19 березня 2013 року м. Київ К/9991/14135/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Олексієнка М.М.,
провівши попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про стягнення коштів, за касаційною скаргою Управління Пенсійного Фонду України в Лугинському районі Житомирської області на постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 23 вересня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2011 року, -
У липні 2009 року позивач звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області (далі УПФ) про стягнення коштів, виплата яких передбачена статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі Закон №796-ХІІ).
В обґрунтування позову зазначав, що є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, непрацюючим пенсіонером, що проживає в населеному пункті віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, а тому має право на доплату, передбачену Законом №796-ХІІ.
Посилаючись на те, що всупереч згаданому Закону спірна доплата провадилась без застосування кратності до встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а в твердій сумі, просив стягнути з відповідачів заборгованість за 2008-2009 роки.
Постановою Лугинського районного суду Житомирської області від 23 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2011 року позовні вимоги задоволено, визнано дії неправомірними і зобов'язано УПФ провести перерахунок і виплату позивачу доплати до пенсії, передбачену статтею 39 Закону №796-ХІІ, з 1 липня 2008 року по 30 червня 2009 року, в решті позову відмовлено.
У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Судами встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, проживає в с. Красностав Лугинського району Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанції, позивачу щомісяця виплачувалася передбачена статтею 39 Закону № 796-ХІІ виплати в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суди дійшли правильного висновку, що виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними нормативними актами, при визначенні розміру спірної виплати застосуванню підлягає саме 39 Закону № 796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка істотно звужує обсяг установлених законом прав.
Частиною 1 статті 39 Закону №796-ХІІ встановлено, що непрацюючим пенсіонерам провадиться доплата, розмір якої у зоні гарантованого добровільного відселення становить дві мінімальні заробітні плати.
Суди правильно виходили також з того, що норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», в частині змін до Закону №796-ХІІ, не підлягають застосуванню до даного спору, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року вони визнані неконституційними.
Крім того, Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Проте, Кабінетом Міністрів України в цей період таке право використано не було, а тому вказані норми не підлягають застосуванню під час визначення розміру виплати, передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Отже, висновок судів щодо нарахування спірної виплати позивачу у 2008-2009 році відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на помилковому трактуванні наведених правових норм.
За правилами частини першої 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області відхилити, а постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 23 вересня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.