Головуючий суду 1 інстанції - Новосьолова Г. М.
Доповідач - Парінова І. К.
Справа № 22ц/1290/6501/12
Провадження № 22ц/1290/6501/12
25 березня 2013 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - Парінової І. К.,
суддів: Пащенко Л. В., Соловей Р. С.,
при секретарі - Тищенко І. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську апеляційні скарги Державного підприємства «Свердловантрацит», ОСОБА_2 на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 08 листопада 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Свердловантрацит» про стягнення моральної шкоди внаслідок нещасного випадку на виробництві та отримання професійного захворювання, -
03 квітня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ДП «Свердловантрацит» про стягнення моральної шкоди внаслідок нещасного випадку на виробництві та отримання професійного захворювання.
Просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, спричинену професійним захворюванням, у розмірі 65 000 грн.
Оскаржуваним рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 08 листопада 2012 року позов ОСОБА_2 до ДП «Свердловантрацит» про стягнення моральної шкоди внаслідок нещасного випадку на виробництві та отримання професійного захворювання задоволено частково. Вирішено стягнути з ДП «Свердловантрацит» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.
В апеляційній скарзі позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, вважає його в цій частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Просить суд змінити зазначене рішення та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 65 000 грн.
До апеляційного суду з апеляційною скаргою також звернулося ДП «Свердловантрацит», в якій воно не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просить суд скасувати зазначене рішення та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди внаслідок нещасного випадку на виробництві та отримання професійного захворювання.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 з 04 червня 1981 року по травень 2011 року працював на шахті підземним прохідником.
Працюючи на шахті у шкідливих та небезпечних умовах, позивач набув професійне захворювання, про що було складено Акт-28 розслідування хронічного професійного захворювання від 23 травня 2011 року.
За висновком МСЕК серії 10 ААА № 058328 від 26 липня 2011 року з 14 червня 2011 року безстроково ОСОБА_2 встановлена стійка втрата професійної працездатності (40 %), внаслідок отримання ним професійного захворювання.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції правильно застосував положення ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, відповідно до яких особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: - у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; - у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що надані позивачем докази в повній мірі вказують на те, що ушкодження його здоров'я сталося при виконанні ним трудових обов'язків, що, в свою чергу, призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження можливості позивача вести активний спосіб життя, порушила його життєві зв'язки, внаслідок чого останній був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Пунктом 5 вищевказаної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У відповідності до п. 9 вказаної постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Це положення кореспондується з ч. 3 ст. 23 ЦК України, відповідно до якої розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, відповідно до якого судам необхідно враховувати, що згідно зі ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Одним із завдань Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності 01 квітня 2001 року, був обов'язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва застрахованим особам і членам їх сімей.
20 березня 2007 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким були виключені статті Закону, що встановлюють обов'язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду. Таким чином, моральна шкода може бути відшкодована роботодавцем.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідно до рішення Конституційного суду України № 2-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року вказані зміни визнані конституційними, оскільки громадяни, які постраждали від нещасного випадку на виробництві чи внаслідок професійного захворювання, відповідно до положень ЦК та КЗпП України мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що часткова втрата працездатності позивача (40 %) настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання ним трудових обов'язків, що свідчить про те, що роботодавці не створили безпечних та нешкідливих умов праці для життя і здоров'я працівників. Крім того, суд, оцінюючи характер заподіяної моральної шкоди, відсоток втрати працездатності, характер професійного захворювання, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, правильно визначив розмір моральної шкоди в сумі 3 000 грн.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, судове рішення в повній мірі відповідає вимогам діючого законодавства, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив усі обставини справи, надані суду докази, надав їм належну правову оцінку, а тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційні скарги ДП «Свердловантрацит», ОСОБА_2 та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, -
Апеляційні скарги Державного підприємства «Свердловантрацит», ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 08 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом 20-ти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: