Копія
Іменем України
Справа № 2а-358/12/2770
18.03.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кобаля М.І.,
суддів Курапової З.І. ,
Санакоєвої М.А.
секретар судового засідання Чумаченко Н.Г.
за участю сторін:
позивач, - ОСОБА_2, посвідчення серії НОМЕР_1 від 01.04.2008 року,
представник відповідача, Кримського територіального квартирно-експлуатаційного управління- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,
третя особа, неповнолітній ОСОБА_4 в особі законного представника - його матері, ОСОБА_5- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,
третя особа, - ОСОБА_6 - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,
представник третьої особи, Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради,- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,
третя особа, - ОСОБА_7 - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,
представник третьої особи, ОСОБА_8,- ОСОБА_2, довіреність № 87 від 21.09.12
представник третьої особи, Міністерства Оборони України- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,
за участю прокуратури м. Севастополя, - Гукасян Христина Артушівна, посвідчення № НОМЕР_2 від 25.09.2012,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Дудкіна Т.М.) від 15.05.12 у справі № 2а-358/11/2770
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1,99023)
до Кримського територіального квартирно-експлуатаційного управління (вул. Хрустальова, буд. 42а, м. Севастополь,99040)
треті особи:
ОСОБА_5 (АДРЕСА_2,99059)
ОСОБА_4 в особі законного представника- його матері ОСОБА_5 (АДРЕСА_2,99059)
ОСОБА_7 (АДРЕСА_3
ОСОБА_6 (АДРЕСА_2,99059) Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради (вул. Папаніна, буд. 1-а, м. Севастополь,99001)
ОСОБА_8 (АДРЕСА_1, 99023)
Міністерство Оборони України (пр.Повітрофлотський,6, Київ,03168)
про визнання неправомірними дій, визнання протиправним та скасування рішення
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Кримського територіального квартирно-експлуатаційного управління про визнання неправомірними дій щодо видання розпорядження №94 від 28.11.2005 та видачі на його підставі Свідоцтва про право власності від 28.11.2005.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 15.05.12 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Кримського територіального квартирно-експлуатаційного управління, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6, Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради про визнання неправомірними дій, визнання протиправним та скасування рішення, відмовлено.
Не погодившись з даним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 15.05.12 та прийняти нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги.
Також разом з апеляційною скаргою, апелянт подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, але з матеріалів справи вбачається що строк не є пропущеним.
У апеляційній скарзі заявник зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, порушив норми процесуального права, невірно застосував норми матеріального права та дійшов висновків, які не відповідають матеріалам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
У судовому засіданні апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, звертаючи увагу суду на те, судом не враховано, що відповідач видав оскаржуване розпорядження у порушення процедури приватизації так як не мав на це повноважень.
Інші учасники процесу правом на участь в розгляді справи не скористались, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності осіб, що не з'явилися.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову виходив з необґрунтованості позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів порушення або обмеження відповідачем його суб'єктивних прав, зокрема права на приватизацію житла, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача з прийняття спірного розпорядження №94 від 28.11.2005 та видачі на його підставі Свідоцтва про право власності від 28.11.2005.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання, регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII.
Згідно з нормами статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (пункт 1 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
Організація проведення приватизації та оформлення права власності закріплені в статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», пунктами 1 - 3 цієї визначено: приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд; передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку; передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Отже, виходячи з наведеного, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
З матеріалів справи вбачається, що Управлінням майна міста Севастопольської міської державної адміністрації 09.03.2001 Міністерству оборони України видано Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох жилих кімнат /т.1, а.с.90/.
На підставі розпорядження №1137-р від 14.06.2001, Севастопольською міською державною адміністрацією 03.07.2001 ОСОБА_2 з сім'єю з 4 осіб виданий ордер на житлове приміщення жилою площею 37 кв.м., у квартирі АДРЕСА_1, в якому у якості членів сім'ї ОСОБА_2 в ордері зазначені: ОСОБА_5, - дружина, ОСОБА_10, - мати, ОСОБА_6, - син. / т.1, а.с.9, 40/.
Розпорядженням Кримського територіального квартирно-експлуатаційного управління від 28.11.2005 №94 задоволено прохання наймачів (за заявою ОСОБА_5) про передання кімнати у квартирі АДРЕСА_1, у часткову власність, оформити свідоцтво про власність на житло /т.1, а.с.72/.
28.11.2005 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Кримським територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням видано Свідоцтво про право власності на житло - кімнату у квартирі АДРЕСА_1, площею 11,7 кв.м. /т.1, а.с.71/.
Викладені обставини знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи та не є спірними.
Разом з тим, з матеріалів справи та адміністративного позову вбачається, що підставою для звернення позивача до суду за захистом порушених, на його думку прав, стала відповідь Кримського територіального квартирно-експлуатаційного управління на звернення позивача стосовно приватизації кімнати у вказаній вище квартирі від 10.02.2012 за вих. №303/24/9-430, у якій, зокрема, зазначено що розпорядження №94 від 28.11.2005 та Свідоцтво про право власності від 28.11.2005, були видані колишнім начальником управління ОСОБА_11, за відсутності відповідних повноважень /т.1, а.с.8/.
Отже, суть спору полягає в тому, що позивач вважає зазначене розпорядження відповідача №94 від 28.11.2005 та Свідоцтво про право власності від 28.11.2005 такими, що порушують його право на приватизацію, зазначаючи, при цьому, що відповідач відмовляє йому у цьому в зв'язку з відсутністю органу, який здійснює приватизацію.
Порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян встановлений Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затверджений Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 р. за № 109/17404.
Вказаним Положенням зазначається повний перелік документів та порядок їх надання до органу приватизації.
Проте, жодного доказу того, що позивач звертався до відповідача з заявою чи іншим зверненням стосовно реалізації його права на приватизацію житла (частини житла) -квартири АДРЕСА_1, та відповідач відмовив йому у реалізації його права, ані під час розгляду судом першої інстанції ані під час апеляційного перегляду справи позивачем не надано.
При цьому листи відповідача, на які посилається позивач, як на докази порушення його права, стосуються лише приватизації членами його сім'ї - дружиною та сином, кімнати у згаданій вище квартирі, про його права у цих листах не йдеться. Більш того, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем на його звернення неодноразово надавалась необхідна роз'яснювальна інформація з питання реалізації права на приватизацію. Так, зокрема листом відповідача за № 303/24/3-271 від 29.01.2007 позивачу детально роз'яснювалось, куди йому необхідно звернутися для підготовки та оформлення документів на приватизацію двох кімнат в квартирі АДРЕСА_1, в якій він проживає разом з мамою та бажає приватизувати. /т.1,а.с.180/.
Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі.
Як вже зазначалось, в ході розгляду справи належних доказів на підтвердження факту вчинення відповідачем протиправних дій щодо видання розпорядження №94 від 28.11.2005 та видачі на його підставі Свідоцтва про право власності від 28.11.2005 позивачем не надано, а судом не встановлено. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази відмови органу приватизації, - суб'єкту власних повноважень у проведенні приватизації квартири, а тому в даній справі відсутній спір із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. (ст. 17 КАС України)
У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що твердження позивача про порушення його прав є особистими поглядами позивача, які ґрунтуються на припущеннях, а не належних засобах доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем не надано суду доказів того, що його право на приватизацію житла було порушено, оспорюється або не визнається будь-якою особою, тому відсутні підстави вважати, що дане право підлягає захисту в судовому порядку.
Отже, враховуючи те, що позивачем в даній адміністративній справі не доведено факту порушення відповідачем чинного законодавства у спірних публічно-правових відносинах, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про безпідставність позову.
Крім того, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що існування оскаржуваних розпорядження та Свідоцтва про право власності на житло, за відсутності доказів порушення безпосередньо суб'єктивних прав позивача, не є підставою для визнання протиправними як дій відповідача з їх прийняття так і самого розпорядження.
В Конституції України закріплено принцип, за яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3 Конституції).
З матеріалів справи вбачається, що згідно інформації Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна» Севастопольської міської Ради станом на 11.04.2012 право власності на кімнату АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу №894 від 30.03.2006, посвідченого ПН СНО ОСОБА_12 Раніше дана кімната була зареєстрована за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.11.2005, виданого Кримським територіальним КЕУ ЗС України на підставі розпорядження №94 від 28.11.2005 /т.1, а.с.87/.
Отже, очевидною є обставина, що виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами влади і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата, а також у пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування.
Оскільки на підставі розпорядження №94 від 28.11.2005 вже виникли правовідносини щодо права власності на нерухоме майно та воно вже породило певні правові наслідки, суд також застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Дудкіна Т.М.) від 15.05.12 у справі № 2а-358/11/2770,-залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 25 березня 2013 р.
Головуючий суддя підпис М.І. Кобаль
Судді підпис З.І.Курапова
підпис М.А.Санакоєва
З оригіналом згідно
Головуючий суддя М.І. Кобаль