27 березня 2013 р.Справа № 2-а-3546/11/2170
Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко К.В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого - судді Скрипченка В.О.,
суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області Державної податкової служби (раніше - Державна податкова інспекція у Бериславському районі) на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Бериславський елеватор» до Державної податкової інспекції у Бериславському районі про скасування податкового повідомлення-рішення,
23 червня 2011 року ПАТ «Бериславський елеватор» звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2011 р. № 0000061600, яким позивачу визначені податкові зобов'язання по податку на додану вартість на суму 447,50 грн., у тому числі 358 грн. - за основним платежем та 89,5 грн. - за штрафними санкціями (а.с. 3-6).
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилався на те, що спірне рішення винесено на підставі акту від 07.06.2011р. №274/23-2/00956595 про результати документальної невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ПП «Мін Агро» з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р. (а.с. 9-26).
За висновками акту перевірки позивачем порушені ряд статей Цивільного кодексу України (ст.203, 215, 626, 628 та інш.) в частині вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, в грудні 2010 року із постачальником ПП «Мін-Агро» на суму ПДВ 125966 грн., та з покупцями ТОВ СП «Нібулон» на суму ПДВ 122808 грн. і ДП «Ескорт Агро» на суму ПДВ 2800 грн. Також ДПІ стверджує, що в порушення п.7.4.3 п.7.4 ст. Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. №168/97-ВР встановлено завищення податкового кредиту за грудень 2010 року та заниження нарахованої суми ПДВ до сплати на суму 358 грн.
Такі висновки ДПІ в акті перевірки обґрунтовує тим, що проведені позивачем у грудні 2010 року господарські операції із ПП «Мін-Агро» по придбанню соняшника, пшениці та ячменю, за якими позивач формував податковий кредит грудня 2010 року, не носили реального характеру і товару за ними не могло бути поставлено, а тому позивач безпідставно включив до податкового кредиту грудня 2010 року суму ПДВ в розмірі 125966 грн. по придбанню товару у ПП «Мін-Агро», а до податкових зобов'язань безпідставно включив ПДВ у розмірі 125608 грн. по реалізації цього товару в адрес ТОВ СП «Нібулон» та ДП «Ескорт Агро».
Позивач не погоджується з висновками акту перевірки та спірним рішенням з тих підстав, що придбання у ПП «Мін-Агро» товару (соняшник, пшениця, ячмінь), є цілком законними операціями, а накладні та податкові накладні, що оформлені вказаним продавцем по цим операціям, відповідають вимогам законодавства, і є підставою для включення ПДВ за цими накладними до податкового кредиту декларацій з ПДВ.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року позов був задоволений. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Бериславському районі від 10.06.2011 р. № 0000061600 (а.с. 211-214).
Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням Державна податкова інспекція у Бериславському районі подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенню позову.
В зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, справа розглянута в порядку письмового провадження згідно п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено наступне.
Предметом перевірки ДПІ за актом від 07.06.2011р. №274/23-2/00956595 стали проведені позивачем в грудні 2010 року операції позивача лише з одним постачальником - ПП «Мін-Агро».
За результатами цього акту перевірки ДПІ винесла одне податкове повідомлення-рішення від 10.06.2011 р. № 000461600, яким нарахувала позивачу податкові зобов'язання з ПДВ на суму 358 грн. - за основним платежем та на суму 89,50 грн. - за штрафними санкціями.
З акту перевірки вбачається, що підставою для такого нарахування стали висновки ревізора про «заниження задекларованої суми позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного періоду, та відповідно суми нарахованої до сплати ВАТ «Бериславський елеватор» за грудень 2010 року на суму 358 грн.(розділ 6 стор.17).
При цьому ревізор не визначає конкретні господарські операції, за якими позивач невірно відобразив у декларації з ПДВ за грудень 2010 року суми податкового кредиту або ж податкових зобов'язань.
Разом з тим, з інших положень акту перевірки вбачається, що сума 358 грн. - це різниця між сумою податкового кредиту по операціям із придбання товару у ПП «Мін-Агро» (125966 грн.) та сумою податкових зобов'язань (125608 грн.) по операціям із реалізації товарів в адрес ТОВ СП «Нібулон» (122808 грн.) і ДП «Ескорт Агро» (2800 грн.), які ДПІ визнала недійсними.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується апеляційний суд.
Згідно пункту 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. №168/97 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом (п.1.6. Закону №168/97).
На час проведення позивачем вищезазначених операцій порядок формування платником податку податкового кредиту був встановлений пунктом 7.4 ст. 7 Закону № 168/97.
Згідно абзацу першого підпункту 7.4.1 пунктом 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт /послуг/ - актом прийняття робіт /послуг/ чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт /послуг/ /підпункт 7.4.5 цього ж пункту/.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів /робіт, послуг/, дата виписки відповідного рахунку /товарного чека/ - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів /робіт, послуг/.
Таким чином суд першої інстанції правильно виходив з того, що лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум ПДВ у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
Судом першої інстанції враховано, що позивачем долучені до матеріалів справи копії видаткових та податкових накладних на поставку соняшника, пшениці 2-го класу та ячменю від ПП «Мін-Агро» в адрес позивача, на які посилається ДПІ в акті перевірки, а також банківські виписки, які підтверджують факти проведених позивачем оплат вказаному постачальнику вартості отриманого товару з урахуванням податку на додану вартість згідно вищезазначених видаткових та податкових накладних.
ДПІ в акті перевірки не посилається на невідповідність вимогам законодавству податкових накладних, за якими позивач формував податковий кредит, не вказує на неправильність складання позивачем податкових декларацій з ПДВ, а також не посилається на відсутність фактичної сплати позивачем ПДВ у складі ціни товарів.
Факт того, що на момент вказаних господарських операцій ПП «Мін-Агро» мало право на виписку податкових накладних і було зареєстровано як платники податку на додану вартість, не оспорювався відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході розгляду справи.
Отже висновок суду про те, що належними доказами підтверджено той факт, що на момент проведення перевірки у позивача в наявності були всі необхідні первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по операціям з ПП «Мін-Агро», які визначені позивачем у податковій декларації з ПДВ за перевіряємий період є обґрунтованим.
Згідно пп.7.3.1. п.7.3 ст.7 Закону №168/97 датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Також судом першої інстанції зроблений правильний висновок про те, що позивачем документально підтверджена правомірність віднесення до своїх податкових зобов'язань з ПДВ за грудень 2010 року сум цього податку за фактом реалізації позивачем в цьому місяці зернових культур в адрес ТОВ СП «Нібулон», ДП «Ескорт Агро», які ДПІ вважає недійсними з огляду на таке.
Як вірно зазначено судом, надані позивачем документи свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість по операціям з ПП «Мін-Агро», ТОВ СП «Нібулон» та ДП «Ескорт Агро» в грудні 2010 року.
За змістом статті 1 Закону України від 16.07.99 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону №168/97 необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, і сплата позивачем вартості товару з податком на додану вартість є обов'язковими, але не вичерпними підставами для висновку про правомірного декларування податкового кредиту.
В акті перевірки ДПІ посилалась на відсутність реальних господарських операцій, тобто на «безтоварність» операцій по ланцюгу постачання позивачу товару від ПП «Мін-Агро» до позивача.
Вирішуючи питання про правомірність такого висновку, з метою дослідження реальності господарських операцій позивача з придбання зернових культур ПП «Мін-Агро» суд першої інстанції правильно зазначив про таке.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців по приватному підприємству «Мін-Агро» станом на 07.10.2011р. дане підприємство є зареєстрованим, статус відомостей про цю юридичну особу - підтверджено, місцезнаходження - АДРЕСА_1, керівник та засновник - ОСОБА_1.
Судом першої інстанції в якості свідка був допитаний керівник ПП «Мін-Агро» - ОСОБА_1, який суду пояснив, що його підприємство в грудні 2010 року дійсно реалізовувало позивачу зернові (соняшник, пшеницю та ячмінь). При цьому поставки здійснювались автотранспортом на вказаний позивачем зернозберігальний склад філії Кам'янка-Дніпровська ТОВ СП «Нібулон».
Факти перевезення зернових культур на філію «Кам'янка-Дніпровська» ТОВ СП «Нібулон» підтверджені позивачем копіями товарно-транспортних накладних.
Отже судом обґрунтовано зазначено про те, що надані докази свідчать про те, що господарські операції позивача із цим постачальником носили реальний характер.
Окремо слід зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує ДПІ, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.
Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на його оспорюваність.
Керуючись викладеним суд першої інстанції вірно вирішив, що оскільки недійсність вчинених позивачем правочинів із ПП «Мін-Агро» законом прямо не встановлена, то такі правочини слід віднести до оспорюваних, а тому викладені в акті перевірки висновки ДПІ про недійсність цих правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.
Також судом першої інстанції вірно зауважив, що вплив можливих порушень податкового законодавства з боку контрагентів платника податків на його право на податковий кредит слід оцінювати з урахуванням можливої обізнаності цього платника податків щодо таких порушень.
При цьому суд правильно виходив з того, що саме по собі невиконання контрагентом платника податків своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету ще не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Судом вірно зазначено про те, що в матеріалах справи не містяться будь-які докази, які б встановлювали факти протиправної діяльності ПП «Мін-Агро», або які б свідчили про відсутність у цього постачальника спеціальної податкової правосуб'єктності, а також докази обізнаності позивача про такі факти.
Також ДПІ не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливість з'ясувати всі обставини діяльності цього постачальника на момент придбання у нього товару, з метою виявлення тих обставин, які унеможливлюють віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.
ДПІ також не надало доказів, які б свідчили про те, що позивач систематично проводить свої господарські операції переважно з тими контрагентами, які не дотримуються податкової дисципліни та не сплачують податків.
З урахуванням встановлених фактичних обставини справи суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що дії позивача по віднесенню до податкового кредиту сум ПДВ по операціям з придбання зернових культур у ПП «Мін-Агро» свідчать про його добросовісність як платника податків, а вчинені позивачем господарські операції з цим контрагентом не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.
З'ясовані обставини господарської діяльності позивача не дають підстав вважати, що головною метою позивача було одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про безпідставність висновків ДПІ про недійсність податкового кредиту грудня 2010 р. на суму 129966 грн. по операціям з ПП «Мін-Агро», а як наслідок, і про безпідставність висновку про недійсність податкових зобов'язань позивача з ПДВ на суму 125608 за грудень 2010 року, сформованих за фактом реалізації позивачем зернових культур, що надійшли від ПП «Мін-Агро».
Отже рішення ДПІ про заниження на 358 грн. задекларованої суми позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного періоду по операціям позивача з придбання зернових у ПП «Мін-Агро» та їх подальшої реалізації в адрес ТОВ СП «Нібулон» і ДП «Ескорт Агро» є помилковим.
Водночас суд першої інстанції правильно зауважив про невідповідність змісту акту перевірки фактичним обставинам справи.
Так, внаслідок невизнання поставок від ПП «Мін-Агро» ДПІ не визнає факт поставки позивачем соняшника на суму ПДВ 2800 грн. на адресу ДП «Ескорт Агро» за податковою накладною від 14.12.10 р., при тому що в розділі 4 акту перевірки ДПІ вказує лише на один факт поставки соняшника позивачу від ПП «Мін-Агро» за накладною від 19.12.10 р., що свідчить про неможливість поставки позивачем на адресу ДП «Ескорт Агро» соняшника, який надійшов до позивача від ПП «Мін-Агро».
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову ПАТ «Бериславський елеватор», оскільки позивачем не допущено порушень вимог Законів України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту та податкових зобов'язань по операціям з цими контрагентами.
Отже суд першої інстанції вірно визнав безпідставним донарахування позивачу спірним повідомленням-рішенням зобов'язань по податку на додану вартість.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не довів та не обґрунтував. В свою чергу позивач довів апеляційному суду протиправність прийнятого відповідачем рішення.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області Державної податкової служби задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий В.О.Скрипченко
Суддя О.С.Золотніков
Суддя Ю.В.Осіпов