"15" травня 2012 р. справа № 2а-48/11
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Проценко О.А.
суддів: Мельника В.В. Туркіної Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Петрівському районі Кіровоградської області
на постанову Петрівського районного суду Кіровоградської області від 10.02.2011 року по справі № 2а-48/11
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України у Петрівському районі Кіровоградської області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Заявлено позов про визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання останнього здійснити перерахунок та виплату щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно ст..6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" за період з 01.01.2007 року по день звернення до суду. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має статус дитини війни, якій за ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" повинна виплачуватись пенсія, або щомісячне грошове утримання з підвищенням на 30% розміру мінімально пенсії за віком, але всупереч вказаним нормами відповідач не нарахував та не виплатив позивачу вищезазначену надбавку до пенсії.
Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково: визнано бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язано останнього здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року та з 01.01.2009 року по 21.01.2011 року, з урахуванням виплачених сум.
Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позову повністю. Апелянт вважає, що суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач намагається спростувати висновок суду щодо протиправності дій або бездіяльності. Апелянт стверджує, що територіальне управління Пенсійного Фонду України є територіальним органом виконавчої влади, яких здійснює первинне призначення та індивідуальні перерахунки пенсій громадянам, що звертаються із зазначених питань до управління для визначення відповідного права на їх проведення. Перерахунки окремим категоріям громадян (у даному випадку -«дітям війни») територіальні управління проводять за наявності від центрального органу відповідних нормативно-розпорядчих документів. За відсутності таких документів територіальне управління не є належним відповідачем. На сьогодні, надбавка до пенсії громадянам, які мають статус «дітей війни», визначається автоматично, по даті народження особи, на підставі наявного програмного забезпечення розробленого інформаційно-обчислювальним центром Міністерства праці та соціальної політики і не підлягає коригуванню на територіальному рівні. Апелянт вважає, що належним відповідачем у даній справі повинен бути Пенсійний Фонд України, який має здійснити розробку програмного забезпечення для здійснення нарахування та виплати вищезазначених доплат в автоматичному режимі.
Перевіривши судове рішення в межах апеляційних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Фактичні обставини справи сторонами не оспорюються. Позивач відноситься до соціальної категорії "дитина війни", перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду та має право на пільги, встановлені законодавством України. Так, згідно зі ст.6 Закону №2195-ІV (чинна з 01.01.2006 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, з матеріалів справи вбачається, що у вищезазначеному періоді визначена допомога в повному обсязі позивачу не виплачувалась.
Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.
За приписами ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Положення "Про Пенсійний фонд України" Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління.
Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно зі ст. 87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України за ст. 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів ніжчого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.
Виходячи з наведених норм обов'язок по нарахуванню та виплаті позивачу як дитині війни доплати до пенсії, що передбачена ст.6 Закону України Закону України "Про соціальний захист дітей війни", покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.
Таким чином, відповідач у даній справі є належним і у своїй діяльності має виконувати покладені на нього функції.
Щодо застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком з урахуванням вимог статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" слід зазначити наступне. Стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визначає, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. Положення частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку вищезазначених доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Право позивача на отримання підвищення до пенсії у відповідності до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням норм ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" матеріалами справи підтверджується.
Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають нормам вищезазначеного законодавства та підтверджуються матеріалами справи.
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо розгляду питання про поновлення строку на звернення з адміністративним позовом.
Разом з тим, суд першої інстанції в першій частині резолютивної частини постанови вказав: «позов-задовольнити частково», помилково не зазначивши при цьому вирішення питання за період з 01.01.2007 рік по 08.07.2007 року.
Враховуючи вищевказане, слід зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Разом з тим, судове рішення слід змінити, доповнивши абзацем четвертим резолютивної частини постанови, виклавши в наступній редакції «В іншій частині позовних вимог залишити без розгляду.», абзац четвертий вважати абзацем п'ятим, абзац п'ятий вважати абзацем шостим, абзац шостий -сьомим та абзац сьомий вважати абзацем восьми резолютивної частини постанови. В решті постанову залишити без змін.
Керуючись п.2 ч.1 ст.198, ст.201 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Петрівському районі Кіровоградської області на постанову Петрівського районного суду Кіровоградської області від 10.02.2011 року по справі № 2а-48/11 залишити без задоволення.
Постанову Петрівського районного суду Кіровоградської області від 10.02.2011 року по справі № 2а-48/11 змінити, доповнивши абзацем четвертим резолютивної частини постанови, виклавши в наступній редакції «В іншій частині позовних вимог залишити без розгляду.», абзац четвертий вважати абзацем п'ятим, абзац п'ятий вважати абзацем шостим, абзац шостий -сьомим та абзац сьомий вважати абзацем восьми резолютивної частини постанови. В решті постанову залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.А. Проценко
Суддя: В.В. Мельник
Суддя: Л.П. Туркіна