03.04.2013 2027/20403/12;
2/643/967/13
03 квітня 2013 року м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Сугачової О.О.,
за участю секретаря Заїкіної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, яким просить визнати 34/100 частини квартири АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя; визнати недійсним договір дарування 34/100 частини вказаної квартири від 29.12.2009р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; скасувати державну реєстрацію право власності на 34/100 частини вказаної квартири за ОСОБА_3 та визнати за позивачем і ОСОБА_2 право власності на 34/100 частини вказаної квартири.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 12.11.1994р. по 19.04.2007р. перебувала з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. На підставі договору дарування від 12.09.2005р. чоловік мав у власності 34/100 частини квартири АДРЕСА_1, яку за усною домовленістю повинен був відчужити на користь сина замість сплати аліментів і забезпечення сина житлом. В своєї кімнаті зробили ремонт, облаштували меблями, тобто утримували дану частину квартири. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишився проживати у вказаній квартирі. В подальшому позивач дізналася, що колишній чоловік оформив договір дарування квартири на сторонню особу ОСОБА_3, т.я. зі слів ОСОБА_2 взяв у борг і після його сплати договір розірвання буде розірваний. Позивач вважає, що договір дарування від 29.12.2009р. є недійним, оскільки 34/100 частини квартири ОСОБА_2 придбані у період шлюбу, є спільної власністю подружжя, а також те, що спірний договір є прихованою угодою про купівлю-продаж нерухомого майна та уникнення відповідача від відповідальності за несплату аліментів.
Позивач надала заяву про слухання справи за її відсутності, вимоги позову підтримує у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 надав заяву про визнання вимог позову і слухання справи за його відсутністю.
Відповідач ОСОБА_3 та третя особа в судове засідання не з'явились, будучи повідомленими судом про день та час розгляду справи належним чином.
Ухвалою суду від 02.04.2013р. відмовлено у прийнятті визнання позову відповідачем та відповідно до положень ст.ст. 169, 197 ЦПК України суд розглядає справу за відсутності сторін на підставі наявних в ній доказів та без фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.
Дослідивши докази по справі, суд вважає, що в задоволені позовних вимог слід відмовити, виходячи із наступного.
Так, судом встановлено, що позивач з ОСОБА_2 з 12.11.1994р. по 19.04.2007р. перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Такі обставини підтверджено відомостями паспорту, свідоцтвом про народження (а.с.6-13).
Також вбачається, що ОСОБА_2 належало 34/100 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 12.09.2005р.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 57 Сімейного Кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Отже, перебуваючи у шлюбі ОСОБА_2 набув 34/100 частини квартири на підставі договору дарування, що є особистою приватною власністю останнього, тому визнання спірної частини квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя на підставі встановленого судом у зв'язку із наданими вище доказами є не припустимим.
Іншого з боку позивача не доведено.
29.12.2009р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4, реєстраційний № 3615, яким ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняв 34/100 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с.15).
Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5, 6 ст. 203 ЦК України.
Як вбачається, укладання договору дарування від 29.12.2009р. не суперечить вказаним вище вимогам ст.. 203 ЦК України.
Позивач посилається на нібито досягнуту з ОСОБА_2 домовленість щодо відчуження частини квартири на користь сина замість сплати аліментів, однак такі посилання ніякими доказами не підтверджено.
Відповідно до вимог ст..ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, сторони мають рівні права щодо надання доказів, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Із змісту позову вбачається, що на думку ОСОБА_1 34/100 частина квартири відчужена іншої особи під виглядом договору дарування, тобто, як прихована угода купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Із п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 06.11.2009р. вбачається, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або визнання його недійсним.
Разом з цим, позивач, який вимагає визнання договору дарування недійсним, як укладеними з метою приховування інших правочинів, не довів, що при укладанні договору дарування, відповідачі мали саме таку мету.
Отже, вимоги позову є необґрунтованими і належним чином не доведеними, тому у суду відсутні правові підстави для його задоволення у повному обсязі.
Керуючись ст..ст. 10,11, 60, 169,197, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 57 СК України, ст.ст. 203, 215, 235 ЦК України, -
В задоволені позову відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Московський районний суд м. Харкова, шляхом подачі протягом десяти днів з дня оголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя