Справа № 2-1475/11
іменем України
31 жовтня 2012 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого -судді Тішко Д.А., при секретарі -Бурдинському С.І., за участю: позивача - ОСОБА_1, представників відповідачів - Волкова Андрія Сергійовича, Руснакової Тетяни Анатоліївни, прокурора Брезіцького Вадима Станіславовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління внутрішніх справ України в Миколаївській області за участю Прокуратури Миколаївської області, про визнання бездіяльності незаконною, стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, стягнення моральної шкоди, -
встановив:
В жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який неодноразово уточнював до Державного казначейства України (в подальшому замінено правонаступником Державною казначейською службою України), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області та просив визнати бездіяльність УМВС України в Миколаївській області щодо неприйняття належних заходів по встановленню злочинців незаконною, стягнути з обох відповідачів матеріальну шкоду в розмірі 11117 грн. 28 коп., моральну шкоду в розмірі 48853 грн. 38 коп. завдану злочином, а також моральну шкоду в розмірі 20000 грн. завдану внаслідок бездіяльності.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2012 року справу прийнято до провадження судді Тішко Д.А.
Під час судового засідання представник відповідача УМВС України в Миколаївській області просив суд закрити провадження у справі, у зв'язку з тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства.
Крім того з аналогічним клопотанням до суду звернувся прокурор, що бере участь у розгляді справи.
Позивач заперечував проти задоволення клопотання про закриття провадження у справі та пояснив, що в позові він посилається на норми цивільного законодавства, у зв'язку з чим справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Представник відповідача Державної казначейської служби України при розгляді клопотань послався на розсуд суду.
Однією з позовних вимог ОСОБА_1 є визнання незаконною бездіяльності УМВС України в Миколаївській області щодо неприйняття належних заходів по встановленню злочинців, що 20.09.2007 року скоїли злочин відносно позивача, передбачений ст. 187 ч.2 КК України. Таким чином позивачем оскаржуються бездіяльність слідчого щодо проведення досудового слідства по кримінальній справі № 07010868.
За змістом ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Статтею 16 ЦПК України визначено, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
Згідно статті 2 КПК України завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
У статтях 110, 234, 236 КПК України передбачено механізм оскарження в суді рішень чи дій органів дізнання, слідчого, прокурора, які вони постановили чи вчинили уже під час провадження у кримінальній справі. Суб'єкти, визначені в цих нормах, є носіями спеціальних владних процесуальних повноважень і тому виконують функції, обумовлені завданнями кримінального судочинства.
Конституційним Судом України в Рішенні від 25 листопада 1997 року N 6-зп сформульовано правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Реалізація права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів має відповідати також вимозі стосовно доступності правосуддя, про що зазначено у міжнародних правових документах - Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції (стаття 6), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 року (пункт 4).
Положення частин другої, третьої статті 110, частин п'ятої, шостої статті 234, частин другої, третьої статті 236 КПК України встановлюють можливість судового розгляду скарг на рішення і дії органів дізнання, слідчого, прокурора, які були прийняті і вчинені в межах уже порушеної кримінальної справи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 23 травня 2001 року N 6-рп/2001 зазначив, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина та відповідно до частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини), а недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади (абзац шостий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини). Системний аналіз положень КПК України, зокрема тих, які визначають його завдання та унормовують порядок оскарження рішень чи дій суб'єктів владних кримінально-процесуальних повноважень, дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду не тільки рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої бездіяльності.
Крім того, в своєму рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючі п.1. ст. 6 Конвенції про захист прав людини ї основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких -не допустити судовий процес у безладний рух.
Діючим українським кримінально-процесуальним законодавством, а саме положеннями частин другої, третьої статті 110, частин п'ятої, шостої статті 234, частин другої, третьої статті 236 КПК України встановлюється можливість судового розгляду скарг на рішення і дії органів дізнання, слідчого, прокурора, які були прийняті і вчинені в межах порушеної кримінальної справи.
У зв'язку з чим, відповідно до п.1 ч.1 ст.205 Цивільного процесуального кодексу України провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконною бездіяльності УМВС України в Миколаївській області щодо неприйняття належних заходів по встановленню злочинців підлягає закриттю, так як вони не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 205, 210 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Провадження у цивільній справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Управління внутрішніх справ України в Миколаївській області про визнання бездіяльності незаконною - закрити.
Ухвала може бути оскаржена через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом пяти днів з дня його проголошення.
СУДДЯ Д.А. Тішко