"28" березня 2013 р. м. Київ К-40784/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Штульман І.В. (доповідач),
Заїки М.М.,
Стародуба О.П., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення (далі - УПСЗН) виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа - Головне управління Державного казначейства України в Одеській області, про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року, -
У вересні 2007 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до УПСЗН виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про визнання неправомірними дій та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2006 роки відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) в розмірі 7614,80 грн.
ОСОБА_4 7 травня 2008 року звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, просив визнати дії УПСЗН виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області неправомірними та стягнути з відповідача невиплачену суму допомоги на оздоровлення за 2000-2007 роки в розмірі 9654,80 грн.
Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 2 березня 2009 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії УПСЗН виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області по нарахуванню та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_4 за 2000-2005 роки, виходячи із розміру 26,70 грн., у 2007 році, виходячи із розміру 100 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2000-2005 роки та за 2007 рік в сумі 7879,80 грн.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 2 березня 2009 року змінено, викладено резолютивну частину постанови в наступній редакції: «Визнати протиправними дії УПСЗН виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області стосовно неповного нарахування ОСОБА_4 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік. Зобов'язати УПСЗН виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_4 щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік відповідно до ст.48 Закону № 796-ХІІ, виходячи з п'яти мінімальних заробітних плат на час виплати за відповідний період, з урахуванням проведених виплат. Позовні вимоги в іншій частині залишити без розгляду».
Не погоджуючись із постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від
2 березня 2009 року.
Касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в УПСЗН виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, в зв'язку з чим відповідно до статті 48 Закону № 796-ХІІ має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. УПСЗН виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області допопога на оздоровлення була виплачена ОСОБА_4 за 2000 рік - у лютому 2001 року в сумі 26,70 грн., за 2001-2002 роки - липні 2003 року в сумі 26,70 грн., за 2003 рік - у грудні 2003 року в сумі 26,70 грн., за 2004 рік - у серпні 2004 року в сумі 26,70 грн., за 2005 рік - у червня 2005 року в сумі 26,70 грн., за 2006 рік - у липні 2006 року в сумі 100 грн. та за 2007 рік - 12 липня 2007 року в сумі 100 грн.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі № 796-ХІІ.
Відповідно до абзацу 4 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, а частиною 7 цієї статті встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Статтею 62 Закону № 796-ХІІ визначено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було установлено громадянам, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмір щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 26,70 грн. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було збільшено розмір щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 100 грн., який також не відповідав розміру, встановленому законами України.
Відповідно до вимог статті 63 Закону № 796-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.
Вихідним критерієм обрахунку спірних сум виплат відповідно до положень статті 48 вказаного Закону виступала мінімальна заробітна плата, розмір якої на 2000-2003 роки визначався законами України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на відповідні роки, на 2004-2007 роки визначався законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Дія положень статті 48 Закону № 796-ХІІ на 2000-2005 роки не зупинялася, а тому, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вихідним критерієм обрахунку такої допомоги виступала мінімальна заробітна плата, встановлена законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Пунктом 37 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати дію абзаців 2-7 частини 1, частини 3, абзаців 2-7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону № 796-ХІІ.
Таким чином, у 2006 році щорічна допомога на оздоровлення підлягала сплаті в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Пунктом 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати дію абзаців 2-7 частини 1, частини 3, абзаців 2-7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону № 796-ХІІ.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, крім того, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статтей зазначеного закону, що визнані неконституційними.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність виплати 12 липня 2007 року позивачеві допомоги на оздоровлення за 2007 рік у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та про наявність законних підстав для виплати позивачеві допомоги на оздоровлення у розмірі, визначеному абзацом 4 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХІІ, оскільки відповідач виплатив позивачеві зазначену допомогу після прийняття Конституційним Судом України рішення № 6-рп/2007 та, відповідно, втрати чинності пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Змінюючи постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 2 березня 2009 року, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_4 за 2007 рік і залишивши його позовні вимоги в іншій частині без розгляду, апеляційний суд виходив з того, що задовольняючи позовні вимоги за 2000-2005 роки, суд першої інстанції помилково поновив пропущений позивачем строк звернення до суду, оскільки ОСОБА_4 не надав поважні причини пропущення строку звернення до суду.
За приписами частин 1, 2, 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час звернення до суду із вказаним позовом та прийняття судом першої інстанції постанови) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час звернення до суду із вказаним позовом та прийняття судом першої інстанції постанови) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла до висновку, що вирішуючи питання про дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд повинен був застосовувати норми статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції. Тобто, встановити чи дійсно представник відповідача наполягав на застосуванні наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду, і якщо позивач не довів поважності причин пропуску строку для звернення до суду, то відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 поза межами річного строку звернення до адміністративного суду, а не залишати такі вимоги без розгляду.
До того ж, зі змісту рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що апеляційний суд залишає без розгляду позовні вимоги за 2000-2005 роки, а за 2007 рік їх задовольняє, не вказуючи нічого щодо вимог ОСОБА_4 за 2006 рік, при цьому в резолютивній частині рішення зазначено про задоволення позовних вимог за 2007 рік та про залишення позовних вимог в іншій частині без розгляду.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно частин 2, 4, 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
За таких обставин постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року, якою змінено постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 2 березня 2009 року, у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа - Головне управління Державного казначейства України в Одеській області, про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення - скасувати, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: (підпис) Штульман І.В.
(підпис) Заїка М.М.
(підпис) Стародуб О.П.