04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"28" березня 2013 р. Справа№ 5011-75/10623-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Куксова В.В.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_10 - представник за довіреністю,
від відповідача: представник не з'явився,
від третьої особи 1: ОСОБА_11 - представник за довіреністю,
від третьої особи 2: представник не з'явився,
від третьої особи 3: ОСОБА_11 - представник за довіреністю,
від третьої особи 4: представник не з'явився,
від третьої особи 5: представник не з'явився,
від третьої особи 6: ОСОБА_11 - представник за довіреністю,
від третьої особи 7: ОСОБА_11 - представник за довіреністю,
від третьої особи 8: представник не з"явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2012р.
у справі № 5011-75/10623-2012 ( суддя Васильченко Т.В.)
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інвестиційна група "Арсенал"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1.ОСОБА_2, 2.ОСОБА_3, 3.ОСОБА_4, 4.ОСОБА_5, 5.ОСОБА_6, 6.ОСОБА_7, 7.ОСОБА_8, 8.ОСОБА_9
про відновлення становища, яке існувало до порушення корпоративних прав та інтересів учасника товариства.
В серпні 2012р. ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інвестиційна група "Арсенал" (далі-відповідач) про відновлення становища, яке існувало до порушення корпоративних прав та інтересів учасника товариства шляхом поновлення за відповідачем права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 загальною площею 164,2 кв.м., що складає 50/100 частин від нежилого будинку площею 325,7 кв.м. та зобов'язання відповідача вчинити дії необхідні для реєстрації за ним права власності на вказане нерухоме майно по АДРЕСА_1.
Рішенням Господарського суду м.Києва від 15.10.2012р. у справі №5011-75/10623-2012 в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 15.10.2012р., позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.
Представником третьої особи 1, 3 та 6 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Треті особи 2, 4, 5, 7 та 8 не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
27.03.2013р. представник позивача подав клопотання, в якому просить суд вийти за межі позовних вимог та вирішити питання про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про скасування державної реєстрації прав на нерухомість по АДРЕСА_1 загальною площею 164,2 кв.м., що складає 50/100 частин від нежилого будинку площею 325,7 кв.м.
Судова колегія, розглянувши та оцінивши доводи, викладені в клопотанні представника позивача, приходить до висновку, що зазначене клопотання є необґрунтованим, тому не підлягає задоволенню.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал суду). Однак, відповідач та треті особи 2, 4, 5, 8 наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності зазначених вище сторін.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши учасників процесу, судова колегія встановила наступне.
ОСОБА_1 є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інвестиційна група "Арсенал" з часткою у статутному капіталі зазначеного товариства в розмірі 33,4 %, що становить 8,727756 млн. грн. у статутному капіталі товариства, загальний розмір якого становить 26,131006 млн. грн. Іншими двома учасниками є ОСОБА_8 - 33,3 % та ОСОБА_9 - 33,3 %, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та Статутом.
Статус позивача як учасника товариства сторонами не заперечується.
Як вбачається з наданих позивачем копій договорів купівлі-продажу, відповідачем, як продавцем, були укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу належного товариству нерухомого майна, відповідно до яких: квартиру АДРЕСА_1 було відчужено 04.08.2009 покупцеві ОСОБА_2; квартиру АДРЕСА_1 було відчужено 04.08.2009 покупцеві ОСОБА_3; квартиру АДРЕСА_2 було відчужено 04.08.2009 покупцеві ОСОБА_4; квартиру АДРЕСА_3 було відчужено 04.08.2009 покупцеві ОСОБА_6; квартиру АДРЕСА_4 було відчужено 04.08.2009 покупцеві ОСОБА_5; нежилі приміщення (в літері В) загальною площею 164,2 кв.м., в будинку АДРЕСА_5 було відчужено 18.08.2009 покупцеві ОСОБА_4.
В подальшому на підставі нотаріально-посвідчених договорів купівлі-продажу від 22.10.2009 ОСОБА_7 стала власником нерухомого майна на АДРЕСА_1
Причиною виникнення спору за пред'явленим позовом стала незгода позивача, як учасника товариства, із правомірністю відчуження товариством належного йому нерухомого майна, що призвело, на думку, позивача до порушення її корпоративних прав.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про захист корпоративних прав, позивач оспорює укладені відповідачем договори відчуження нерухомого майна та посилається на те, що згідно п. 6.2.2 Статуту товариства рішення про відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства приймаються більшістю не менш як 75 % загальної кількості голосів, тобто потрібна згода всіх учасників товариства, зокрема й позивача. Натомість, у серпні 2009 року директор товариства за відсутності відповідного рішення загальних зборів здійснив відчуження за договорами купівлі-продажу нерухомого майна товариства, яке складається із наведених вище об'єктів нерухомості, не зважаючи на те, що вартість відчуженого нерухомого майна була більше ніж п'ятдесят відсотків майна товариства. Відтак, уклавши зазначені договори купівлі-продажу нерухомого майна без згоди загальних зборів, відповідач позбавив позивача її права як учасника на участь в управлінні справами товариства під час обговорення на загальних зборах питань про розпорядження всім нерухомим майном товариства, а тому захист її порушених корпоративних прав має бути здійснено через відновлення майнового становища відповідача.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення учасників процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.
У відповідності до положень ст. 116 Цивільного кодексу України, ст. 88 Господарського кодексу України, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.
Згідно із ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Отже, вказаними нормами матеріального права не передбачено права учасника господарського товариства звертатися до суду за захистом прав та інтересів всього товариства.
Учасники товариства можуть мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
У відповідності до абз.2 п.4.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) законодавство України (ст.ст. 110, 112, 113 ЦПК України, ст. 28 ГПК України та інші) не виключає можливості звернення акціонера до суду за захистом охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, учасником якого він є, але за належно оформленим уповноваженням цього товариства або якщо таке право надається йому статутом останнього.
Проте, аналіз змісту Статуту товариства свідчить, що він також не наділяє учасника товариства правом на звернення до суду за захистом прав та інтересів всього товариства. Не наділена таким правом і позивач.
Верховний Суд України в своїх правових позиціях зазначив, що приписи ст. 124 Конституції України про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають в державі, не знімають обмежень щодо кола осіб, які можуть звертатися до суду щодо прав і інтересів інших (п. 1 Листа Верховного Суду України від 01.12.1997 "Правові позиції, висловлені судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України в зв'язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах у 1996 році).
Отже, представництво учасником інтересів товариства можливе лише на засадах уповноваження учасника цим товариством на вчинення такого представництва.
Проте, позивачем відповідно до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що відповідач уповноважував позивача на звернення до господарського суду за захистом прав цього товариства. Тобто позивач не була уповноважена представляти юридичну особу - відповідача ані в цивільних правовідносинах при укладанні вказаних договорів, ані в господарському судочинстві з метою захисту прав та інтересів товариства.
Тобто, оспорення учасником товариства укладених останнім договорів, так само як вимога відновити за товариством право власності на нерухоме майно з мотивів недійсності договорів відчуження, виходить за межі прав учасника, передбачених ст. 116 Цивільного кодексу України, ст. 88 Господарського кодексу України та ст. 10 Закону України "Про господарські товариства".
Учасник товариства не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства, зокрема пред'являти вимоги про відновлення права власності та повернення (витребування) майна на користь товариства. Як учасник товариства він може брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах та законодавстві, що регулює ці правовідносини. Тому відчуження товариством нерухомого майна, відновити право власності на яке за товариством вимагає позивач, не є порушенням прав учасника.
Не можна ототожнювати власні права та інтереси учасника з правами та інтересами самого товариства.
До складу повноважень учасника господарського товариства, при реалізації своїх корпоративних справ, не відноситься право оспорювати укладені товариством договори та вчиняти дії, спрямовані на відновлення права власності товариства на майно, яке було відчужене останнім за недійсними договорами, так само як й вимагати повернення цього майна товариству.
Корпоративне право учасника брати участь в управлінні справами товариства не є тотожним праву власності товариства, відновити яке просить позивач.
В своїй позовній заяві позивач зазначає, що для вирішення її вимог про відновлення становища, яке існувало до порушення її корпоративних прав та інтересів шляхом відновлення за товариством права власності на нерухоме майно, при застосуванні такого способу захисту прав, як відновлення становища, яке існувало до порушення, суд має встановити та дати правову оцінку всіх дій і рішень, які були здійснені відповідачем, в тому числі й вирішити питання дійсності укладених товариством договорів.
Проте, у п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" роз'яснено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. З цієї підстави господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позовів про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.
Разом з цим, судова колегія також звертає увагу позивача та враховує, що тільки права, свободи та законні інтереси учасників правовідносин, які виникають із визначених законом підстав та інших юридичних фактів, підлягають судовому захисту в передбачений законом та/або договором спосіб (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 "Про незалежність судової влади"). Проте, обраний позивачем спосіб захисту її прав учасника Товариства в спірних правовідносинах не відповідає визначеним законом способам захисту корпоративних прав. Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача заявлені у спосіб, що не передбачений законом для захисту корпоративних прав учасника Товариства у спірних правовідносинах.
З огляду на викладене, оскільки позивач звернулася до господарського суду із позовом про відновлення становища, яке існувало до порушення її корпоративних прав та інтересів шляхом відновлення за товариством права власності на нерухоме майно, що фактично є вимогами на захист права власності товариства, порушеного внаслідок укладення договорів купівлі-продажу, стороною в яких є не позивач особисто, а товариство, учасником якого вона є, поза відносинами представництва, але фактично в інтересах цього товариства, а самостійного права, передбаченого законом чи статутом на задоволення позову про відновлення права власності товариства на нерухоме майно позивач не має, заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають.
У зв'язку з цим, також не підлягають задоволенню й позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вчинити дії, необхідні для реєстрації за ним права власності на зазначене нерухоме майно, оскільки ці вимоги є похідними та спрямовані на практичну реалізацію вимог про відновлення за товариством права на майно, в задоволенні яких судом відмовлено.
Посилання позивача на позбавлення її як учасника товариства права на обговорення питання на загальних зборах щодо укладення директором товариства оспорюваних договорів купівлі-продажу, не має значення для вирішення цієї справи, оскільки зазначені обставини можуть бути лише обґрунтуванням позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, а не укладених останнім договорів з третіми особами.
Фактично позивачем пред'явлено вимоги про повернення у власність товариства майна, відчуженого третім особам на підставі спірних договорів купівлі-продажу, які позивач вважає недійсними. Тобто вимоги позивача за своїм характером спрямовані на захист права власності товариства.
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що постановою Вищого господарського суду від 27.04.2010р. у справі №32/689 ОСОБА_1 було відмолено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного майна (т.2 а.с.6-11).
Не приймаються до уваги і доводи позивача щодо порушення її права на правомірне користування належною їй часткою у статутному капіталі товариства, а також її посилання на Рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг проти України", в якому частка учасника розцінюється як "майно" в розумінні ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки здійснивши свій вклад до статутного капіталу товариства позивач в обмін на це набула право на частку у статутному капіталі товариства (ст. 86 ГК України) та стала володіти корпоративними правами (ст. 167 ГК України).
За змістом законодавства (ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України, ст. 12 Закону України "Про господарські товариства") товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності, одержаних доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом, а учасник є лише власником частки (яку може продати або іншим чином відступити, ст. 147 ЦК України) та не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства.
Право власності учасника на частку у статутному капіталі товариства не є тотожним праву власності самого товариства, тому порушення права власності товариства не можна розцінювати як порушення корпоративних прав його учасника.
Таким чином, позивач як учасник товариства не має права здійснювати прямий контроль за активами товариства та не має права власності чи іншого речового права на майно товариства, а володіє лише повноваженнями, наданими їй ст.ст. 88, 167 ГК, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" та статутом товариства, до яких не належить повноваження захищати право власності товариства.
Судова колегія не приймає до уваги заяву відповідача, в якій він визнав позовні вимоги, оскільки відповідно до статті 78 ГПК України, суд не приймає визнання позову, якщо це суперечить законодавству або порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб. Визнання позову не є безумовною підставою для задоволення позову, в разі відсутності правових підстав для такого задоволення.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.
Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянта.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду м.Києва від 15.10.2012 року у справі №5011-75/10623-2012 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду м.Києва від 15.10.2012 року у справі №5011-75/10623-2012 залишити без змін.
3.Матеріали справи №5011-75/10623-2012 повернути до Господарського суду м.Києва.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Дата підписання повного тексту постанови 02.04.2013р.
Головуючий суддя Авдеєв П.В.
Судді Яковлєв М.Л.
Куксов В.В.