Головуючий у 1-й інстанції: Дудар О.М.
Суддя-доповідач:Одемчук Є.В.
іменем України
"20" березня 2013 р. Справа № 2а/1770/902/2012
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Одемчука Є.В.
суддів: Бучик А.Ю.
Майора Г.І.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "17" жовтня 2012 р. у справі за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень ,
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4 звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі -ДПІ у м. Рівне) від 26 жовтня 2011 року №0002721742 про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 275608,75грн. (220487,00грн. - за основним платежем, 55121,75грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 26 жовтня 2011 року №0002711742 про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб на суму 375121,47грн. (375121,47грн. - за основним платежем).
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 26 жовтня 2011 року №№ 0002721742, 0002711752.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція в м. Рівному подала апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції, та ухвалити нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обґрунтування апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у м. Рівне з 13 вересня 2011 р. по 03 жовтня 2011р. проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД ФО ОСОБА_4 за період з 01 січня 2010 р. по 31 грудня 2011р., за наслідками якої складено акт від 10 жовтня 2011р. №162/17-117/НОМЕР_3.
На вказаний акт перевірки СПДФО ОСОБА_4 подав заперечення, за наслідками розгляду яких ДПІ у м. Рівне висновки акта перевірки залишила без змін.
На підставі акта перевірки від 10 жовтня 2011р. №162/17-117/НОМЕР_3 ДПІ у м. Рівне прийняті податкові повідомлення-рішення від 26 жовтня 2011р. №0002721742 про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 275608,75 грн. (220487,00грн. - за основним платежем, 55121,75грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 26 жовтня 2011р. №0002711742 про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб на суму 375121,47грн. (375121,47грн. - за основним платежем).
Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку. Рішеннями ДПА в Рівненській області від 26 грудня 2011 р. №25628/25-16/535 та ДПС України від 27 січня 2012р. №4223/ф/10-2315 скарги СПД ФО ОСОБА_4 залишені без задоволення, прийняті ДПІ у м. Рівне податкові повідомлення-рішення - без змін.
Суть порушення, за які винесені оскаржувані податкові повідомлення - рішення зводиться до того, що господарські операції між СПД ФО ОСОБА_4 та ТОВ «Компанія «Кронверк», ПП «Грант-ЗГО», ТОВ «ТК «Таурус», ТОВ «Агропродтрейд», ТОВ «Скап Холдінгс», ТОВ «Гранум-Груп», СПД ОСОБА_6 не підтверджуються, враховуючи реальний час здійснення операцій, відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, а отже в порушення ст.228 ЦК України здійснені без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, укладені правочини суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже мають ознаки нікчемності.
Колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про безпідставність даного висновку відповідача, на підставі наступного.
ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Рівненської міської ради 23 лютого 2009р., на податковому обліку в ДПІ у м. Рівне перебуває з 24 лютого 2009р. У періоді, що підлягав перевірці, був зареєстрований платником податку на додану вартість згідно зі свідоцтвом від 13 березня 2009р. №100215632 9НБ №134135. Основним видом господарської діяльності позивача є оптова торгівля.
Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно досліджено наявні в матеріалах справи документи, що підтверджують господарську діяльність СПД ОСОБА_4 з контрагентами, (ТОВ "Компанія "Кронверк", ПП «Грант-ЗГО», «ТК «Таурус», ТОВ «Агропродтрейд», «Скап Холдінгс», ТОВ «Гранум-Груп», СПД ОСОБА_6.).
Крім того, податкові накладні, виписані ТОВ «Компанія «Кронверк», ПП «Грант-ЗГО», ТОВ «ТК «Таурус», ТОВ «Агропродтрейд», ТОВ «Скап Холдінгс», ТОВ «Гранум-Груп», СПД ОСОБА_6 були включені СПД ФО ОСОБА_4 у встановленому порядку до реєстру отриманих податкових накладних. Для отримання товару від вказаних контрагентів позивачем було виписано довіреності, що підтверджується журналом реєстрації довіреностей.
Згідно з ч.2 ст.13 Декрету №13-92 оподатковуваним доходом вважається сукупний доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
Відповідно до ч.3 ст.13 Декрету №13-92 до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Згідно із п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.
Згідно з п.5.11 ст.5 Закону №334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.
Таким чином, визначальним фактором при формуванні платником податку суми валових витрат при придбанні ним матеріальних цінностей є їх подальше використання у власній господарській діяльності платника податку, незалежно від моменту використання їх у такій діяльності.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. N168/97-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон N168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з приписами пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Під господарською діяльністю, відповідно до п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР слід розуміти будь-яку діяльність особи, яка направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Як вбачається з досліджених матеріалів справи, шкури ВРХ, що були придбані СПД ФО ОСОБА_4 у ТОВ «Компанія «Кронверк», ПП «Грант-ЗГО», ТОВ «ТК «Таурус», ТОВ «Агропродтрейд», ТОВ «Скап Холдінгс», ТОВ «Гранум-Груп», СПД ОСОБА_6 в наступному реалізовувалися позивачем іншим контрагентам (ВАТ «Шкіряник», ТОВ «Вознесенський шкір сировинний завод», ФОП ОСОБА_7, ТОВ «Атун», ПП «Кайро 1», іноземним компаніям «Conceria valori srl», «Fimad S.A.S», «BCN Concerie SpA» (Італія), «P.P.H.U DAGO» (Польща), «PALLADA LIMITED» (Великобританія»)) за ціною, вищою від ціни придбання. Наступна реалізація підтверджується відповідними договорами, податковими та видатковими накладними, рахунками, вантажно-митними деклараціями, товарно-транспортними накладними, проведення відповідних розрахунків - виписками по банківському рахунку позивача, що містяться в матеріалах справи та були досліджені судом під час розгляду справи.
Згідно з ч.ч.2,3 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських, операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Сформовані позивачем за наслідками вказаних господарських операцій витрати та податковий кредит підтверджені відповідними первинними документами, про що вказано і в акті перевірки від 10.10.2011р. №162/17-117/НОМЕР_3.
Обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної на момент здійснення описаних господарських операцій визначені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону N168/97-ВР.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону N168/97-ВР та пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037, чинним на момент здійснення господарських операцій (далі - Порядок №165), встановлено вичерпний перелік підстав для встановлення факту недійсності чи фіктивності податкової накладної. Так, відповідно до п.5 Порядку №165 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного порядку. У свою чергу п.2 Порядку №165 передбачає, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Щодо покликання апелянта, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги факт відсутності товарного транспортних накладних, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568 (далі - Правила №363), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Тобто, з визначення товарно-транспортної накладної не вбачається обов'язковість її застосування для цілей податкового обліку, у тому числі і для визначення величини податку на додану вартість.
Крім того, в Законі №334/94-ВР, у Декреті №13-92 та в інших нормативно-правових актах, якими врегульовано порядок оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності, відсутнє посилання на товарно-транспортну накладну, як на документ, на підставі якого визначається правомірність віднесення витрат до складу валових витрат.
Законодавчі акти України не дають права органам державної податкової інспекції визнавати ті чи інші документи недійсними та/або обов'язковими до застосування у межах господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо у законодавстві не передбачена безпосередня їх обов'язковість.
Крім того, колегія суддів зазначає, що на момент вчинення господарських операцій з позивачем ТОВ «Компанія «Кронверк», ПП «Грант-ЗГО», ТОВ «ТК «Таурус», ТОВ «Агропродтрейд», ТОВ «Скап Холдінгс», ТОВ «Гранум-Груп», СПД ОСОБА_6 були зареєстровані як юридичні особи та платниками податку на додану вартість, відомості про них містилися в Єдиному державному реєстрі, та як наслідок можуть бути використані позивачем в даному спорі як достовірні і такі, що не підлягають сумніву.
Ні установчі, ні статутні документи вказаних контрагентів позивача не визнані в установленому порядку недійсними.
Не можуть вважатися підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань дані податкової звітності його контрагентів, оскільки у податковому законодавстві відсутня норма, яка надає право податковому органу виключати з валових витрат та податкового кредиту одного платника фактично понесені витрати внаслідок несплати податку іншим платником та застосовувати при цьому фінансові санкції.
Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Отож, відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування повинен нести безпосередньо той платник податків і зборів (обов'язкових платежів), що допустив правопорушення.
Крім того, позивач не може нести відповідальності за діяння контрагента та третіх осіб, у тому числі державного реєстратора та посадових осіб державної податкової служби, що видали контрагентам позивача свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва про реєстрацію платниками податку на додану вартість.
Щодо покликання апелянта про нікчемність правочинів, вчинених СПД ФО ОСОБА_4 з ТОВ «Компанія «Кронверк», ПП «Грант-ЗГО», ТОВ «ТК «Таурус», ТОВ «Агропродтрейд», ТОВ «Скап Холдінгс», ТОВ «Гранум-Груп», СПД ОСОБА_6 як таких, що укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, і спрямовані на отримання податкової вигоди.
Колегія суддів вказує на наступне.
Так, за змістом ст.228 ЦК України правочини, учинені з метою, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, водночас є такими, що порушують публічний порядок, а отже, є нікчемними.
Разом з тим, жодних доказів того, що обидва чи один учасник правочинів, виконання яких було, зокрема, предметом перевірки податкового органу, завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяв всупереч інтересам держави і суспільства відповідачем суду не надано. Не надано суду й жодних доказів невідповідності фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства документів бухгалтерського та податкового обліку позивача.
Правова природа договорів купівлі-продажу визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у продавця - на передачу покупцеві товару, у покупця - на прийняття товару та його оплату. Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов'язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договорів внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними завершуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб'єктним складом. Поза увагою відповідача залишився той факт, що як позивач, так і його контрагент виконали умови укладених між ними угод, чим і підтвердили факт їх укладення. Податковим органом не було доведено, що сторони, укладаючи обумовлені угоди, мали умисел на укладення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, такою, як несплата податків.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2012 року ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для її скасування, зазначені в апеляційній скарзі, під час розгляду не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "17" жовтня 2012 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис) Є.В.Одемчук
судді: (підпис) (підпис) А.Ю.Бучик Г.І. Майор
З оригіналом згідно: суддя ________________________________ Є.В.Одемчук
Роздруковано та надіслано:
1- в справу
2 - позивачу Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4 АДРЕСА_2 (рекомендоване з повідомленням)
3- відповідачу Державна податкова інспекція у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби вул.Відінська , 8,м.Рівне,33023 (рекомендоване з повідомленням)