провадження № 2/762/864/13
справа № 762/864/13-ц
« 10» квітня 2013 року м. Севастополь
Балаклавський районний суд міста Севастополя
у складі: головуючого, судді - Дибець О.М.,
при секретарі - Постіковій О.В.,
за участю:
позивачки -ОСОБА_1,
відповідачки - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Балаклавського районного суду міста Севастополя цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики,
14 березня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до Балаклавського районного суду міста Севастополя із зазначеною позовною заявою в порядку цивільного судочинства і просить суд :
- Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на її користь суму боргу за договором позики від 21 січня 2013 року в розмірі 6835 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 21 січня 2013 року між сторонами був укладений договір позики, за яким позикодавець ОСОБА_1 передала позичальникові ОСОБА_2 зазначену грошову суму, яка зобов'язалася повернути таку ж суму грошових коштів у строк до 27 січня 2013 року, проте свого обов'язку досі не виконала.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги з викладених підстав.
Відповідачка ОСОБА_2 проти позову заперечувала, оспорюючи факт укладення між сторонами саме договору позики на тій підставі, що грошові кошти насправді їй не передавались, а видача розписки приховувала виникнення між сторонами інших правовідносин.
Обставини, на які в обґрунтування своїх заперечень проти позову посилалась відповідачка ОСОБА_2, під час судового розгляду позивачка ОСОБА_1, у відповідністю з частиною 1 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, визнала.
Сторони не заявили, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому судом не вирішувалось питання про їх допит в якості свідків, згідно зі статтею 184 Цивільного процесуального кодексу України.
Вислухавши пояснення сторін, усебічно і повно з'ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, виходячи з такого.
21 січня 2013 року ОСОБА_2 видала ОСОБА_1 розписку, за змістом якої зобов'язалася повернути останній отриману за усним договором позики грошову суму в розмірі 6835 гривень до 27 січня 2013 року.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно частини 2 статті 640 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Таким чином, договір позики належить до групи реальних договорів, які вважаються укладеними з моменту передання грошових коштів чи інших речей, визначених родовими ознаками.
У судовому засіданні у порядку, передбаченому частиною 1 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, сторони визнали, що договір позики насправді між ними не укладався, грошові кошти не передавались і відповідачкою не одержувались, а видача вказаної вище розписки мала на меті приховання інших правовідносин, що виникли між сторонами.
Водночас суд зауважує, що із згаданої розписки не убачається і при цьому не підтверджується сторонами обставин досягнення між ними домовленості про заміну боргу, що виник з будь-якої іншої підстави, яка, зважаючи на вимоги диспозитивності цивільного процесу (стаття 11 Цивільного процесуального кодексу України), не належить до предмета спору, позиковим зобов'язанням у порядку новації (стаття 1053 Цивільного кодексу України).
Отже, зважаючи на преюдиційність наведених обставин, суд виходить з того, що договір позики між сторонами не укладався, відтак, підстав для стягнення суми боргу за таким договором немає.
Таким чином, розглянувши цивільну справу в присутності сторін, усебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами у межах заявлених вимог про стягнення грошової суми боргу за договором позики, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.
Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 Цивільного процесуального кодексу України.
На підставі викладеного і керуючись статті 1046 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду міста Севастополя через Балаклавський районний суд міста Севастополя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Дибець О.М.