10 лютого 2009 року м. Київ
Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Колесника П.І.,
суддів:Берднік І.С., Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф.,
Черногуза Ф.Ф., Шицького І.Б.,
Щотки С.О.,
за участіпредставників:
приватної фірми “Валентина” -
Ломаки Ю.М.,
Сумської міської ради
Сумської області -
Клименка Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сумської міської ради Сумської області на постанову Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2008 року у справі №15/656-07 за позовом приватної фірми “Валентина” (далі - Фірма) до Сумської міської ради Сумської області (далі - Рада) про визнання права користування земельною ділянкою,
У грудні 2007 року Фірма звернулася у Господарський суд Сумської області з позовом до Ради, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати за нею право користування земельною ділянкою площею 0,05 га, що розташована за адресою: місто Суми, площа Незалежності, 8, визнати за нею право на оформлення права користування зазначеною ділянкою, а також зобов'язати відповідача укласти з позивачем договір оренди землі. Позовні вимоги обґрунтовані неправомірною бездіяльністю Ради, яка в порушення вимог статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України ухиляється від укладення договору оренди вищезазначеної земельної ділянки з Фірмою, яка є власником розташованого на даній ділянці нежитлового приміщення.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 27 грудня 2007 року позов задоволено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13 травня 2008 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2008 року постанову апеляційного господарського суду скасовано, рішення місцевого господарського суду залишено в силі.
Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 15 січня 2009 року за касаційною скаргою Ради порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду касаційної інстанціїта залишення в силі постанови апеляційного господарського суду. В обґрунтування скарги зроблено посилання на невідповідність оскаржуваної постанови положеннямКонституції України, рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, а також порушення судом касаційної інстанції норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено, Вищий господарський суд України виходив із того, що в силу приписів статті 377 ЦК України при відчуженні будівлі або споруди до набувача даного нерухомого майна автоматично переходить право користування земельною ділянкою, на якій воно розміщено. Отже, позивач в силу закону набув право користування спірною земельною ділянкою внаслідок укладення 16 жовтня 2006 року договору купівлі-продажу розміщеного на ній нежитлового приміщення, а відтак відсутня необхідність у прийнятті Радою відповідного рішення про надання позивачу даної ділянки у користування.
Проте з таким висновком погодитися не можна.
Згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Зі змісту статті 12 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, вбачається, що розпорядження землями територіальної громади міста, у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень міської ради та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу.
За частиною 1 статті 124 Кодексупередача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Пунктом 34 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування” передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.
Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України “Про оренду землі” сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянкув оренду.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що питання укладення з позивачем договору оренди спірної земельної ділянки на сесії Ради не розглядалось. Це також підтверджується наявними у матеріалах даної справи документами.
Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, зобов'язання цього органу укласти такий договір за відсутності вказаного рішення є порушенням його виключної передбаченої Конституцією України компетенції на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту, а порушені права позивача мають захищатися способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства.
Отже, задовольняючи позов, суди не врахували право ради самостійно вирішувати питання щодо надання в користування земельної ділянки, оскільки відповідно до статті 123 вищезазначеного Кодексу до компетенції судів віднесено розгляд вимог про спонукання ради розглянути подане зацікавленою особою клопотання без визначення змісту самого рішення сесії.
Крім того, суди неправомірно зобов'язали Раду укласти з позивачем договір оренди землі із зазначенням чітко визначеного розміру земельної ділянки, оскільки згідно з вимогами статті 12 Кодексу розмір орендованої ділянки самостійно визначається її власником.
Водночас не можна залишити в силі постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 травня 2008 року, виходячи з наступного.
За частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Відповідно до частини 3 вищезазначеної статті, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Аналогічна норма закріплена в частині 2 статті 120 Земельного кодексу України (у чинній на даний час редакції).
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 16 жовтня 2006 року між Фірмою та товариством з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім “Альянс” (далі - ТОВ “Альянс”) було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, за яким останній передав позивачу у власність нежитлове приміщення (підвальне приміщення кафе-закусочна на 24 місця) загальною площею 135,6 м2, розташоване на земельній ділянці Ради.
Також судами встановлено, що позивачем було проведено реконструкцію даного приміщення шляхом прибудови та надбудови другого поверху, внаслідок чого його площа збільшилась до 819,1 м2.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 10 вересня 2007 року у справі №2/454-07 за позивачем визнано право власності на вищезазначене реконструйоване приміщення загальною площею 819,1 м2, розташоване за адресою: місто Суми, площа Незалежності, 8.
Відтак, спочатку Фірма набула право власності лише на частину будівлі - підвальне приміщення, що в силу приписів частини 3 статті 377 ЦК України не дає позивачу права на одноосібне користування тією частиною земельної ділянки, на якій розміщена будівля.
Крім того, розглядаючи позов про визнання за Фірмою права користування спірною земельною ділянкою площею 0,05 га, суди не дослідили, чи надавалася у користування колишньому власнику підвального приміщення - ТОВ “Альянс” земельна ділянка для обслуговування даного нерухомого майна та яка реальна площа ділянки необхідна позивачу для обслуговування належного йому об'єкту нерухомості; не визначили, яка загальна площа будівлі, розташованої за вищезазначеною адресою, не встановили її правовий режим, не перевірили, чи існують інші співвласники вказаної будівлі, а якщо так, то чи зачіпаються їх інтереси прийнятими у даній справі рішеннями.
Дослідження цих обставин має істотне значення для правильного вирішення питання про наявність чи відсутність у позивача права користування спірною земельною ділянкою, проте суди на них уваги не звернули та залишили без належної правової оцінки.
Враховуючи наведе, всі ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При цьому суду необхідно з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, оцінити правовий зміст заявлених позовних вимог і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117-11121 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу Сумської міської ради Сумської області задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2008 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 травня 2008 року та рішення Господарського суду Сумської області від 27 грудня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий П.І.Колесник
Судді: І.С. Берднік
В.С. Гуль
П.Ф. Карпечкін
Ф.Ф. Черногуз
І.Б. Шицький
С.О. Щотка