"12" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/15879/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Коломийської міської ради Івано-Франківської області про визнання дій протиправними і зобов'язання здійснити перерахунок та виплатиту грошової допомоги, за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Коломийської міської ради Івано-Франківської області на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 серпня 2010 року і ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2011 року,-
У червні 2010 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що є потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інвалід другої групи і за правилами статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі Закон № 796-XІІ) має право на одноразову і щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 45 і відповідно 5 мінімальних заробітних плат.
Посилалась на те, що всупереч зазначеному Закону, йому було виплачено допомогу не із застосуванням кратності до встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а у твердій грошовій сумі на підставі постанов Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 836 від 26 липня 1996 року (далі Постанова КМУ № 836) і № 562 від 12 липня 2005 року (далі Постанова КМУ № 562), просив зобов'язати відповідача виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2003-2005 і 2007-2009 роки і одноразову допомогу за 2009 рік.
Окрім цього, в 2001 році йому встановлено статус інваліда війни другої групи і, відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»- (далі -Закон № 3551-ХІІ), має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня.
Відповідач здійснив спірні виплати у 2009 році в порушення вимог Закону № 3551-ХІІ, що порушує його права, а тому посилаючись на ці обставини просив про задоволення позову
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 серпня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2011 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково, зобов'язано відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2003-2005 і 2007-2009 роки та одноразову допомогу до 5 травня за 2009 рік відповідно до положень статтей 48 Закону № 796-XІІ і 13 Закону № 3551-ХІІ, в решті позову відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів скасувати.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.
Задовольняючи позов і зобов»язуючи відповідача здійснити на користь позивача виплату допомоги на оздоровлення за 2003-2005 і 2007-2009 роки суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду з поважних причин, а відтак поновив його і права останнього на ці виплати в порядку статей 48 Закону № 796-XІІ і 13 Закону № 3551-ХІІ.
Проте до такого висновку суди частково дійшли в порушення норм процесуального права.
Так, відповідно до частини 1 і 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції спірного періоду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
При вирішенні цього питання суди в порушення зазначених вимог закону не звернули уваги на те, що в матеріалах справи відсутні докази пропуску строку саме з поважних причин.
В силу закону, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Наведені позивачем і судами обставини поважності пропуску строку до таких не належать, а тому правових підстав для задоволення позову про виплату допомоги на оздоровлення за 2003-2005 і 2007-2008 роки у судів не було.
Тому судові рішення, у цій частині, підлягають скасуванню, а позов залишенню без розгляду за пропущенням строку звернення до суду.
Що ж до виплати допомоги на оздоровлення за 2009 рік, то суди на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що позивачу належить право на щорічну допомогу з оздоровлення у розмірах, відповідно до статті 48 Закону України №796-ХІІ.
Статтею 48 Закону України №796-ХІІ, потерпілим від аварії на ЧАЕС, інвалідам відповідних груп передбачена виплата щорічної допомоги на оздоровлення у кратному розмірі мінімальної заробітної плати.
Разом з тим, постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», 20 квітня 2007 року № 649 «Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»встановлено розміри компенсацій за шкоду заподіяну здоров'ю, в абсолютних сумах.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру виплат застосуванню підлягають положення статті 48 Закону №796-ХІІ, з урахуванням їх дії у часі, зокрема у даному спорі: з 22 травня 2008 року.
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»надано право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Проте, Кабінетом Міністрів України у цьому році таке право використано не було, а тому вказані норми не підлягали застосуванню під час визначення розміру виплат, передбачених статтею 48 Закону №796-ХІІ.
За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову і виплату одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2009 рік в межах річного строку.
Правильними є також висновки судів і щодо виплати до 5 травня за 2009 рік.
Судами встановлено, що позивач є інвалідом війни другої групи і, відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ, має право на щорічну одноразову грошову допомогу до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Законом України від 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік»будь-яких змін до статті 13 Закону № 3551-ХІІ, які б зменшували розмір виплат, не вносилось.
У 2009 році одноразова грошова допомога до 5-го травня виплачена позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року № 211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань».
Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, що має вищу юридичну силу.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 постанови від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам при розгляді справи необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
За таких обставин, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при вирішенні цього спору застосуванню підлягає саме Закон № 3551-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України.
Рішення судів, у цій частині, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, судовій практиці, доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Коломийської міської ради Івано-Франківської області задовольнити частково.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 серпня 2010 року і ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2011 року, у частині позовних вимог про перерахунок і виплату допомоги на оздоровлення за 2003-2005 і 2007-2008 роки скасувати та залишити цю частину позову без розгляду.
В решті касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.