Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
28 березня 2013 р. № 820/970/13-а
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Зінченка А.В.
Суддів - Короткової О.В., Спірідонова М.О.
При секретарі - Алавердян Е.А.
За участі:
Перекладача - ОСОБА_1
Позивача - ОСОБА_2
Представника відповідача - Вербицького А.О.
Представника позивача - ОСОБА_3
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом громадянина Еритреї ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, з участю третьої особи Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, про скасування рішення, -
Позивач, громадянин Еритреї ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України №701-12 від 03.12.2012 року та зобов'язати Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту громадянина Еритреї ОСОБА_2.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він, громадянин Еритреї ОСОБА_2, звернувся до Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту на тих підставах, що має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань в Еритреї.
12 грудня 2012 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 11.12.2012 року № 17/01-04-193 про те, що відповідно до абзацу четвертого частини першої ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту» йому відмовлено у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 03 грудня 2012 року № 702 -12.
Зазначене рішення Державної міграційної служби України позивач вважає необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши надані до справи матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.
Громадянин Еритреї ОСОБА_2 звернувся до Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області із заявою про визнання його біженцем або особою яка гребує додаткового захисту на тих підставах, що має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань в Еритреї.
12 грудня 2012 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 11.12.2012 року № 17/01-04-193 про те, що відповідно до абзацу четвертого частини першої ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту» йому відмовлено у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 03 грудня 2012 року № 702 -12.
Як з'ясовано судом, юридичною підставою для винесення спірного рішення суб'єктом владних повноважень згідно положень Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" слугував висновок ГУ ДМС України в Харківській області від 15.10.2012 року про відсутність в матеріалах особової справи заявника жодних фактичних даних, які б давали змогу кваліфікувати заявника як біженця.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.
Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до ст.1 якого під біженцем розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Частиною 1 ст.12 Закону України "Про біженців" передбачено, що орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Також відповідно до ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Керуючись приписами згаданої норми процесуального закону, оцінивши добуті докази, суд доходить висновку, що матеріали наданої відповідачем на вимогу суду особової справи позивача не містять визначених Законом України "Про біженців" та Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" обставин для набуття особою статусу біженця.
У заяві позивач зазначив, що просить надати статусу біженця в Україні, оскільки в Еритреї йому загрожує небезпека і він не може повернутись до Еритреї.
Свої побоювання позивач пов'язав з тим, що, по - перше, за віросповіданням - він католик «пентекоста», а в Еритреї ця віра заборонена, члени церкви переслідуються, тому позивач може піддітися жорстким репресіям.
По-друге, в Еритреї позивача переслідують за його політичну думку, так як він відстоював свою думку і своє право на свободу вибору грати в інших країнах, як футболіст.
По - третє, позивач нелегально виїхав з країни, а тому його будуть вважати зрадником вітчизни та держави та можуть ув'язнити, а він цього більше не хоче.
Але, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано до органу міграційної служби жодних доказів, які б свідчили про переслідування позивача на батьківщині.
Судом встановлено, що позивач визначив себе громадянином Еритреї, уродженцем м. Керен де народився та здобув середню освіту. Доказів у підтвердження свого громадянства позивач не надав, при цьому стверджує, що мав паспорт громадянина Еритреї за яким прибув на територію України. Відсутність паспорта пояснив тим, що: «...у мене його забрали люди, які мене супроводжували в Україну». Наявність паспорта у позивача, цілком ймовірна, адже, як він стверджує, входив до футбольної команди у складі якої виїздив за кордон для участі у міжнародних матчах де грав за Еритрею, отже користувався захистом держави, крім того мав привілейовані права виїзду, як спортсмен. Адже з 2005 року виїзд з країни суворо регламентований, виїзні візи надаються лише за дозволу державних органів чоловікам віком від 54 років, жінкам - старшим за 47 років.
Позивач визначив свою приналежність до етносу тігринья, вважає рідною мовою тігринья вільно спілкується мовою тігре. Жодних проблем, що були б пов'язані з етнічною приналежністю позивача в країні громадянської належності, він не мав.
64% еритрейців - християни. Позивач відносить себе до християн «пентекосте», до якої вступив у 2006 році за власним бажанням, при цьому вся родина позивача: батьки, троє братів та троє сестер - католики. На співбесіді проявив себе як людину обізнану у загальних поняттях християнства, при цьому у питаннях релігійної течії «пентекосте» позивач надав інформацію, яка суперечить змісту заяви, бо, як виявилося, навіть не знає перекладу назви з англійської мови.
Позов містить посилання щодо небезпеки через «політичне судження» позивача, внаслідок яких він залишив територію Еритреї, зазначене позивач повністю спростував на співбесіді, адже до складу жодної політичної організації ніколи не входив, політикою не займався, наявність політичних переконань заперечив.
Також судом при дослідженні матеріалів справи встановлено, що в ході співбесід було з'ясовано, що під «політичними судженнями» позивач має на увазі незгоду зі спортивним комітетом, де, за словами позивача «...не платили гроші, як у інших клубах», а ще «...не пустили грати за кордон на запрошення до Норвегії та Швеції. А реальна причина виїзду з країни громадянської належності ніяк не пов'язана із загрозою життю позивача, основною мотивацією було намагання потрапити до Європи «...тому що там я зможу себе реалізувати багато у чому, бо я ще молодий», зокрема, реалізуватися як футболіст, адже «...хотів зробити футбольну кар'єру, грати на якому-небудь «крутому» чемпіонаті».
Матеріалами справи підтверджено, що позивач є військовозобов'язаним, але строкової служби не відбував, повідомив, що у 2007 році упродовж 4 місяців «... я грав у футбол, ми зобов'язані були пройти курс військової підготовки», а також зазначив, що «у нас служба в армії майже пожиттєва», отже гра у складі футбольної збірної для позивача була можливістю уникнути строкової військової служби, та обмежитись лише курсом військової підготовки.
Враховуючи той факт, що позивач «...прийняв рішення піти зі збірної юніорів у лютому 2010 року, бо держава не платила ніяких грошей», отже як людина призовного віку (на той час йому виповнилось 20 років) мав відбувати строкову службу в армії, але виїхав з країни того ж року намагаючись таким чином уникнути військового обов'язку.
Неможливість повернення до Еритреї у заяві пояснив побоюваннями опинитися у в'язниці, через релігійну приналежність та політичні «висловлення», що не відповідає дійсності, адже позивач на момент виїзду мав план реалізації себе у Європі, та взагалі не збирався повертатися до країни громадянської належності. А його побоювання щодо пожиттєвого ув'язнення є лише припущенням позивача, бо жорстокого або принизливого ставлення до нього в Еритреї не застосовувалось. Інформація щодо арешту позивача у 1999 році, на який він посилається у заяві, на співбесіді спростував «ні, у 1999 році арешту не було», а зазначені затримання правоохоронними органами були пов'язані з конфліктами позивача зі спортивним комітетом, та мають особистий характер.
Слід зазначити, що позивач на шляху «до Європи», транзитом перебував досить тривалий час в Уганді (7 місяців), Росії (1 місяць), за набуттям статусу біженця чи додатковим захистом у цих країнах не звертався «не було такої потреби» (заява-анкета п. 2.7).
Важливим є той факт, що в Еритреї в м. Керен безперешкодно проживають батьки позивача брати та сестри. При цьому ситуацію в країні громадянської належності охарактеризував, як складну через відсутність демократії «... там немає свободи, люди дуже бідно живуть».
Відсутність у поданій до територіального органу державної міграційної служби України заяві про отримання особою статусу біженця, в поданому до суду позові фактичних даних, котрі б засвідчували існування причин для переслідувань позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань обґрунтовано доводять відсутність у позивача розумно достатніх побоювань стати жертвою переслідувань в країні громадянської належності.
Частиною 3 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Зібрані судом на виконання вимог ст. 11 КАС України щодо офіційного з'ясування всіх обставин по справі докази в їх сукупності не дають підстав для висновку про наявність у спірних правовідносинах визначених Конвенцією про статус біженців 1951 року, ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" обставин для надання позивачу статусу біженця.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що спірне рішення відповідача було прийнято в межах повноважень, на підставах та у спосіб, що визначені законом, судження відповідача про очевидну необґрунтованість заяви про отримання статусу біженця є юридично вірним та фактично обґрунтованим.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.1 ст. 9, ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем доведено, що оскаржуване рішення прийняте законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин та відмовляє у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 11, 69- 71, 160-163, ст. 167 КАС України, ст.ст. 8 і 19 Конституції України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову громадянина Еритреї ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, з участю третьої особи Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, про скасування рішення - відмовити в повному обсязі.
Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Постанова в повному обсязі виготовлена 02 квітня 2013 року.
Головуючий суддя А.В. Зінченко
Судді О.В. Короткова
М.О. Спірідонов