ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/1738/13 28.03.13
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Сай А.С.
розглянувши справу № 910/1738/13
за позовом приватного підприємства «Фірма РОМ»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Ленд. Славута»;
про стягнення 226392,37 грн.
Представники сторін:
від позивача: Буковський В.М., довіреність № 01-11/2012 від 01.11.2012р.;
від відповідача: Іщенко С.В., довіреність № 05/10-2 від 05.10.2012р.
обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулось приватне підприємство «Фірма РОМ» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Ленд. Славута» (надалі - відповідач) про стягнення 226392,37 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 517 від 01.03.2012р. у визначений строк повністю не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 216993,43 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 7648,13 грн., 3% річних - 1533,82 грн. та інфляційні - 216,99 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2013р. порушено провадження у справі № 910/1738/13 та призначено її розгляд на 28.02.2013р.
Ухвалою від 28.02.2013р. суд відклав розгляд справи за клопотаннями сторін та не явкою в судове засідання представників останніх.
28.03.2013р. на адресу господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 196993,43 грн., пеню - 7648,13 грн., 3% річних - 1533,82 грн. та інфляційні в сумі 216,99 грн.
Отже, позовні вимоги розглядаються в межах нової ціни позову, визначеної позивачем у сумі 206392,37 грн.
Присутнім у судовому засіданні 28.02.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача суму основної заборгованості визнав та заперечив проти нарахування штрафних санкцій, посилаючись на те, що ним вживались заходи для врегулювання спору мирним шляхом, однак письмовий відзив суду не надав.
Суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.03.2012р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір поставки № 517, згідно з п.п.1.1, 2.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товарно-матеріальні цінності, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість. Детальний перелік, кількість, одиниця виміру, термін відпуску та ціна визначається у накладних і (або) специфікації (-ях) до даного договору, яка(-і) являються є невід'ємною його частиною.
У п.п. 3.1. 3.2. договору сторони визначили, що відпуск товару проводиться безпосередньо у місці його зберігання. Датою отримання товару вважається дата, що зазначена у відповідних накладних на відпуск (отримання) товару. Підставою для відпуску товару є відповідна накладна та оформлена довіреність покупця, які становлять невід'ємну частину договору.
Відповідно до пунктів 4.1. - 4.3. договору, ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару, який відпускається (поставляється) по цьому договору, вказані в накладних і (або) специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Ціна товару включає податки та обов'язкові платежі, передбачені чинним законодавством України. Загальна вартість договору складається із сум, визначених у видаткових накладних за період дії даного договору.
Згідно п. 5.2 договору, розрахунок за поставлений товар проводиться в термін, що зазначений в специфікації(-ях) до даного договору, а при відсутності такої(-их) - на протязі трьох днів з моменту відпуску (поставки) товару.
Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання накладної (видаткової) уповноваженими представниками сторін, що являється свідченням факту передачі товару (п. 6.1. договору).
На виконання умов договору, сторони підписали Специфікацію № 1 від 06.03.2012р. на суму 286638,00 грн. та Специфікацію № 2 від 06.03.2012р. на суму 187656,00 грн.
Згідно з умовами специфікацій, 1-й платіж у розмірі 40% вартості товару відповідач здійснює 09.04.2012р., а 2-й платіж у розмірі 60% вартості товару 30.10.2012р.
Судом встановлено, що позивач за накладними № 3119С від 23.03.2012р., № 3147С від 13.04.2012р., № 3169С від 20.04.2012р., № 3185С від 27.04.2012р., № 3172С від 27.04.2012р., № 3194С від 27.04.2012р., № 3204С від 04.05.2012р., № 3205С від 18.05.2012р., № 3295С від 25.05.2012р., копії яких залучені до матеріалів справи, здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 481777,50 грн.
Натомість, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар розрахувався частково, сплативши 284784,07 грн., що підтверджується банківськими виписками з особового рахунку позивача, залученими до матеріалів справи.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позиваем на день розгляду справи становить 196993,43 грн.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 196993,43 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 196993,43 грн.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 7648,13 грн., яка нарахована на суму заборгованості 216993,43 грн.за період з 30.10.2012р. по 24.01.2013р.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що покупець за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов договору несе відповідальність у вигляді пені, що дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ/365 від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє її в сумі 7648,13 грн., згідно з розрахунком позивача, наведеним у позовній заяві, який є арифметично вірним.
Крім того, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем на суму заборгованості 216993,43 грн. за період з 30.10.2012р. по 24.01.2013р., на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані інфляційні втрати в сумі 216,99 грн. та 3% річних у сумі 1533,82 грн.
Приписами статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування втрат від інфляції, встановив, що їх розмір за період з листопада 2012 року по січень 2013 роу становить 650,95 грн. (216993,43 грн. х 99,9% х 100,2% х 100,2%). Проте, суд обмежений розміром заявлених позовних вимог, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 216,99 грн.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування 3% річних, задовольняє її в сумі 1533,82 грн., згідно з розрахунком позивача, наведеним у позовній заяві, який є арифметично вірним.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Ленд. Славута» (02068, м. Київ, вул. А.Ахматової, 13-Д, кв. 219; код ЄДРПОУ 37258306) на користь приватного підприємства «Фірма РОМ» (33000, м. Рівне, вул. Крейдяна, 19-Б; код ЄДРПОУ 23306434) 196993 грн. 43 коп. - боргу, 7648 грн. 13 коп. - пені, 1533 грн. 82 коп. - 3% річних, 216 грн. 99 коп. - інфляційних, 4127 грн. 85 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 03.04.2013 р.
Суддя А.І. Привалов