011 року, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" оцінюються судом як безпідставні, виходячи з наступного.
Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з пунктом 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 7.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. Уразі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу. Пеня сплачується протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання покупцем вимоги продавця. У разі несплати пені у вказаний строк покупець вважається таким, що має заборгованість за цим Договором.
Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина 1 статті 231 Господарського кодексу України).
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Доводи позивача з цього приводу суперечать вимогам статті 61 Конституції України та ґрунтуються на помилковому розумінні вимог чинного законодавства.
Даної правової позиції притримується Верховний суд України у постанові від 27.04.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011.
Посилання позивача на вимоги пункту 6.4.2 Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1580 від 22 вересня 2011 року, є також безпідставними, оскільки відносини сторін не стосуються постачання природного газу за регульованим тарифом.
Окрім того, відповідно до вимог частини 4 статті 179 Господарського кодексу України сторони вправі конкретизувати умови типового договору, на основі якого вони визначають зміст договору між собою.
В статті 627 Цивільного кодексу України закріплено що, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За таких обставин, сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови і підписали договір № 14/2391/11 на купівлю - продаж природного газу від 30.09.2011 року, а відтак можна зробити висновок, що всі умови спірного Договору суттєві та з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. В свою чергу у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні Договору, волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Таким чином, правочин був здійснений за волевиявленням обох сторін, і в даному випадку, усі твердження позивача свідчать про незгоду з раніше досягнутими домовленостями по Договору, що не може бути підставою визнання договору недійсним, а згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Посилаючись на невідповідність законодавству пункту 7.2. Договору, позивач не навів суду обставин, які є підставою для визнання недійсним договору № 14/2391/11 на купівлю - продаж природного газу від 30.09.2011 року в цілому.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд приходить до висновку, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний Договір має бути визнаний недійсним. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Приватного підприємства "Херсонтеплогенерація до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання № 14/2391/11 на купівлю - продаж природного газу від 30 вересня 2011 року задоволенню не підлягають.
Витрати з судового збору покладаються на позивача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Приватного підприємства "Херсонтеплогенерація" відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання
повного тексту рішення 04.03.2013 року
Суддя С.В. Стасюк