Іменем України
"16" лютого 2009 р.
справа № 5020-4/302-5/633
За позовом Державного підприємства “Придніпровська залізниця»(проспект Карла Маркса, 108, місто Дніпропетровськ, 49600)
до відповідача: Закритого акціонерного товариства “Стівідорна компанія “Авліта»(вул. Приморська, 2г, місто Севастополь, 99016)
про стягнення 264859,01 грн.,
Суддя Євдокімов І.В.
Представники сторін:
Позивач - Бабаджанова Наталя Михайлівна, заступник начальника комерційного відділу, довіреність № 163 від 01.01.09, Державне підприємство “Придніпровська залізниця»;
Позивач - Танайська Юлія Віталіївна, заступник начальника структурного підрозділу, довіреність № 100 від 01.01.09, Державне підприємство “Придніпровська залізниця»;
Відповідач - Майстренко Ігор Євгенович, представник, довіреність № 58 від 05.01.09, Закрите акціонерне товариство “Стівідорна компанія “Авліта»;
Суть спору:
Державне підприємство “Придніпровська залізниця» звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Закритого акціонерного товариства “Стівідорна компанія “Авліта»про стягнення 264859,01 грн. в якості плати за користування вагонами.
Ухвалою суду від 03.07.2008 суддею Остапової К.А. порушено провадження у справі.
Розпорядженням в.о. голови господарського суду міста Севастополя № 140 від 27.11.2008 справа № 5020-4/302, яка знаходилася у провадженні судді Остапової К.А., у зв'язку з призначенням на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду, передана до провадження судді Євдокимова І.В.
Ухвалою суду від 28.11.2008 справа прийнята до провадження суддею І.В. Євдокімовим.
Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що відповідач узгодив з Вантажовідправниками такий обсяг надходжень в грудні 2007 року та січні 2008 року, який не в змозі прийняти, що призвело до затримки вагонів на інших станціях, що підтверджується Актами на затримку, та як наслідок обов'язок сплатити збір за зберігання вантажів в вагонах.
Відповідач в запереченнях, додаткових запереченнях та письмових поясненнях позовні вимоги не визнав по мотивам, викладеним в них, основні з яких полягають в тому, що затримка вагонів сталась не з його вини, графік надходжень позивачем не дотримувався, багатосторонні договори ним і іншими контрагентами-вантажовідправниками не виконуються; вважає, що відомості плати за користування вагонами підписані особами, посадове становище яких невідоме, в порушення пункту 4 Правил користування вагонами та контейнерами, якими передбачено їх підписання начальником станції і вантажоодержувачем, просить в задоволенні позовних вимог відмовити, надавши в підтвердження своїх доводів відповідні докази, вважає, що Акти затримки на станціях Джанкой та Сімферополь-вантажний не є належними та допустими доказами для його відповідальності; залізниця не дотримувалась узгодженого графіку доставки вантажів і приймала участь у відповідному узгодженні з відправниками.
Представникам сторін роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд, -
25.05.2005 між Державним підприємством «Придніпровська залізниця» (Залізниця) та Закритим акціонерним товариством «Стівідорна компанія «Авліта» (Власник колії) укладено Договір № ПР/МД-05-4/274-НЮ-3825дч від 27.09.2005 про експлуатацію залізничної під'їзної колії Закритого акціонерного товариства «Стівідорна компанія «Авліта», яка примикає до станції Мекензієві Гори Придніпровської залізниці, та Додаткових угод до нього, пунктом 13 якого встановлено, що Власник колії сплачує Залізниці плату:
- за подачу, забирання вагонів по таблиці № 1 і таблиці № 2 Тарифного керівництва № 1;
- за користування вагонами (контейнерами) -згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами;
- за вагони, що з вини Власника не вивантажені до середньодобової переробної спроможності, встановленої пунктом 10 цього Договору і простоюють на станції Мекензієві Гори та на підходах до неї (та за усі вагони, затримані з його вини на станції призначення та на підходах до неї нараховується плата за користування вагонами з оформленням актів форми ГУ-23, ГУ-23а),
- за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) -у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї) -згідно Правил зберігання вантажів;
- інші збори і плати за маневрову роботу, додаткові роботи та послуги, що виконує Залізниця для Власника колії -згідно діючих нормативних документів. Збори і плати вносяться на підставі статті 62 Статуту залізниць України та Договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги по передоплаті через ТехПД з відповідними оголошеними Укрзалізницею коефіцієнтами підвищення (т.1 арк.с.8-17).
Згідно пункту 10 Договору середньооблікова переробна спроможність вантажно-розвантажувальних фронтів по під'їзній колії складає:
Вивантаження:
металопродукція -90 ваг. При відсутності судов;
металопродукція -70 ваг. При наявності 1 судна;
металопродукція -60 вагонів при наявності 2 суден;
металопродукція -14 вагонів (верхній майданчик при умові його роботи),
Зернові вантажі:
зерно (колії №№ 17, 18) -65 ваг.
27.03.2006 між Державним підприємством «Придніпровська залізниця» (Залізниця) та Закритим акціонерним товариством «Стівідорна компанія «Авліта» (Вантажовласник) укладено Договір № ПР/4ТХ-06-708/НЮ-179 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, предметом якого є надання Залізницею Вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів та проведення розрахунків за ці послуги (т.1 арк.с.21-25).
Згідно пункту 3 Договору, плата за перевезення визначається у відповідності до Тарифного керівництва № 1 з урахуванням коефіцієнтів, оголошених Укрзалізницею. Додаткові послуги та штрафи передбачаються розділами 2, 3 Тарифного керівництва № 1 ( у тому числі збори, передбачені в пунктів 9 розділу 2 Тарифного керівництва № 1) із зазначенням їх ставок (за регульованими тарифами-ставки Тарифного керівництва № 1, визначаються із урахуванням коефіцієнтів, оголошених Укрзалізницею; за вільними тарифами-ставки згідно із затвердженими калькуляціями). Плата за користування вагонами визначається у відповідності до Збірника № 1 Правил перевезень і тарифів залізничного транспорту України, зареєстрованого Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458. На вартість послуг нараховується податок на додану вартість, у встановленому законодавством порядку і відображається у переліках та рахунках ТехПД-4 (пункт 3.1 Договору).
У міру виконання перевезень та надання послуг Залізниця списує відповідні суми (провізну плату, плату за користування вагонами і контейнерами, додаткові збори, штрафи, плату за користування вагонами і контейнерами) в тому числі, спірні з особового рахунку Вантажовласника на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами) і таке інше (пункт 3.2 Договору).
Залізниця після списання надає Вантажовласнику через опорну станцію перелік списаних сум. По закінченню кожного місяця Залізниця надає Вантажовласнику витяг з його особового рахунку і податкову накладну (пункт 3.3 Договору).
Не рідше одного разу на місяць Вантажовласник і Залізниця провадять звірку розрахунків, результати якої оформлюються актом (пункт 3.4 Договору).
Позивачем оформлені накопичувальні картки зборів за роботи та штрафу, пов'язані з перевезенням вантажів (вантажобагажу) за період їх затримки знаходження на станції Мекензієві Гори, які підписані відповідачем з запереченнями про незгоду з Актами у зв'язку з тим, що вагони ним прийняті та вивантажені з урахуванням узгодженої середньодобової норми (т.1 арк.с.26-64).
Відповідач надав листування з позивачем, яке свідчить про несвоєчасне і нерівномірне подання ним вагонів у спірний період під вивантаження і періодичні простої зернового терміналу у зв'язку з відсутністю подачі вагонів і свою категоричну незгоду з актами затримки та наказами про затримку (т.2 арк.с.6-17).
28.12.2007, 29.12.2007, 01.01.2008, 02.01.2008, 03.01.2008, 04.01.2008, 05.01.2008, 06.01.2008 складені Акти про затримку вагонів через неприйняття їх вантажовласником з причини відсутності технічної можливості накопичення вагонів на станції Мекензієві Гори експорт, незабезпечення отримувачем ЗАТ «СК «Авліта» вивантаження вагонів в кількості, що надійшли на Дирекцію (т.1 арк.с.65-83).
Докази своєчасного направлення Актів відповідачу позивачем не надані.
На підставі Актів прийняті Накази № № 69,70, 71, 73/3, 76, 77, 79, 80, 83, 87, 89, 97, 99, 100, 102, 108, 110, 111, 107, у зв'язку з неприйняттям вагонів вантажовласником ЗАТ «СК «Авліта» затримані вагони через неможливість приймання їх станцією призначення Мекензієві Гори (т.1 арк.с.84-102).
Повідомлення про затримку загонів оформлені позивачем, відповідач зі змістом не погодився, зазначивши про кількість вигружених вагонів з посиланням на Договір ПР/МД-05-4/274-НЮ-3825дч (т.1 арк.с.103-121).
Спір виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, відповідач не виконав своєчасно та в повному обсязі умови укладених Договорів, а відповідач вважає, що відсутня його вина в тому, що Залізниця прийняла одночасно для перевізки кількість вагонів, що виключає їх одночасне вивантаження, добова норма вивантаження ним дотримувалась, подача вагонів здійснювалась нерівномірно, вина підприємства в затримках вагонів на станціях Джанкой та Сімферополь-вантажний відсутня і не доведена.
Правовідносини сторін регулюються статтями 46, 129 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 457 від 06.04.1998 (далі -Статуту залізниць України), пунктом 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, зареєстровані в Міністерстві юстиції України № 567/6855 від 08.07.2002 (далі - Правила складання актів), пунктами 2.3, 2.6, 2.7 “Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України», затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 № 551, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121 (далі - “Тарифне керівництво»), пунктами 4, 5, 7, 8, 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 866/5087 (далі - Правила зберігання), статями 6, 914, 918, 920 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 129 Статуту залізниць України, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Перелік підстав для складання комерційного акту міститься в частині другій статті.
Частина третя статті встановлює, що в усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
Відповідно до вимог статті 46 Статуту залізниць України, одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів уста новлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції без коштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вива нтаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Таким чином, за диспозицією цієї статті Статуту, нарахування збору мо жливо виключно щодо вантажів, які прибули на адресу одержувача, тобто на станцію призначення та за визначений період їх перебування на станції призначення. Адже за логікою статті 46 Статуту вантажі, які перебувають на інших (окрім визначеної у залізничній накладній станції призначення) заліз ничних станціях, у тому числі й на підходах до станції призначення, об'єктивно не можна вважати такими, “...що прибули на адресу одержувача...».
Згідно з пунктом 2.3. “Тарифне керівництво», за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і не загального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання, що визначається з 24-ї години дати повідомлення одержувача про прибуття вантажу. При цьому, за приписами пункту 2.7 Тарифного керівництва якщо станція призначення не повідомить одержувача (експедитора) про надходження на його адресу вантажу, то він звільняється від сплати збору за зберігання до надіслання такого повідомлення.
Таким чином, редакція пункту 2.6. Тарифного керівництва, щодо обчислення терміну безоплатного зберігання дещо відрізняється від приписів частини першої статті 46 Статуту.
Згідно пункту 4 Правил, зберігання термін граничного зберігання починається з моменту вивантаження вантажу (контейнера з вагона) засобами залізниці або з моменту подачі вагона під вивантаження засобами одержувача.
За правилами пункту 5 Правил зберігання, якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені у статті 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засоба ми здійснюється охорона вантажу.
Аналізуючи цей пункт Правил зберігання вантажів суд звертає увагу на те, що:
- по-перше, норма статті 46 Статуту не встановлює терміни, впродовж яких одержувач має вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Даною нормою встановлено лише термін безоплатного зберігання вантажу на станції призначення;
- по-друге, на протилежність умовам статті 46 Статуту залізниць України, пункт 5 Правил зберігання вантажів обмежує можливість нарахування збору лише стосовно тих вантажів, які не вивезені з місць загального користування, що при застосуванні Правил зберігання дає підстави для логічного висновку про те, що у разі не виве зення вантажів з місць незагального користування збір взагалі не пови нен нараховуватись.
Пунктом 7 Правил зберігання передбачено, що на прохання вантажовласників залізниця може надавати їм місця в смузі відведення, на відкритих майданчиках та в складах станцій для зберігання вантажів на строк, більший граничного терміну зберігання. Умови такого зберігання вантажів і плата за нього визначаються окремою угодою між залізницею і вантажовласником. За умовами такої самої угоди можуть зберігатися вантажі у вагонах і контейнерах.
Згідно пункту 8 Правил, зберігання збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Відповідно до пункту 9 Правил, зберігання за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у т. ч. під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.
Так, Вищий господарський суд України постановою від 19.10.2006 у спра ві №35/86 про стягнення суми за зберігання ванта жу, як такої, що була отримана відповідачем без достатніх правових підстав, скасував рішення господарського суду Донецької області та постанову Донецького апеляційного господарського суду і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, звернувши (з посиланням на приписи пункту 5 Правил зберігання) увагу на те, що судами не було досліджено де саме простоювали вагони; чи належать во ни позивачеві; чи належить залізниці територія, де простоювали вагони; чи віднесена ця територія до місця загального користування.
При розгляді справ цієї категорії встановлено, що у редакції Правил зберігання, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, як пункту 8 так і взагалі приписів про можливість нарахування та стягнення збору під час перебування вантажів на попутних станціях не існувало.
Згадана “новела» з'явилася з прийняттям Міністерством транспорту України наказу від 31.01.2004 № 54, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23.03.2004 за № 356/8955, в подальшому - частково зміненому та доповненому наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.09.2005 № 540, також зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04.10.2005 за № 1142/11422.
Аналізуючи норми пункту 8 Правил зберігання, встановлено, що з прийняттям цієї норми передбачена можливість у випадку затримання вагонів стягувати збір не тільки з одержувача, як це передбачено у статті 46 Статуту, але й з відправника, чого у статті 46 Статуту немає.
У випадку затримання вагонів збір може бути стягнутий лише у разі затримки вагонів, у яких перевозиться відповідний вантаж.
В разі затримки вагонів з вантажем збір може бути стягнутий лише якщо вагони затримані з вини вантажоодержувача чи вантажовідправника.
За своєю правовою природою збір є платою за надання залізницею додаткової послуги із зберігання вантажу на станції призначення, де закінчується процес перевезення вантажу. Тобто, по закінченні процесу перевезення, при настанні обставин, визначених у статті 46 Статуту, залізниця зобов'язана надавати одержувачу додаткову послугу із збереження вантажу до часу його прийнят тя (одержання одержувачем), а у одержувача виникає зобов'язання оплатити цю послугу.
Відповідно до вимог частини першої статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоо держувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються коме рційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Згідно з вимогами частини четвертої статті 129 Статуту в усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення ва нтажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Виходячи з пункту 8 Правил користування у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, (форми “ГУ-23» Додаток № 6 до Правил користування) який підпи сується представниками станції і вантажовласника (до яких у тому числі на лежать вантажовідправники та вантажоодержувачі). В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. При цьому в даному пункті приписи про те, що такий акт має складатися при затриманні вагонів лише на станції призначення, відсутні. Тобто, передбачений пунктом 8 Правил користування акт загальної форми за підписами представників станції та вантажовласника має складатися як при затриманні вагонів на станції призначення, так і на підходах до неї.
Залізниця у якості доказу затримки вагонів на підходах до станції призначення замість актів загальної форми (форми “ГУ-23») надає лише акти про затримку вагонів (форми “ГУ-23а»), які, на думку суду, не повинні прийматися як допустимий доказ у розумінні статті 34 ГПК України. Відтак факт затримки вагонів у таких випадках слід вважати залізницею недоведеним, наслідком чого у задоволенні позову щодо стягнення збору слід відмовити. Така позиція співпадає з позицією, викладеною в постанові Вищого господарського суду України від 15.11.2006 у справі № 17/196.
В постанові Вищого господарського суду від 31.10.2006 у справі №1/161 прямо зазначено, що відповідно до пункту 8 Правил користування акт загальної форми складається у разі затримки вагонів на станції та підписується представниками ста нції і вантажовласника. Тобто вимога складання актів загальної форми стосу ється випадків затримки вагонів як на станції призначення так і на підходах до неї, оскільки в цьому пункті не вказано, що місцем затримки має бути тільки станція призначення або відправлення. В даному пункті йдеться виключно про місце скла дання актів загальної форми - на станції, незалежно від того, де відбулася за тримка вагонів (на станції, на підходах до неї тощо). У тій самій постанові Вищий господарський суд України погодився із судом першої інстанції про правомірне відхилення нада них залізницею актів про затримку вагонів, які є лише документами обліку часу користування вагонами, оскільки відповідно до статті 129 Статуту заліз ниць України та пункту 8 Правил користування підставою покладання на вантажовідправника чи вантажоодержувача для матеріальної відповідальності можуть бути лише акти загальної форми, складені та підписані представниками станції і вантажовласника. Це випливає з правила допустимості доказів, встановленого частиною другою статті 34 Господарського процесуального кодексу України, яке підлягає застосуванню судом.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно статей 914, 918, 920 Цивільного кодексу України, перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір.
За довгостроковим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.
Завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, становленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Завантаження (вивантаження) вантажу, що здійснюється відправником (одержувачем) вантажу, має провадитися у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлені транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Позивач подавав кількість вагонів, що перевищує максимальну переробну спроможність вантажно-розвантажувальних фронтів по під'їзній колії відповідача в той час, як зерновий термінал мав простій і неподачу вагонів.
Згідно з пунктом 3 Правил складання актів Акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.
Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.
Один примірник акта загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала.
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Все вищеперелічене дає суду право для висновку про необґрунтованість та неспроможність позовних вимог.
При викладених обставинах, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Така ж сама позиція викладена у постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.08.2008 (т.2 а.с. 62-67), та постанові Вищого господарського суду України від 27.11.2008 по справі № 5020-7/073 (т.2 а.с. 109-113).
Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
У позові відмовити повністю.
Суддя І.В. Євдокімов
Рішення оформлено
згідно з вимогами
ст. 84 ГПК України
та підписано
20.02.2009
Розсилка:
1. ДП “Придніпровська залізниця»(проспект Карла Маркса, 108, місто Дніпропетровськ, 49600)
2. Кримська дирекція залізничних перевезень (95016 м. Сімферополь, вул Павленко, 34)
3. ЗАТ “Стівідорна компанія “Авліта»(вул. Приморська, 2г, місто Севастополь, 99016)
4. Справа
5. наряд