11.04.2013
11 квітня 2013 р. м. Одеса справа № 522/6303/13-ц
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Абухіна Р.Д.,
при секретарі - Гудзь О.О.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитина за кордон,
Позивачка звернулась до суду з позовом до Відповідача в якому просить надати дозвіл неповнолітній дитині - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у тимчасовому виїзді за кордон у будь-які країни світу у супроводі матері - ОСОБА_1, без дозволу (згоди) та супроводу батька - ОСОБА_2, до досягнення нею 16-річного віку.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 22 вересня 2001 року між нею та відповідачем був укладений шлюб.
Під час шлюбу в них народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
10 листопада 2005 року Приморським районним судом м. Одеси було винесено рішення про розірвання шлюбу між позивачкою та відповідачем, яке набрало чинності 21 листопада 2005 року.
В резолютивній частині рішення судом було зазначено, що спільна неповнолітня донька - ОСОБА_3, залишилась на вихованні в позивачці.
Після розірвання шлюбу позивачка вимушена самостійно дбати про доньку, оскільки відповідач матеріально їм не допомагає, з донькою не спілкується її життям не цікавиться.
Відповідач постійно безпідставно намагається чинити Позивачці перешкоди позивачу у здійсненні заходів, спрямованих на покращення здоров'я дитини, її фізичного, духовного та морального розвитку.
Зокрема, відповідач відмовляється надати у передбаченому законодавством України порядку дозвіл на виїзд спільній дитині - ОСОБА_3 за кордон для відпочинку та оздоровлення останньої.
Позивачка вважає, що відмови та зволікання Відповідача надавати дозвіл на виїзд його доньки за кордон, а також оформлення з цією метою проїзного документу дитини порушує право дитини на повний та гармонійний розвиток її особистості та вказує на зловживання відповідачем своїми батьківськими правами.
В судовому засіданні 4 квітня 2013 року та у поданій заяві від 9 квітня 2013 року позивачка підтримала позовні вимоги та просила позов задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився про дату та час судового розгляду справи повідомлявся належним чином.
Згідно до ч.4 ст. 169 ЦПК України суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи, що в матеріалах цивільної справи достатньо доказів, які підтверджують доводи Позивача викладені в позовній заяві, а також маючи згоду позивача на заочний розгляд справи, згідно поданої ним заяви 9 квітня 2013 року, суд вважає можливим заочно розглядати справу у відсутності відповідача.
Згідно ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що 22 вересня 2001 року між позивачкою та відповідачем був укладений шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про укладання шлюбу від 22.09.2001 року (а.с.5).
Під час шлюбу в них народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Свідоцтвом про народження від 28.11.2003 року (а.с. 10).
10 листопада 2005 року Приморським районним судом м. Одеси було винесено рішення про розірвання шлюбу між позивачкою та відповідачем, яке набрало чинності 21 листопада 2005 року (а.с. 9).
В резулятивній частині рішення судом було зазначено, що спільна неповнолітня донька - ОСОБА_3, залишилась на вихованні в Позивачці.
15 червня 2006 року позивачкою було отримано Свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с. 11).
Після розірвання шлюбу позивачка вимушена самостійно дбати про доньку, оскільки відповідач матеріально їм не допомагає, з донькою не спілкується її життям не цікавиться.
Відповідач постійно безпідставно намагається чинити Позивачці перешкоди позивачу у здійсненні заходів, спрямованих на покращення здоров'я дитини, її фізичного, духовного та морального розвитку, зокрема, відповідач відмовляється надати у передбаченому законодавством України порядку дозвіл на тимчасовий виїзд спільній дитині - ОСОБА_3 за кордон для відпочинку та оздоровлення останньої.
На думку суду відмови та зволікання Відповідача надавати дозвіл на виїзд його доньки за кордон, а також оформлення з цією метою проїзного документу дитини порушує право дитини на повний та гармонійний розвиток її особистості та вказує на зловживання відповідачем своїми батьківськими правами, передбаченими Сімейним кодексом України.
Згідно до ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
У відповідності до ч. 1 ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно до пункту 2 статті 6 Сімейного кодексу малолітніми дітьми, є діти до досягнення 14 років.
Згідно до ч. 1 ст. 242 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
У відповідності до ч. 2 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Згідно до ч. 1 ст. 39 Цивільного процесуального кодексу України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року встановлено, що за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Згідно з пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення документів або їх нотаріально посвідчених копій, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 150, 155 Сімейного кодексу України, ч. 1 ст. 242 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994, п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57, ст.ст. 10, 11, 39, 60, 61, 88, 169, 209, 212-215, 218, 224 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Надати дозвіл малолітній дитині - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на тимчасові виїзди за кордон, у будь-які країни світу, у супроводі матері - ОСОБА_1, без дозволу (згоди) та супроводу батька - ОСОБА_2, до досягнення ОСОБА_3 16-річного віку, тобто до 2019 року.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено до апеляційного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, в порядку ст. 294 ЦПК України.
Суддя : Абухін Р.Д.