20 січня 2009 року м. Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
судді - доповідача - Олендера І.Я.,
суддів - Старунського Д.М., Каралюса В.М.,
при секретарі судового засідання - Бацику О.Р.,
за участю осіб:
від позивача- не явився,
від відповідача- Шевченко В.В. - представник,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу
за апеляційною скаргою -Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постановугосподарського суду Закарпатської області від 04 червня 2008 року в справі № 18/102
за адміністративним позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
доТовариства з обмеженою відповідальністю Фабрика виробів автоінтер'єру «Ассманн аутомотіве Україна»
про стягнення 9 887 грн. 57 коп..-
В квітні 2008 року позивач Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика виробів автоінтер'єру «Тріо» на час апеляційного розгляду в зв'язку зі зміною назви Товариство з обмеженою відповідальністю «Ассманн аутомотіве Україна»,про стягнення 9887,57 гривень адміністративно-господарських санкцій та пені за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Постановою Господарського суду Закарпатської області від 04 червня 2008 року в задоволені позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика виробів автоінтер'єру «Ассманн аутомотіве Україна»про стягнення 9887,57 гривень адміністративно-господарських санкцій та пені за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідівбуло відмовлено.
В обґрунтування прийнятої постанови суд першої інстанції покликається на те, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для працевлаштування інвалідів у кількості, що відповідає встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу, на протязі звітного періоду - 2007 року, а тому вимога про стягнення з відповідача суми санкції та пені за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів не підлягають задоволенню.
Вказану постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач - Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, представник якого в поданій апеляційній скарзі вказує на те, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, за неповного з'ясування обставин справи, в зв'язку з чим просить постанову скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги покликається на те, що відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів для працевлаштування інвалідів у кількості, що відповідає встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу, на протязі звітного періоду - 2007 року, оскільки відповідачем не створено відповідних робочих місць в кількості 1-го робочого місця, і інвалід у відповідача працевлаштований не був, а тому вимога про стягнення з відповідача суми санкції та пені за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 9887,57 грн. підлягають задоволенню.
Представник апелянта в судове засідання не явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце апеляційного розгляду, тому на підставі ч.4 ст.196 КАС України такий проведено у його відсутності.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та просить її відхилити.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з постанови суду першої інстанції відмовляючи в задоволені позовних вимог він виходив з того, що відповідачем були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів у кількості, що відповідала нормативу встановленому спеціальним Законом, і позивач інформувався про наявність таких місць, шляхом подачі відповідної звітності. Саме підприємство в силу вимог Закону не зобов'язано само добирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, оскільки такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, зокрема на позивача.
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.
Згідно із вимогами ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організаційустановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до вказаного нормативу та здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць.
Робоче місце інваліда відповідно до п.1 Положення про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМ України № 314 від 03.05.1995 р., норми якого підлягають застосуванню до спірного періоду, це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
П.3,п.14 вказаного Положення встановлено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
З матеріалів справи вбачається, що у 2007 році, у відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика виробів автоінтер'єру «Ассманн аутомотіве Україна»одного робочого місця для працевлаштування інвалідів, яке б відповідало наведеному нормативному визначенню робочого місця інваліда, було б забезпечене необхідними для праці інвалідів умовами та прийняте компетентною комісією, створено не було (а.с.4).
Дана обставина відповідачем як у ході судового розгляду справи, так і під час апеляційного провадження належними доказами не спростована, а тому його покликання, на те, що товариством було створено відповідні два місця для працевлаштування інвалідів розглядаються колегією суддів як безпідставні і до уваги не приймаються.
Колегія суддів вважає, що подання звітів відповідачем та відповідної інформації у районний центр зайнятості, не можуть вважатися доказами на підтвердження факту створення таких місць та забезпечення працевлаштування інвалідів, оскільки фактично такі місця створені не були (а.с.6-30).
Згідно із ч.3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому колегія суддів апеляційної інстанції критично оцінює довідку Воловецького районного центру зайнятості Закарпатського ОЦЗ (а.с.38), оскільки такою не доводиться факт створення у передбаченому законодавством порядку робочого місця для працевлаштування інваліда, а не направлення таких до відповідача на думку апеляційної інстанції, якраз було зумовлено не створенням таких робочих місць.
Відповідно до ч.1 ст. 20 вказаного Закону підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Встановлено, що відповідач, маючи середньооблікову чисельність працюючих у звітному періоді 76 чоловік, в порушення зазначених вимог закону не виконало нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2007 році у кількості 1 особи, у зв'язку із чим, на думку колегії суддів, до нього правомірно і з дотриманням ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» має бути застосовано адміністративно-господарські санкції та пеня на суму 9887,57 грн.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів вважає, що відповідно до вимог ст.ст. 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та п.3 Положення про організацію робочих місць інвалідів та з урахуванням предмету спору, відповідач не виконав нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2007 році, за що до нього має бути застосовано адміністративно-господарська санкція та пеня в розмірі 9887,57 гривень, і така підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.
Враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно, не об'єктивно і всебічно не з'ясованих обставинах, не відповідає вимогам ст.ст.2,10,11,71,72,86,138,143,159,161-163 КАС України, доводи апеляційної скарги її спростовують, тому наявно підстави для скасування постанови суду першої інстанції та постановлення нової про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів- задовольнити.
Постанову господарського суду Закарпатської області від 04 червня 2008 року в справі № 18/102 за адміністративним позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика виробів автоінтер'єру «Ассманн аутомотіве Україна» про стягнення 9 887 грн. 57 коп. - скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити стягнувши з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика виробів автоінтер'єру «Ассманн аутомотіве Україна» адміністративно-господарські санкції та пеню за недотримання нормативу створення робочих місць інвалідів в розмірі 9 887 грн. 57 коп.
Постанова набирає законної сили негайно після проголошення на неї може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після проголошення, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя : І.Я.Олендер
Судді: Д.М.Старунський
В.М.Каралюс