04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"26" березня 2013 р. Справа№ 5011-73/8494-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Рєпіної Л.О.
Суліма В.В.
за участі представників:
від позивача: Єгоров О.Ф. - представник
від відповідача-1: Василенко К.В. - представник
від відповідача-2: Мартинюк О.М. - представник
від відповідача-3: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Контакт Юг» на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2013 по справі № 5011-73/8494-2012 (головуючий суддя: Баранов Д.О., судді: Марченко О.В., Васильченко Т.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Контакт Юг»
до 1) Ради Міністрів Автономної Республіки Крим
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Емпорій»
3) Публічного акціонерного товариства «Алуштинський ефіроолійний радгосп-завод»
про визнання договору укладеним, спонукання вчинити дії, визнання недійсним договору оренди
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Контакт Юг» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим про визнання договору укладеним, спонукання вчинити дії, визнання недійсним договору оренди.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2013 у справі № 5011-73/8494-2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Контакт Юг» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2013 у справі № 5011-73/8494-2012 скасувати, та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, прийнято при неповному з'ясуванні обставин справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
У свої апеляційній скарзі позивач посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно у своєму рішенні посилається на рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2007 № 32/606 і на факти встановлені цим рішенням, оскільки у вказаній справі приймали участь зовсім інші сторони.
Крім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної юридичної оцінки основному доказу позивача, а саме договору на виробництво ефіроолійної сировини, виконання робіт і надання послуг на основі оренди землі, майна від 26.01.1990р. укладеному між сільськогосподарським кооперативом «Лаванда» - правонаступником якого є позивач та Алуштинським ефіроолійним радгосп-заводом - правонаступником якого є відповідач-3.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2013 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 26.03.2013.
Представник відповідача-1 письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні проти її доводів заперечував, вважаючи її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.
У свою чергу, представник відповідача-2 письмового відзиву на апеляційну скаргу також не надав, однак у судовому засіданні проти її доводів заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник відповідача-3 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи з відсутності представника відповідача-3, який повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
06.01.1990 виконавчим комітетом Алуштинської міської ради було прийнято рішенням №84 про надання згоди Алуштинському ефіроолійному радгосп-заводу на передачу у тимчасове користування Кооперативу «Лаванда», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Контакт Юг», 127 га. землі, розташованих в Гурзуфському відділенні в селищі Партизанське.
26.01.1990 між СК «Лаванда» (орендар) та Алуштинським ефіроолійним радгоспом-заводом (орендодавець) було укладено договір на виробництво ефіроолійної сировини, виконання робіт і надання послуг на основі оренди землі, майна між сторонами договору (надалі - Договір).
Відповідно до п. 2.1 Договору орендодавець зобов'язався виділити в користування орендарю на 15 років на умовах оренди 127 га. загального земельного фонду, в т.ч. багаторічних насаджень.
Згідно з до п. 6.2 Договору договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2004.
08.05.2007 Радою міністрів АР Крим прийнято постанову №298, якою затверджено проект землеустрою з відводу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Антал-Крим» для будівництва і експлуатації гольф-клубу площею 112,75 га з земель запасу за межами населених пунктів Гурзуфської селищної ради міста Ялти. Передано в оренду земельну ділянку площею 112,75 га з земель запасу за межами населених пунктів Гурзуфської селищної ради міста Ялти ТОВ «Антал-Крим» для будівництва і експлуатації гольф-клубу.
25.05.2007 між Радою Міністрів АР Крим (орендодавець) та ТОВ «Антал-Крим» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, до якого 08.01.2009 внесено зміни.
Як на підставу своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що дія договору на виробництво ефіроолійної сировини, виконання робіт і надання послуг на основі оренди землі, майна між сторонами договору від 26.01.1990 пролонгована на 15 років, оскільки сторони не висловлювали пропозиції щодо розірвання вказаного Договору, однак з такою позицією колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
У відповідності до п. 6.3 Договору при відсутності заперечень сторін за 3 місяці до закінчення терміну дії Договору, вважається, що його дію продовжено на цей же строк.
Відповідно до рішення 10 сесії 23 скликання Гурзуфської селищної ради №11 від 26.02.1999 Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Лаванда» надано дозвіл на складення проекту відводу земельних ділянок, зокрема, у тимчасове користування на умовах оренди строком на 49 років площею 121,77 га для ведення сільськогосподарської діяльності з вирощування багаторічних насаджень ефіроолійних культур в районі с. Партизанське на землях Гурзуфської селищної ради.
Нормами п. 1 ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України (в редакції 1991р., яка була чинною на момент виникнення правовідносин) передбачалось, що до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди.
Згідно з нормами п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, який набув чинності у 2001 році, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
29.12.2002 Гурзуфською селищною радою прийнято рішення №17/1 «Про визнання недійсним п. 1.2 рішення №11 від 26.02.1999, яке було відмінене рішенням господарського суду АРК від 23.06.2003.
Листом від 14.04.2004 Республіканський комітет по земельних ресурсах АРК повторно запропонував Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Лаванда» подати проект відведення земельної ділянки, допрацьований з урахуванням вимог Земельного кодексу України (в редакції 2002 року). Листом від 11.02.2005 позивачу відмовлено в погодженні місця розташування земельної ділянки площею 121,7 га земель сільськогосподарського призначення для вирощування багаторічних ефіроолійних культур.
Постановою Ради Міністрів АРК №60 від 30.01.2007 погоджено Товариству з обмеженою відповідальністю «Антал-Крим» місце розташування гольф-клубу на земельній ділянці площею 120,9 га із земель запасу за межами населених пунктів Гурзуфської селищної ради м. Ялти, дозволено розробку проекту відводу земельної ділянки на умовах оренди.
З матеріалів справи вбачається, що зазначена постанова оскаржувалась позивачем до господарського суду АРК, проте постановою від 02.07.2007 у справі №2-16/7710-2007А, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.09.2007, та ухвалою ВАСУ від 11.12.2008 в задоволенні позову відмовлено.
02.02.2007 Гурзуфською селищною радою прийнято рішення №29, яким узгоджено місце розташування гольф-клубу на земельних ділянках загальною орієнтованою площею 120,9 га, розташованих на землях запасу за межами населених пунктів на території Гурзуфської селищної ради в районі с. Партизанське.
Постановою ВР АРК №363-5/07 від 21.02.2007 погоджено місце розташування гольф-клубу ТОВ «Антал-Крим» на земельній ділянці площею 120,9 га із земель запасу за межами населених пунктів Гурзуфської селищної ради м. Ялти, зазначена постанова оскаржувалась, однак, залишена в силі постановою Господарського суду АРК від 02.07.2007, ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.09.2007 та ухвалою ВАСУ від 19.05.2009 у справі № К-36952/06.
В подальшому Постановою Ради міністрів АР Крим № 298 від 08.05.2007 затверджено проект землеустрою з відводу земельної ділянки ТОВ «Антал-Крим», правонаступником якого є Закрите акціонерне товариство «Емпорій», для будівництва і експлуатації гольф-клубу площею 112,75 га з земель запасу за межами населених пунктів Гурзуфської селищної ради міста Ялти. Передано в оренду земельну ділянку площею 112,75 га з земель запасу за межами населених пунктів Гурзуфської селищної ради міста Ялти Товариству з обмеженою відповідальністю «Антал-Крим» для будівництва і експлуатації гольф-клубу строком на 49 років. Віднесено вказану земельну ділянку до категорії земель рекреаційного призначення. Встановлено орендну плату в розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки за рік.
Зазначена постанова оскаржувалась в судовому порядку Прокуратурою АРК. Постановою Окружного адміністративного суду АРК від 10.10.2011 у справі 2а-1640/11/0170, позов прокуратури задоволено, постанову Ради Міністрів АРК №298 від 08.05.2007 скасовано, проте, постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2012р. скасовано постанову Окружного адміністративного суду АРК від 10.10.2011 у справі 2а-1640/11/0170, в задоволенні позову прокурора відмовлено.
25.05.2007 між Радою Міністрів Автономної Республіки Крим (орендодавець) та ТОВ «Антал-Крим», правонаступником якого є ЗАТ «Емпорій, а потім ТОВ «Емпорій», (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки площею 112,75 га із земель рекреаційного призначення за межами населених пунктів Гурзуфської селищної ради міста Ялти для будівництва та експлуатації гольф-клубу. Договір зареєстрований 04.07.2007 за №04070700016 в Кримській регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».
Заступник Генерального прокурора України - прокурор АРК звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель України та Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель АРК до Ради міністрів АРК та ТОВ «Антал-Крим» про визнання недійсною постанову Ради Міністрів АРК №298 від 08.05.2007 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 25.05.2007, укладеного між ТОВ «Антал-Крим» та Радою міністрів АРК, однак рішенням господарського суду міста Києва від 11.12.2007 у справі № 32/606 в задоволенні позову прокурора АРК відмовлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
У зазначеному рішенні встановлено, що спірна земельна ділянка була вилучена з користування Алуштинського ефіроолійного радгоспу-заводу протягом 1992 року згідно ст. 27 Земельного кодексу Української РСР та відповідно до рішень від 09.01.1992, 22.05.1992 та 29.12.1992 відповідно 15, 16 та 19 сесій Ялтинської міської ради та переведена до земель запасу в веденні Гурзуфської селищної ради. Зазначені рішення стали підставою для внесення змін до обліково-земельної документації.
Колегією суддів не приймаються доводи апелянта про безпідставність та незаконність фактів встановлених рішенням господарського суду міста Києва від 11.12.2007 у справі № 32/606, оскільки вказане рішення набрало законної сили, а позивачем не спростовані факти встановлені у вказаному рішенні.
Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України 1991, чинного на час прийняття вказаних рішень про вилучення земельних ділянок з користування, однією із категорій земель, на які поділяються всі землі України, визначено землі запасу.
Як вбачається з довідки Ялтинського міського управління земельних ресурсів про склад земельних угідь від 23.04.2007, земельна ділянка, що проектувалась до відводу Товариству з обмеженою відповідальністю «Антал-Крим» враховується на обліку: строка 12.1 (шифр 94) «землі запасу за межами населених пунктів».
З наведеного вбачається, що станом на момент прийняття рішення про погодження відведення спірної земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Антал-Крим» ця земельна ділянка обліковувалась як така, що не була передана у власність чи в користування.
Крім того, постановою ВАСУ від 11.12.2008 у справі №2-16/7710-2007А встановлено, що у зв'язку з відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Лаванда» правовстановлюючих документів на земельну ділянку, постанова Ради Міністрів АРК №298 від 08.05.2007р. не порушує прав позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Частинами 1, 2 ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Нормами ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Позивачем доказів наявності у нього визначених законом документів (акт на право постійного користування, договір оренди та ін.), які б свідчили про передачу йому земельної ділянки, до її відведення та передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Антал-Крим» в оренду, не надано.
Щодо вимог позивача про визнання Договору оренди від 26.01.1990, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Лаванда» із Алуштинським ефіроолійним радгосп-заводом, продовженим, суд вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Нормами ст. 33 Закону України «Про оренду землі», в редакції, що була чинною на момент виникнення правовідносин, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.
У 1992р. земельна ділянка була вилучена у Алуштинського ефіроолійного радгоспу-заводу, а доказів наявності рішення органу виконавчої влади про продовження дії договору оренди земельних ділянок позивачем не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищевказані норми встановлюють можливість продовження відносин щодо оренди земельної ділянки між орендодавцем та орендарем, після закінчення дії відповідного договору, виключно шляхом поновлення договору оренди земельної ділянки.
Нормами Закону України «Про оренду землі» та Земельного кодексу України передбачено, що обов'язковою передумовою поновлення такого договору є відповідне рішення відповідної ради, прийняте з додержанням порядку, передбаченого законодавством для укладення договорів оренди землі.
Аналогічної позиції щодо порядку поновлення договорів оренди землі на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі» дотримується і Вищий господарський суд України, про що зазначається в Узагальненнях судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами від 01.01.2010.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно не взято до уваги посилання позивача на постанову Голосіївського районного суду від 30.10.2006 у справі №2а-23/06, якою задоволено позовні вимоги Нестеренка В.Ю. до Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, треті особи: ТОВ «Агрофірма «Лаванда», ВАТ «Алуштинський ефіроолійний радгосп-завод», та визнано неправомірною бездіяльність відповідача при розгляді заяви ТОВ «Агрофірма «Лаванда» про погодження місця розташування та складеного проекту відведення земельної ділянки площею 121,7 га земель сільськогосподарського призначення для вирощування ефіроолійних культур; зобов'язано відповідача погодити місце розташування земельної ділянки площею 121,7 га земель сільськогосподарського призначення для вирощування ефіроолійних культур ТОВ «Агрофірма «Лаванда» відповідно до наданої землевпорядної документації; зобов'язано відповідача погодити складений проект відведення земельної ділянки площею 121,7 га земель сільськогосподарського призначення для вирощування ефіроолійних культур ТОВ «Агрофірма «Лаванда» відповідно до наданої землевпорядної документації та передати його у встановлені законодавством строки для затвердження Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, оскільки зазначена постанова скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011.
Щодо позовних вимог про спонукання Ради Міністрів АРК розглянути питання про укладення додаткової угоди до договору, то суд вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Пунктами а), е) ч. 1 ст. 16 Земельного кодексу України, в редакції, що була чинною на момент звернення позивача про надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки, до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді представників міністрів, стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
З огляду на положення наведених положень Земельного кодексу України суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вирішення питань щодо продовження дії даного договору належить до компетенції Ради Міністрів АРК.
Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 25.05.2007, укладеного між Радою Міністрів АРК та Товариством з обмеженою відповідальністю «Антал-Крим» та угоди про внесення змін до нього від 08.01.2009, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю «Емпорій», вказані вимоги не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтями 4, 10, 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
У відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Абзацом 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» № 02-5/111 від 12.03.1999 зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Оскільки позивачем не доведено невідповідність оскаржуваного договору оренди нормам чинного законодавства, колегія суддів не вбачає підстав для визнання його недійсним.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Контакт Юг» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2013 по справі № 5011-73/8494-2012 залишити без змін.
Матеріали справи № 5011-73/8494-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Тарасенко К.В.
Судді Рєпіна Л.О.
Сулім В.В.