73000, м.Херсон, вул. Горького, 18
01.12.2006 Справа № 11/318-АП-06
Господарський суд Херсонської області у складі судді Чернявського В.В. при секретарі Бархаленко О.А., за участю представників сторін:
відпозивача: Канер С.В.- зав. юр. сект. (дов. в справі)
від відповідача-1: Павлюка С.М.- ліквідатора, Чіпчева А.В.- гол. правління
від відповідача-2: Білоусова В.В.- гол. правління
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державної податкової інспекції у Бериславському районі, м. Берислав Херсонської області
до відповідач-1: Закритого акціонерного товариства Агропромислове об'єднання "Львівське", с.Львово Бериславського району Херсонської області
відповідача-2: Закритого акціонерного товариства агротехнологічна компанія "Тавріда", м. Херсон
про визнання угоди недійсною та застосування наслідків недійсності угоди.
.
Провадження у справі відкрито за позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання з передачі від ЗАТ АПО "Львівське" до ЗАТ АТК "Тавріда" майна вартістю 596649 грн. 28 коп.
В первинній редакції позовної заяви позивач стверджував, що господарське зобов'язання є недійсним, як вчинене з метою суперечною інтересам держави - метою ухилення від оподаткування, оскільки майно, яке передано перебувало у податковій заставі серед іншого майна ЗАТ АПО "Львівське". Оспорювана господарська операція вчинена без узгодження з органом державної податкової служби.
Відповідачі позов не визнали, надали письмові заперечення проти позовних вимог, зокрема стверджуючи наступне.
Оспорювана операція з повернення з статутного фонду раніше наданого майна за природою не мала узгоджуватись з органом державної податкової служби.
Стосовно переданого майна, станом на час його перебування ще у ЗАТ АПО "Львівське" не було здійснено державної реєстрації, така реєстрація вчинена щодо цього майна та отримано свідоцтво на право власності вже ЗАТ АТК "Тавріда" після визнання права власності на це майно за цим суб'єктом за відповідним рішенням місцевої ради.
Станом на час оспорюваного відчуження майна ЗАТ АПО "Львівське" не мало податкового боргу, оскільки такий мав бути списаним на виконання судового рішення.
Відповідачі звертають увагу на неспіврозмірність стверджуваного органом державної податкової служби розміру податкового боргу ЗАТ АПО "Львівське" станом на час відчуження майна (114150 грн. 41коп. недоїмки та 1542 грн. 77 коп. пені), ціною оспорюваної угоди (596649,28 грн.), перебуванням у податковій заставі всього без виключення майна ЗАТ АПО "Львівське" без співрозмірності з стверджуваним контролюючим органом розміром податкового боргу в порушення відповідного тлумачення Конституційним Судом України положень Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" щодо такої співрозмірності.
Позивач в засіданні 24.10.2006р. подав заяву про уточнення вимог, просить визнати недійсним те ж господарське зобов'язання, але у зв'язку з вчиненням його в порушення закону (а не з метою суперечною інтересам держави, як стверджувалось раніше) та застосувати двосторонню реституцію щодо відповідачів.
Позивач додатково повідомив, що все майно ЗАТ АПО "Львівське" ще з 12.12.2003р. - ще до відповідного рішення Конституційного Суду України внесено до податкової застави, що підтверджується витягом з Державного реєстру застав рухомого майна.
Станом до відчуження майна ЗАТ АПО "Львівське" постійно мало податковий борг, відповідно право тої, що виникла податкової застави, не припинялось. У відповідності до чинного податкового роз'яснення ДПА України від 16.06.2005р. (наказ № 216) у випадку коли активи платника податків потрапили в податкову заставу до 24.03.2005р. - до вказаного рішення Конституційного Суду України - право такої податкової застави, що виникло раніше, продовжує існувати в тому ж обсязі, який був до 24.03.2005р.
Відповідачі проти уточнених позивачем вимог заперечують з тих же підстав, що й проти вимог до їх уточнення позивачем, додатково наголошуючи на такому.
ЗАТ АПО "Львівське" як зобов'язана сторона не виконала умов господарського зобов'язання від 24.04.2000 р. за установчим договором про створення ЗАТ АПО "Львівське", а саме отримавши від одного з засновників ЗАТ АТК "Тавріда" майно вартістю 770 тис. грн. ЗАТ АПО "Львівське" з часу реєстрації 24.04.2000 р. установчого договору станом до повернення цього майна з статутного фонду ЗАТ АПО "Львівське" товариству "Тавріда" - до 20.01.2006 р. - не виконало умов установчого договору, не випустило акцій ЗАТ АПО "Львівське", не передало їх засновникам.
ЗАТ АТК "Тавріда" внесла пропозицію про розірвання господарського зобов'язання та повернення цьому товариству майно з статутного фонду ЗАТ АПО "Львівське". Загальні збори засновників ЗАТ АПО "Львівське" погодились з такою пропозицією та вирішили повернути майно.
ЗАТ АТК "Тавріда" вважає, що зазначена операція не підлягає письмовому узгодженню з податковим органом, так як ЗАТ АПО "Львівське" не було набуто права власності на це майно за час знаходження майна у статутному фонді ЗАТ АПО "Львівське", не оплативши його вартості та не провівши його державної реєстрації.
Це майно мало обліковуватись у ЗАТ АПО "Львівське" на позабалансовому обліку як таке, що не введене в експлуатацію.
Це майно є нерухомим, право власності на таке майно підлягає державній реєстрації у відповідності до "Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно" (наказ Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р.) шляхом внесення запису до реєстру прав власності на нерухоме майно та видачі свідоцтва про право власності.
У зверненні до суду № 1013/204 від 20.11.2006 р. (а.с. 125-126, Т.2) ЗАТ АТК "Тавріда" стверджує, що станом на 14.08.2006 р. (на час заявлення позову) податковий борг у ЗАТ АПО "Львівське" був відсутній, напроти, ЗАТ АПО "Львівське" мало право на відшкодування податку на додану вартість в сумі 111939,02 грн. з Державного бюджету України. Відповідач-2 у вказаному зверненні до суду вважає за необхідне зобов'язати ДПІ у Бериславському районі провести з ЗАТ АПО "Львівське" звірку розрахунків з бюджетом у справі з питання наявності - відсутності заборгованості товариства "Львівське" перед бюджетом.
Це клопотання судом відхиляється, оскільки до предмету дослідження у справі входить питання про наявність податкового боргу, його розмір, у ЗАТ АПО "Львівське" станом на час передачі майна товариством "Львівське" товариству "Тавріда", а не станом на час заявлення позивачем позову про визнання господарського зобов'язання недійсним.
У судовому засіданні представник ЗАТ АТК "Тавріда" та голова правління ЗАТ АПО "Львівське" вказують, що після оспорюваного повернення майна у ЗАТ АПО "Львівське" залишалось достатньо майна, вартості якого б вистачило для погашення стверджуваного контролюючим органом податкового боргу, якщо такий існував.
У судовому засіданні 01.12.2006 р. інтереси ЗАТ АПО "Львівське" представляв призначений постановою господарського суду Херсонської області від 07.11.2006 р. у справі про банкрутство ЗАТ АПО "Львівське" ліквідатор Павлюк С.М.
Цей представник відповідача-2 визнав позов у повному обсязі, додатково до обґрунтувань позовних вимог позивачем вказав, що розглянутого питання про повернення майна зі статутного фонду у порядку денному зборів засновників ЗАТ АПО "Львівське", які вирішили передати майно товариству "Тавріда", не було.
За актом приймання-передачі від 20.01.2006 р. ЗАТ АПО "Львівське" передало, а ЗАТ АТК "Тавріда" прийняло наступне майно загальною вартістю 715979,74 грн.: вагову, ремонтну майстерню на 10 місць, зерноочищувач ЗАВ-40, 1/2 частину площадки під зерно, блок службових приміщень.
Це ж прийняття-передача майна оформлено товариством "Львівське" шляхом видачі товариству "Тавріда" накладної № 4 від 05.04.2006 р., при цьому товариством "Львівське" видано товариству "Тавріда" податкову накладну з податку на додану вартість (ПДВ) щодо 119329,86 грн. ПДВ.
Позов про визнання недійсним господарського зобов'язання з передачі вказаного майна, як такого що не відповідає вимогам закону, який регламентує порядок відчуження майна, що перебуває у податковій заставі (саме за такими предметом і підставами позов у остаточній редакції розглядається судом) задоволенню не підлягає у зв'язку з наступним.
Відповідно до п.п. 8.6.1 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (Закон № 2181) платник податку, активи, якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню; зокрема такому узгодженню підлягають операції з купівлі-продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької діяльності), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.
За позовними вимогами позивач вважає оспорюване зобов'язання з відчуження товариством "Львівське" на користь товариства "Тавріда" вагової, ремонтної майстерні, зерноочищувача, площадки для зберігання зерна, блоку службових приміщень недійсним на підставі ст. 207 ГК України як таке, що не відповідає вимогам закону, а саме вимогам наведеного підпункту 8.6.1. ст. 8 Закону № 2181, за ознакою вчинення зобов'язання без письмового його узгодження з органом державної податкової служби товариством "Львівське", чиї активи, у тому числі, перелічене майно перебували у податковій заставі.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивач у справі за сформульованим предметом вимог мав довести, що станом на час оспорюваної передачі майна між відповідачами товариство "Львівське" мало певний податковий борг, спірна операція за своєю природою потребувала письмового узгодження з органом державної податкової служби, операція з передачі товариством "Львівське" певного майна дійсно підпадала від визначення терміну "відчуження", і це певне майно перебувало у податковій заставі.
З цих обставин судом з врахуванням обґрунтувань позивачем позовних вимог встановлена наявність у позивача податкового боргу, поряд з чим, з врахуванням наданих відповідачами заперечень та доказів, встановлено, що спірна операція за своєю природою не потребувала письмового узгодження з органом державної податкової служби, певне майно, що передавалось товариством "Львівське" товариству "Тавріда" не було включено до переліку майна, на яке поширювалась податкова застава, а операція з передачі цього майна не цілком відповідає терміну "відчуження" за п.п. 8.6.1. ст. 8 Закону № 2181.
1. Як слідує з довідки ДПІ у Бериславському районі № 656 від 17.10.2006 р. (а.с. 24, Т. 2) станом на 20.01.2006 р. ЗАТ АПО "Львівське" мало податковий борг в загальній сумі 115693,18 грн., з яких 90619,16 грн. - це податковий борг, що виник у зв'язку з несплатою цим товариством узгоджених податкових зобов'язань (9271,73 грн. з податку на додану вартість, 81156,01 грн. з фіксованого сільськогосподарського податку, 191,42 грн. зі збору за забруднення навколишнього природного середовища), 23531,25 грн. податковий борг, що виник з несплатою узгодженого штрафу, 1542,77 грн. - пеня у зв'язку з прострочкою уплати узгоджених податкових зобов'язань. ЗАТ АПО "Львівське" не спростувало даних контролюючого органа про наявність у товариства податкового боргу у вказаному розмірі станом на 20.01.2006 р. Судові рішення щодо спонукання органу державної податкової служби до списання податкового боргу, на які посилається ЗАТ АПО "Львівське", вважаючи відсутнім борги за податками на вказану дату, містять дані щодо списання інших податкових боргів.
2. Згідно з п.п. 8.2.1. ст. 8 Закону № 2181 право податкової застави виникає в тому числі у разі несплати у строки, встановлені цим Законом, суми узгодженого податкового зобов'язання до дня граничного строку такої сплати; іншими словами, право податкової застави виникає з перетворенням податкового зобов'язання в податковий борг.
Пункт 8.2.2. ст. 8 цього Закону законодавцем викладено наступним чином:
" з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу".
Положення наведеного підпункту статті Закону Конституційним Судом України визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.
В пункті 4.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 2-рп-2005 від 24.03.2005 р. у справі № 1-9/2005 (справа про податкову заставу) зазначене наступне: "Положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону передбачає поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, які перебували на момент виникнення такого права в його власності (повному господарському віданні), а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.
Із змісту цього положення випливає, а практика його застосування підтверджує, що право податкової застави поширюється практично на всі види активів платника податків. При цьому не враховується адекватність суми податкового зобов'язання чи податкового боргу з розміром заставлених активів платника податків, що не сприяє справедливому вирішенню питань застосування права податкової застави між суб'єктами податкових правовідносин.
На думку Конституційного Суду України, розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу.
У своєму Рішенні Конституційний Суд України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Елементи права, зокрема розмірність, рівність, мораль, об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Забезпечення надходження до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів має здійснюватися шляхом запровадження податкової застави на активи платника податків у такому розмірі, який би забезпечував гарантоване відшкодування державі несплачених податків у повному обсязі.
Поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.
З огляду на викладене положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону, яке передбачає можливість поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків незалежно від суми податкового боргу, порушує справедливе вирішення питань застосування права податкової застави (статті 8,42 Конституції України), тобто є неконституційним".
Виходячи з викладеного слід дійти висновку, що податкова застава має поширюватись на активи, вартістю, адекватною відповідній сумі податкового боргу, у даному разі станом на 20.01.2006 р. - це 115693 грн. 18 коп.
Вартість оспорюваного позивачем зобов'язання позивачем за вимогами зазначена сумою в 596649,28 грн., що на 480956,10 грн. більше вказаної суми податкового боргу в 115693,18 грн. Не співставляючи цих сум позивач заявив про недійсність зобов'язання на всю суму в 596649,28 грн.
Точку зору на те, що оскільки податкова застава виникла, раніше прийняття рішення Конституційним Судом України, то така податкова застава продовжує існувати щодо всього майна ЗАТ АПО "Львівське" і після рішення Конституційного Суду України, без обмежень, наведених за цим рішенням, позивач підтверджує посиланням на аналогічне тлумачення норм у відповідному роз'ясненні ДПА України. Ця точка зору як і вказане тлумачення є хибним, суперечать правилам дії матеріального законодавства у часі.
Вартість активів, щодо яких продовжувало поширюватися право податкової застави після рішення Конституційного Суду України, мала бути контролюючим органом приведеною до відповідності розміру податкового боргу, що продовжував існувати після рішення Конституційного Суду України, чого контролюючий орган не зробив.
Поширення податкової застави після рішення Конституційного Суду України на активи платника податків понад суму податкового боргу не можливе як щодо податкової застави, що виникла після цього рішення так і щодо податкової застави, що виникла раніше.
Тут судом взято до уваги й зміст п.п.8.9.1 ст.8 Закону № 2181, за яким за запитом платника податків, що має податковий борг, податковий орган може видати письмове повідомлення про звільнення окремих видів активів такого платника податків з-під податкової застави, якщо такий податковий орган визначає, що звичайна вартість інших активів, які залишаються у податковій заставі, більше суми податкового боргу, забезпеченого такою податковою заставою, у два чи більше разів, з урахуванням сум будь-яких інших прав дійсних вимог до активів такого платника податків, які мають пріоритет над таким правом податкової застави.
Застосоване матеріальне право при вирішенні позову дещо інше, ніж норма за п.п.8.9.1 ст.8 Закону № 2181: оцінюється законність існування податкової застави вцілому, а також активів, обмежених за сумою розміром податкового боргу, а не можливість виключення з числа законно існуючої податкової застави частини майна у зв'язку з певною доцільністю, необхідністю за запитом платника податку. Тому вартість активів, щодо яких залишається податкова застава, дорівнює сумі податкового боргу, який існує в цей час (як це зазначено в рішенні Конституційного Суду України), а не перевищує його "у два чи більше разів", як це передбачено п.п.8.9.1 ст.8 Закону № 21812 для інших підстав і відносин.
Позивач при тому, що безпідставно вважає про знаходження у податковій заставі всього майна ЗАТ АПО "Львівське" без врахування суми податкового боргу, не довів, щоб за наявності підстав для перебування на 20.01.2006 р. у податковій заставі майна ЗАТ АПО "Львівське" вартістю, співрозмірною податковому боргу в 115693,18 грн., на цю суму до податкової застави було включено певне майно з число переданого за зобов'язанням на суму 596649,28 грн. ЗАТ АПО "Львівське" мав і інше майно, за рахунок якого можливе погашення податкового боргу, яке (майно) могло бути включеним до податкової застави в співрозмірній податковому боргу сумі.
Приймаючи до уваги наведений зміст рішення Конституційного Суду України слід дійти висновку, що при перевищенні ( в тому числі значному) вартості активів платника над сумою податкового боргу, з метою дотримання зазначеної співрозмірності до предмету податкової застави має відноситись певне майно, вартість якого рівна податковому боргу, для чого контролюючий орган має включати до податкової застави це майно, а у спорі має доводити таке включення цього майна до числа того, на яке поширюється податкова застава, та спростувати непоширення податкової застави на інше майно, вартістю понад суму податкового боргу.
3. Як вже згадано у цьому судовому рішенні платник податку, активи, якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за виключенням деяких операцій, які потребують письмового узгодження з органом державної податкової служби. Текст норми, використаної позивачем серед підстав вимог (щодо обмеження свободи операцій узгодженням їх з органом держаної податкової служби) також судом вже наведено.
До числа таких обмежених необхідністю згоди контролюючого органу операцій Законом не віднесено операцій з повернення суб'єктом господарювання засновнику майна (що передавалось засновником платнику податку в якості внеску до статутного фонду), обумовленим невиконанням платником податку вимог щодо випуску акцій, передачі їх засновнику, оформлення його корпоративних прав, та вимогою засновника про вихід з числа засновників та про повернення внесеного майна.
Оскільки така операція не віднесена до числа обмежуваних згодою контролюючого органу, то і за цією ознакою оспорювана передача майна не потребувала згоди ДПІ у Бериславському районі на її вчинення товариством "Львівське".
4. Під "відчуженням" розуміється зміна власника майна.
Приймаючи до уваги а) наведену судом раніше тезу про невипуск акцій ЗАТ АПО "Львівське" в обмін на отримане до статутного фонду майно та невидачу таких акцій товариству "Львівське"; б) відсутність державної реєстрації майна за ЗАТ АПО "Львівське", судового рішення чи рішення іншого компетентного органу щодо визнання права власності за ЗАТ АПО "Львівське", -
- суд не погоджується з тим, що при передачі майна від ЗАТ АПО "Львівське" відбулось його відчуження; насправді майно не відчужувалось, а поверталось власнику.
Право власності на це майно за ЗАТ АТК "Тавріда" визнано рішенням Львівської сільської ради № 68 від 31.08.2006 р. (копія на а.с. 29, Т. 1), це право ЗАТ АТК "Тавріда" ні в якому разі не спростовується позовом за тими підставами і предметом, що розглядається. За цим позовом не може бути обмеженим право власності ЗАТ АТК "Тавріда" шляхом покладення обов'язку на це товариство віддати його майно товариству "Львівське".
Відмовляючи в позові у зв'язку з викладеним суд також наступним чином вирішує решту питань щодо вимог і заперечень.
До повноважень органів державної податкової служби у відповідності з п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" віднесено подання до судів позовів до підприємств, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
У Цивільному Кодексі України, у відмінності від ЦК УСРСР, є стаття, яка передбачає можливість окремого позову про застосування наслідків недійсного правочину, а саме - ст. 1212 в главі 83, за якою положення цієї глави "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються також і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
З набранням законної сили 01.01.2004 р. ЦК України застосування наслідків недійсності угод при задоволенні позову, у випадку якщо такі наслідки не заявлялися позивачем, вже не є обов'язком суду (як це було за орієнтованою Верховним Судом України практикою застосування судами ЦК УСРСР), оскільки вимоги про наслідки недійсного правочину (угод, зобов'язання) можуть бути предметом окремого позову за ст. 1212 ЦК України.
Маючи повноваження заявляти позови про недійсність угод за вказаною ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби в якості наслідків недійсності угод мають заявляти лише вимоги про стягнення вартості угод в доход держави, але не мають серед повноважень заявляти позови про спонукання учасників відносин застосувати двосторонню реституцію - повернути контрагенту отримане за зобов'язанням.
За позовом про застосування наслідків недійсності суперечного закону зобов'язання ДПІ у Бериславському районі є неналежним позивачем.
Визнання одним з відповідачів - ліквідатором ЗАТ АПО "Львівське" цього позову у останньому судовому засіданні поряд з попереднім запереченням цим відповідачем позовних вимог, та послідовним запереченням іншим відповідачем вимог, суд не приймає за підставу для задоволення позову, оскільки визнання позову не відповідає наведеному судом застосуванню матеріального законодавства та оцінці обставин.
Суд також приймає до уваги, що ДПІ у Бериславському районі не є контролюючим органом у сфері дотримання законодавства, що регулює корпоративні відносини, позову за підставами недійсності зобов'язання за такою підставою, як невідповідаючого законодавству про корпоративні відносини не заявляла, оскільки була б неналежним позивачем за таким позовом.
Суд приймає до уваги, що остаточно все майно за оспорюваним зобов'язанням товариству "Львівське" у статутний фонд передавало саме ЗАТ АТК "Тавріда": вагову, ремонтну майстерню, майданчик під зерно, блок службових приміщень. При цьому вагову, зерноочисник та ремонтну майстерню товариство "Тавріда" передало товариству "Львівське" за актом від 25.07.2001 р., попередньо отримавши це майно від ЗАТ АТК "Херсон" в якості погашення заборгованості товариства "Херсон" перед товариством "Тавріда" за угодою про таке погашення від 25.07.2001 р.
Це майно спочатку при створенні ЗАТ АПО "Львівське" до статутного фонду цього суб'єкта передавалось товариством "Херсон", але за зверненням ЗАТ АТК "Херсон" від 25.07.2001 р. повернуто товариством "Львівське" за протоколом зборів засновників від 25.07.2001 р., після чого, як вже зазначено, ЗАТ АТК "Херсон" передало майно в погашення боргу товариству "Тавріда", а останнє внесло це майно знову до статутного фонду ЗАТ АПО "Львівське", але від свого імені, як майно вже належне ЗАТ АТК "Тавріда".
Передача товариством "Тавріда" у статутний фонд ЗАТ АПО "Львівське" площадки під зерно, блоку службових приміщень оформлена учасниками актом від 10.04.2000 р.
Приймаючи до уваги, що ЗАТ АТК "Тавріда" передало товариству "Львівське" в остаточній вартості саме це майно, в тому числі частково замість планового раніше, суд приймає до уваги, що позивачем не спростовані ні доказами, ні їх оцінкою ні докази, надані відповідачами, щодо передання певного майна ні наведена відповідачами логічність виникнення, зміни відносин щодо статутного фонду ЗАТ АПО "Львівське".
Керуючись ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У позові відмовити.
2.Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження, якщо такої заяви не буде подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження буде подано, але апеляційної скарги у визначений строк подано не буде, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.В. Чернявський
У повному обсязі постанову
складено 12.12.2006 р.