Справа №: 22-ц/191/262/13Головуючий суду першої інстанції:Захарова К.П.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Кустова І. В.
"27" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:
Головуючого суддіКустової І.В.,
СуддівЛоманової Л.О., Притуленко О.В.,
При секретаріМартиненко М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримтеплопостачання» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 13 грудня 2012 року,
У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримтеплопостачання» (далі - ТОВ «Кримтеплопостачання») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість з наданих послуг з теплопостачання у сумі 4896,00 грн., мотивуючи тим, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання з оплати вказаних послуг, у зв'язку з чим в період з 01 листопада 2008 року по 01 червня 2011 року утворилася заборгованість у зазначеній сумі.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 13 грудня 2012 року позов задоволений: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за теплопостачання за період з 01 листопада 2008 року по 01 червня 2011 року у сумі 4896,00грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове - про відмову у позові.
На думку апелянта, у відповідача відсутні зобов'язання з оплати отриманих послуг у зв'язку з відсутністю між сторонами письмового договору, який він навмисно не складає, оскільки не згоден з розміром нарахувань.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконував зобов'язання з оплати послуг з теплопостачання, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач є споживачем послуг з теплопостачання, які надаються позивачем у квартиру АДРЕСА_1 Відомості про наявність між сторонами письмового договору про надання житлово-комунальних послуг відсутні.
З розрахунку позивача вбачається, що відповідач не виконував свої зобов'язання з оплати отриманих послуг, у зв'язку з чим за період з листопада 2008 року по червень 2011 року утворилася заборгованість станом на 01 травня 2011 року у розмірі 4896 грн. (а.с. 4).
Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон), законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Відповідно до пункту 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановю Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005, № 630 (далі - Правила), централізованим опаленням визначена послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.
Позивач є виробником комунальних послуг, відповідач -споживачем цих послуг.
Фактично між сторонами існували і існують правовідносини з надання житлово-комунальних послуг і користування такими послугами, які витікають із нормативно-правових актів, зокрема, статей 67, 68 ЖК України.
Відповідно до частини 3 статті 20 вищеназваного Закону укладення договору теплопостачання є обов'язком споживача, що також передбачено пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Кабінетом Міністрів України № 572 від 08 жовтня 1992 року.
Таким чином, необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право сторін.
Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до вимог частини 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (частина 2 статті 32 Закону). Цим же Законом визначені повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері регулювання і встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги (статті 5-7). Відповідно до підпункту 2 частини 1 статті 7 цього Закону, статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення тарифів щодо оплати побутових, комунальних та інших послуг, які надаються підприємствами і організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади та погодження цих питань з підприємствами, установами й організаціями, які не належать до комунальної власності.
Крім того, відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін, а також по контролю за цінами.
Частиною 1 пункту 5 статті 20 вищеназваного Закону передбачено, що споживач має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством, а частиною 3 цього ж пункту статті 20 передбачено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок особи з належного виконання зобов'язань відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства встановлено статтею 526 ЦК України.
Відповідно до частини 3 статті 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Відповідно до частини 1 статті 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
У даному випадку, права позивача, який виконав свої зобов'язання по наданню послуг, порушені, а тому він має право на судовий захист шляхом стягнення з відповідача оплати за надані послуги.
Отже, враховуючи викладені обставини справи та положення закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання щодо сплати отриманих послуг, та обґрунтовано задовольнив позов.
Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують.
Посилання апелянта на відсутність у відповідача зобов'язань з оплати комунальних послуг у зв'язку з відсутністю між сторонами письмового договору про надання послуг, не заслуговує на увагу, оскільки зобов'язання сторін витікають безпосередньо з суті існуючих між ними правовідносин, які регулюються вищенаведеними правовими нормами.
Довід апеляційної скарги, який стосується незгоди відповідача з розміром нарахованої заборгованості, також не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення, оскільки незадовільне матеріальне становище споживача, на яке апелянт посилається у обґрунтування своєї позиції, не може бути підставою для звільнення його від обов'язку сплатити належні суми.
Враховуючи факт звернення позивача до суду 20 липня 2011 року з заявою про видачу судового наказу на стягнення заборгованості з оплати отриманих відповідачем послуг, колегія суддів вважає, що з урахуванням положень частини 2 статті 264 ЦК України суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість з 01 листопада 2008 року по 01 червня 2011 рік.
Отже, доводи апеляційної скарги не містять посилання на правові підстави для скасування рішення Керченського міського суду АР Крим від 13 грудня 2012 року і ухвалення нового рішення відповідно до положень статті 309 ЦПК України.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у місті Феодосії
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 13 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді
І.В. Кустова О.В. Притуленко Л.О. Ломанова