Справа №22а-7817/08 головуючий суддя у 1-ій
категорія статобліку-65 інстанції - Шлай А.В
(№ 2-а-971/08)
27 листопада 2008 р. м. Дніпропетровськ
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Баранник Н.П. (доповідач),
суддів:
при секретарі:
за участю:
представника позивача:
представника відповідача:
Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
Тюріній А.Ю.,
Хандучко Ю.В.,
Гопака О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову господарського суду Дніпропетровської області
від 12.06.2008 у справі № 2а-971/08
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до
проДержавного підприємства «Східний гірничо -збагачувальний комбінат»
стягнення адміністративно -господарських санкцій,-
27 лютого 2008р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту позивач) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з Державного підприємства «Східний гірничо -збагачувальний комбінат» (далі по тексту відповідач) 1 198 782 грн. 57 коп. адміністративно -господарських санкцій та пені в сумі 101 775 грн. 29 коп. за незайняті інвалідами робочі місця в 2006 році.
Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на невиконання відповідачем вимог ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2008р. у справі №2а-971/08 в задоволенні позову відмовлено.
Постанова мотивована безпідставністю та необґрунтованістю заявлених позивачем вимог, відсутністю обов'язку у відповідача здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування, відсутністю вини, як однієї з обов'язкових умов відповідальності.
Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість висновків суду першої інстанції, неналежний аналіз судом наданих доказів та норм чинного законодавства, просить постанову скасувати та прийняти нову про задоволення вимог позову.
Відповідач в письмових запереченнях доводів апеляційної скарги не визнав, і, вважаючи судове рішення законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2008р. скасувати.
В судовому засіданні представник відповідача доводи, викладені в апеляційній скарзі не визнав, наполягав на залишенні без задоволення апеляційної скарги позивача, а постанови суду - без змін.
Заслухавши представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського кодексу України, підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в різних сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон).
Статтею 19 цього Закону передбачається, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно ст. 20 Закону, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
За змістом частини третьої зазначеної статті роботодавці самостійно розраховують та сплачують адміністративно-господарські санкції.
Виходячи із даних, наведених відповідачем у звіті форми № 10-ПІ за 2006 рік (а.с. 4), середньооблікова кількість його штатних працівників облікового складу фактично становила у звітній період 4 414 осіб. Відповідно, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за розрахунками відповідача - 78 осіб, враховуючи лише робочі місця, на яких не заборонена праця інвалідів ( тобто розрахунок проводився, виходячи з кількості 1944 штатних працівників.
З огляду на те, що у відповідача протягом звітного періоду працювали 90 осіб, яким встановлена інвалідність, ним факту порушення нормативу не визнано та адміністративно-господарські санкції не розраховано.
Відповідно до розрахунку суми позову, проведеного позивачем, кількість працевлаштованих інвалідів, відповідно до 4 % нормативу, у відповідача повинна складати 177 осіб, а не 78, як визначив відповідач (а.с. 3).
Позивач розцінив той факт, що у відповідача працювало у звітний період лише 90 осіб інвалідів, як невиконання нормативу та нарахував адміністративно-господарські санкції в сумі 1 198 782 грн. 57коп., а через їх несвоєчасну сплату нарахував 101 775 грн. 29 коп. пені за період прострочення з 16.04.2007р. по 23.01.2008р. включно (а.с.3).
Стягнення вказаних сум і стало предметом адміністративного позову.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 19 Закону, роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч.1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення», інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнаються безробітними.
Працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань (ст. 7 Закону України «Про зайнятість населення»).
Абзацом четвертим п. 2 ст. 19 цього ж Закону визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців так і на державну службу зайнятості.
Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:
а) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;
підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (ч. 2 ст. 18 Закону);
б) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
в) забезпечення інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;
д) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пріоритетним у даному випадку є саме питання працевлаштування інваліда - як спосіб реалізації конституційного права на працю та надання соціально-трудових гарантій людині з обмеженими можливостями.
Проте, працевлаштування особи, якій встановлено інвалідність, здійснюється не на будь-яких робочих місцях, а лише на таких, де створено необхідні умови праці для інваліда, виходячи з вимог Положення про робоче місце інваліда, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995р.
Зазначене вище дає підстави для висновку, що на підприємство покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
З огляду на наведені правові приписи, на підприємстві працевлаштування інвалідів можливе лише за наявності подання підприємством інформації про вакантні робочі місця, на яких може використовуватись праця інвалідів.
За інформацією центру зайнятості (а.с. 7), відповідач протягом 2006р. надав до центру 111 звітів за формою 3-ПН, в яких зазначив про наявність лише 6 вакансій для інвалідів. У 2006р. для працевлаштування на підприємство направлялися 3 інваліди і всі вони працевлаштовані.
З листа Управління праці та соціального захисту населення Жовтоводської міської ради (а.с. 8) вбачається, що відповідач з приводу наявності створених робочих місць, на які б було можливо працевлаштувати інвалідів, у 2006р. не звертався. При цьому, зазначалося, що у 2006р. бажали працевлаштуватися та шукали роботу 42 інваліди, що перебували на обліку в управлінні.
Відповідач виходив з того, що спеціально створеною у 2005р. комісією була проведена атестація робочих місць для працевлаштування інвалідів, та встановлено можливість працевлаштування інвалідів лише на 1893 робочих місцях з нормальними умовами праці (а.с. 23). В зв'язку з тим, що інші посади пов'язані із шкідливими, тяжкими та особливо тяжкими умовами праці (а.с. 27-34), норматив щодо працевлаштування інвалідів відповідач вираховував саме від визначеної комісією кількості місць.
Вважаючи, що норматив ним виконано, інших дій, направлених на пошук та працевлаштування інвалідів, окрім надання звітів до центру зайнятості, відповідач не вчиняв.
З цього приводу необхідно зазначити наступне.
Відповідно до частини другої ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону. Таким чином, на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний для всіх роботодавців норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.
Отже, помилку в розрахунку нормативу робочих місць для інвалідів, відповідач вчасно не виявив та, відповідно, не виправив. Пред'явлені позивачем вимоги проігнорував.
Доказів щодо вжиття заходів, направлених на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, їх атестації у 2006р., чи вжиття інших дій, направлених на виконання встановленого нормативу, відповідачем суду надано не було.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не було вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів.
Отже, висновки суду першої інстанції щодо відсутності вини відповідача у невиконанні встановленого законом нормативу з працевлаштування інвалідів, не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.
Враховуючи вищезазначене, норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача обґрунтована і підлягає задоволенню, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду підлягає скасуванню.
Вирішуючи по суті заявлені позивачем вимоги, та враховуючи обставини, які були встановлені судом під час розгляду даної справи, колегія суддів вважає їх правомірними та обґрунтованими, з огляду на що, позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду 12.06.2008р. у справі № 2а-971/08 скасувати.
Позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, 2, р/р 26005301120001 у філії «Відділення Промінвестбанку» в м. Жовті Води, МФО 305363, код ЄДРПОУ 14309787) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49029, м. Дніпропетровськ, вул. Чкалова, 11, р/р 31216230700018 в банку ГУДКУ в Дніпропетровській області, МФО 805012, код ЗКПО 25005978) 1 198 782 грн. 57 коп. адміністративно-господарських санкцій та 101 775 грн. 29 коп. пені.
Постанова суду набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складення її в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги.
Повний текст постанови виготовлено 26.12.2008р.
Головуючий суддя: Н.П. Баранник
Судді: І.Ю. Добродняк
Я.В. Семененко