Запорізької області
07.04.08 Справа № 11/113д/08
Господарський суд Запорізької області у складі:
головуючий -суддя Гончаренко С.А.,
при секретарі судового засідання -Вака В.С.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Запорізька міська рада (69105, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 206)
до відповідача-1: Запорізька обласна рада (69107, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 164)
до відповідача-2: Орендне підприємство “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» (69063, м. Запоріжжя, вул. Горького, 23)
у присутності представників:
від позивача: Філін О.О. -дов. № 01-38/938 від 14.06.2007 р.
Плотніков С.М. -дов. № 01-17/1485 від 07.09.2007 р.
від відповідача-1: Стеценко І.В. -дов. № 01-17/1239 від 20.12.2007р., Салімонова А.А. -дов.№42 від 01.02.2008р.
від відповідача-2: не з'явився
про визнання недійсним договору оренди № 8 від 07.12.1992 р. зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами,-
До господарського суду надійшла позовна заява Запорізької міської ради до Запорізької обласної ради та ОП “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсним договору оренди № 8 від 07.12.1992 р. зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами №4 від 30.12.1993р., №6 від 07.12.1995р., б/н від 01.01.1996р., №7 від 31.01.1996р., б/н від 08.04.1996р.
06.02.2008р. порушено провадження по справі, справа призначена до розгляду. З ціллю надання витребуваних матеріалів в засіданні оголошувались перерви.
Позивач уточнив позовні вимоги. Просить визнати недійсним вказаний договір зі змінами та доповненнями, внесеними вказаними додатковими угодами, з моменту винесення про це рішення судом.
За клопотанням позивача здійснювалась фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів.
Позивач наполягає на позовних вимогах, що викладені у позовній заяві, при цьому посилається на те, що ОП “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» (відповідач-2) перебуває у спільній власності територіальних громад області, частка власності територіальної громади м. Запоріжжя у зазначеному підприємстві становить 41,8 %. Виходячи з норм Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», вважає, що укладання спірного договору оренди майна порушує права територіальної громади м. Запоріжжя. Стверджує, що до теперішнього часу повноваження щодо розпорядження часткою у складі майна ОП “ЗМБТІ», яка належить територіальній громаді м.Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, не передавалися Запорізькій обласній раді або іншим органам виконавчої влади чи місцевого самоврядування.
Нормативно обґрунтовує свої доводи, посилаючись на невідповідність договору оренди № 8 від 07.12.1992р. (зі змінами та доповненнями) положенням ЦК України, чинного з 01.01.2004р. та Закону “Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р.
Відповідач-1 позовні вимоги вважає безпідставними. Зазначає, що питання дійсності договору повинно вирішуватись з урахуванням законодавства, яке діяло в момент укладання спірного договору, нормативні акти, які позивач зазначає підставами для визнання договору недійсним, прийняті декілька роками пізніше, ніж укладений договір. Крім цього, посилаючись на довідку Головного управління статистики у Запорізькій області повідомив суд про реєстрацію ОП “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України з приватною формою власності, що спростовує твердження позивача про частку власності територіальної громади м. Запоріжжя у зазначеному підприємстві та виключає можливість порушення прав територіальної громади м. Запоріжжя. У задоволенні позову просить відмовити.
Відповідач-2 у відзиві проти позовних вимог заперечує, вважає договір укладеним у відповідності з нормами законодавства, що діяло на момент його укладання, посилання позивача на Цивільний кодекс України, Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні» вважає безпідставними, у зв'язку з тим, що вони прийняті пізніше, та відповідно до Конституції України не мають зворотної дії у часі. Крім цього, відповідач-2 заявив про сплив позовної давності. У доповненні до відзиву на позовну заяву відповідач-2 повідомив суд, що форма власності ОП “ЗМБТІ» -приватна, територіальна громада м. Запоріжжя не має частки власності у підприємстві, а рішення Запорізької міської ради про визначення частки комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя в майні, що перебуває у спільній власності територіальних громад Запорізької області № 52 від 18.02.1999р. прийнятим за межами повноважень органу місцевого самоврядування. Майно, яке передано в оренду за спірним договором входить до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області і знаходиться в оренді ОП “ЗМБТІ». Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
В своїх поясненнях представник позивача пояснив, що застосовує норми Цивільного кодексу України виходячи з того, що правовідносини за договором продовжують існувати до теперішнього часу, і після прийняття Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» сторони не мали права пролонгувати строк дії договору без отримання на це згоди відповідних органів місцевого самоврядування.
В судовому засіданні, яке відбулось 07.04.2008р. позивач уточнив позовні вимоги -просить визнати недійсним договір оренди майна Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації № 8 від 07.12.1992 зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами № 4 від 30.12.1993р., № 6 від 07.12.1995р., б/н від 01.01.1996р., № 7 від 31.01.1996р., б/н від 08.04.1996р. з моменту винесення про це рішення судом. Клопотання про уточнення позовних вимог відповідає вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не порушує прав та охоронюваних інтересів учасників судового процесу та інших сторін, тому судом приймається до розгляду.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши оригінали документів, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступні обставини:
07.12.1992р. між Управлінням у справах приватизації та комунальної власності Запорізької обласної державної адміністрації, правонаступником якого є Запорізька обласна рада (рішення Запорізької обласної ради від 18.01.2005р. № 43 “Про повноваження обласної ради з управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області») та орендним підприємством “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» був укладений договір оренди майна Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації № 8, відповідно до якого орендарю (відповідачу-2) передано у строкове платне користування цілісний майновий комплекс Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації.
В подальшому додатковими угодами № 4 від 30.12.1993р., № 6 від 07.12.1995р., б/н від 01.01.1996р., № 7 від 31.01.1996р., б/н від 08.04.1996р. в договір були внесені зміни та доповнення в частині термінів дії договору.
Відповідно до п. 8.1 Договору в редакції додаткової угоди б/н від 08.04.1996р., термін дії договору встановлений до 31.12.2000р., а відповідно до п. 8.4 Договору, у разі якщо жодна із сторін не заявила про припинення договору, він вважається продовжений на той самий термін та на тих же умовах. На час розгляду справи жодна із сторін про припинення договору не заявила, що свідчить про дійсність договору.
Відповідно до ст. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності -01.01.2004р. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні» набрав чинності 21.05.1997р.
Ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі.
Відповідність чи невідповідність угоди годи вимогам законодавства оцінюється стосовно законодавства, яке діяло на момент укладання спірної угоди. У разі коли після укладання угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладання угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.
Підстави, на які посилається позивач у позові, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне:
На момент укладення спірного договору діяв Цивільний Кодекс Української РСР (редакція 1963р.), тому цей договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених цим ЦК Української РСР.
Посилання позивача на невідповідність договору Закону “Про місцеве самоврядування в Україні» теж неправомірні, так як цей Закон був прийнятий 21.05.1997р. і не міг регулювати взаємовідносини сторін в 1992р.
Дослідивши умови договору № 8 від 07.12.1992р. та обставини його укладання суд дійшов висновку про відповідність договору законодавству, яке діяло на час його укладання, а саме:
Рішенням Запорізької обласної Ради народних депутатів № 5 від 10 квітня 1992 року “Про уточнення складу майна комунальної власності Запорізької області» - затверджено “Перелік майна, додатково переданого до складу комунальної власності обласної Ради народних депутатів».
В “Перелік» включено майно Міжміського бюро технічної інвентаризації (розділ “Житлово-комунальне господарство»).
Рішення № 5 від 10 квітня 1992 року прийнято відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05 листопада 1991 року “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Ст. 10 розділу V “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому порядку передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи.
Відповідно до абзацу другого згаданого вище пункту 10 Перехідних положень обласні та районні ради можуть здійснювати управління зазначеним майном як безпосередньо, так і через уповноважені ними органи. Закон не визначає, яким саме органам можуть бути делеговані обласними та районними радами повноваження щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад. При цьому він не містить обмежень щодо надання таких повноважень органам, які утворюються відповідними радами (пункти 2, 8, ЗО статті 43, частина третя статті 58).
Згідно до ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Таким чином, передане у встановленому законодавством порядку до прийняття Конституції України державою майно до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць (які на той час існували) або набуте ними на інших законних підставах автоматично визнається комунальною власністю відповідних територіальних громад. Прийняття спеціальних рішень про віднесення такого майна до комунальної власності не вимагається.
Щодо правового режиму майна, яке до прийняття Конституції України було передане (або набуте на інших законних підставах) у комунальну власність областей і районів, то це майно автоматично стає спільною власністю відповідних територіальних громад без прийняття спеціального рішення з боку інших об'єктів, зокрема сільських, селищних, міських рад. Управління спільною власністю територіальних громад продовжують здійснювати відповідні районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Без їх згоди територіальні громади не вправі самостійно вирішувати будь-які питання, пов'язані з відчуженням майна, що є їх спільною власністю.
Поняття “управління об'єктами спільної власності територіальних громад» охоплює правомочності (правові можливості) обласних (районних) рад в сфері відносин комунальної власності. Це означає, що обласна (районна) рада від імені і в інтересах сукупності територіальних громад області (району) згідно з чинним законодавством наділяється повноваженнями здійснювати певні дії у відношенні до означених об'єктів спільної власності, а саме наділяється всіма правами власника: володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами права комунальної власності. Право володіти - це юридично забезпечена можливість мати певне майно, утримувати його у власному господарстві (мати на балансі тощо). Право користуватися означає юридично забезпечену можливість власника майна експлуатувати його, використовувати з господарською або іншою метою шляхом отримання його корисних властивостей. Право розпорядження - юридично забезпечена можливість власника визначати частку належного йому майна шляхом зміни його призначення чи належності в формі відчуження, передавання тощо.
Здійснюючи право комунальної власності, обласні (районні) ради від імені і в інтересах сукупності територіальних громад відповідної області (району) на власний розсуд мають право вчиняти щодо належної їм спільної власності територіальних громад будь-які дії, що не суперечать закону, використовувати її для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності.
Крім цього, позивачем пропущений строк позовної давності. Так ст. 71 ЦК УРСР позовна давність встановлена у три роки. Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності є підставою для відмови у позові.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47-1, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України,-
У задоволенні позову відмовити.
Суддя Гончаренко С.А.