25 березня 2013 р.Справа № 2016/2а-4843/11
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Сіренко О.І.
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області на постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21.06.2011р. по справі № 2016/2а-4843/11
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області
про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, зобов'язання вчинити дії по нарахуванню та виплати в повному обсязі щорічної допомоги на оздоровлення,
21 червня 2011 року постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про визнання противоправними дій суб'єкта владних повноважень, зобов'язання вчинити дії по нарахуванню та виплати в повному обсязі щорічної допомоги на оздоровлення - задоволено.
Визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 не в повному обсязі належної щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік згідно вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІІ.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та здійснити дії по виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік в розмірі трьох мінімальних заробітних плат з розміру, встановленого статтею 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» на момент виплати, згідно вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених сум.
У апеляційній скарзі відповідач просить постанову суду першої інстанції скасувати, винести нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, відповідач вказує, що судом першої інстанції протиправно проігноровано норму ст. 70 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", якою Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році визначати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, а також не застосовано припис пункту 7 розділу VІІ "Прикінцеві положення" вказаного Закону. Крім того, на думку відповідача, позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, передбачений ч. 5 ст. 99 КАС України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 197 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги відповідно до вимог ч.1 ст. 195 КАС України, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1989 році третьої категорії (категорія 3), має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення на підставі ч.4 ст. 48 Закону № 796, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 24.12.1998р. (а.с.7). В 2010 році щорічна допомога на оздоровлення, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ч.4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі по тексту - Закон № 796), в редакції чинній на час проведення виплат, нарахована та виплачена у розмірі 75,00 грн. щорічно (а.с.13).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виплатив позивачу в 2010 році щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі меншому, ніж встановлено ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ", тому дії відповідача щодо відмови в перерахунку допомоги є неправомірними, а позов підлягає задоволенню.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правомірними, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України №796.
Статтею 48 Закону №796 в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено перелік компенсаційних виплат особам за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та сім'ям за втрату годувальника, та встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення, яка для осіб, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії становить три мінімальні заробітні плати.
Як вбачається з матеріалів справи, щорічна допомога на оздоровлення за 2010 рік нарахована у розмірі 75,00 грн. та виплачена позивачу у 17.02.2011р. (а.с.6, 13).
Доказів сплати позивачу суми недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2010р. у розмірі, встановленому Законом №796, матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що права позивача щодо отримання щорічної допомоги на оздоровлення за вказаний період в розмірі, встановленому ст. 48 Закону № 796, порушені .
Таким чином, здійснюючи нарахування та виплату позивачу у 2010р. щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі меншому ніж це передбачено ч.4 ст.48 Закону №796, відповідач діяв неправомірно.
Доводи апеляційної скарги, щодо правомірності нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
У Законі України N 796-XII викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини першої статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвій рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України N 796-XII, є безпідставним.
Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України ще у 2006 році доповнила Закон N 796-XII статтею 71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон N 231-V від 5 жовтня 2006 року).
Згідно ч.4 ст.48 Закону №796 розмір щорічної допомоги на оздоровлення визначається залежно від розміру мінімальної заробітної плати.
В 2010 році ніяких змін до ч.4 ст.48 Закону №796 внесено не було.
З цих же підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин ст. 70 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", відповідно до якої Кабінету Міністрів України у 2010 році надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Однак, на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають різну юридичну силу та по різному встановлюють розмір щорічної допомоги на оздоровлення особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме: ч.4 ст. 48 Закону №796-ХІІ та Постанова КМУ № 836 від 26.07.1996р. "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка діяла на час виплат та не була скасована.
Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом N 796-XII зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Згідно із ст. 9 КАС України, суд при вирішенні спору керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 9 КАС України та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання про розмір щорічної допомоги на оздоровлення в 2011 році відповідач повинен був проводити виплати позивачу в розмірах, встановлених ч.4 ст. 48 Закону N 796-XII із сум мінімальної заробітної плати на момент виплати.
З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області залишити без задоволення.
Постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21.06.2011р. по справі № 2016/2а-4843/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Сіренко О.І.
Судді(підпис) (підпис) Любчич Л.В. Спаскін О.А.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: СУДДЯ Сіренко О.І.