26 березня 2013 р.Справа № 2-а-155/08/1570
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді -Вербицької Н.В.,
судді -Градовського Ю.М.,
судді -Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління міграційної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2008 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
20.08.2007 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до управління міграційної служби Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця неправомірним та скасувати його, зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем необґрунтовано не взято до уваги відомості позивача про його політичну діяльність в Судані, що унеможливлює його повернення до країни походження внаслідок наявності обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що заява позивача про надання статусу біженця є очевидно необґрунтованою, оскільки у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 Закону України «Про біженців».
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2008 року позовні вимоги задоволені. Визнано протиправним та скасовано рішення управління міграційної служби в Одеській області від 08.12.2005 року щодо відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця. Зобов'язано управління міграційної служби в Одеській області прийняти рішення про оформлення позивачу документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
В апеляційній скарзі управління міграційної служби в Одеській області ставить питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийняте нове, яким у позові відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2012 року постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2011 року скасована, справа направлена на новий апеляційний розгляд.
В ході апеляційного розгляду проведена заміна відповідача з управління міграційної служби Державного комітету України у справах національностей та релігій на Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
В зв'язку із неявкою сторін, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно п.2 ч. 1 ст. 197 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи справу суд першої інстанції встановив, що позивач є громадянином Судану, 19.12.2004 року літаком прибув до аеропорту м.Одеси та 21.20.2005 року подав заяву до відповідача про надання статусу біженця.
Повідомленням від 08.12.2005 року № 119 позивачу відмовлено в оформленні документів щодо надання статусу біженця на підставі абз.6 ст.12 Закону України «Про біженців», оскільки відсутні умови, передбачені абз.2 ст.1 цього ж Закону.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості рішення відповідача про відмову позивачу в оформленні документів.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно п.1 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 цієї ж статті передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Вищий адміністративний суд, скасовуючи постанову Одеського апеляційного адміністративного суду, якою відмовлено у позові, зазначив, що в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції відсутні доводи, які б спростували можливість стати жертвою переслідувань в разі повернення позивача до Судану. Відповідно до ч.5 ст. 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає необхідним зауважити, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення такого спору.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
Як зазначив ОСОБА_1 у позовні заяві, згідно висновків Імміграційної Служби Великобританії, члени Суданського національно-визвольного руху, які мешкають за кордоном, у разі повернення на батьківщину, будуть підвергатися ризику переслідувань. Також у цих висновках повідомлялось про те, що особи, які повертаються також будуть піддаватися допитам з боку правоохоронних органів Судану відносно їх діяльності за кордоном.
Відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.
Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Так, позивач зазначав про переслідування його владними структурами за політичну діяльність, оскільки він з 1995 року є членом НДО «Партія» Судану, яка агітувала проти уряду Судану. З 1989 року партія вважається опозиційною та переслідується урядом. За свою політичну діяльність позивач був заарештований на 6 місяців в 2000 році, перебував у в'язниці в м.Хартум «Кобер». Після визволення позивач не перестав агітувати проти діючої влади, але шукав шляхи покинути країну, оскільки переслідування не припинились. В 2004 році іноземець вільно покинув Судан літаком за національним паспортом та візою на навчання.
Станом на час прийняття міграційною службою рішення щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця офіційною позицією УВКБ ООН державам-членам ООН рекомендовано надавати міжнародний захист суданським особам з Дарфуру, які шукають сховища, шляхом визнання їх статусу як біженців відповідно до Конвенції 1951р.
Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Судану.
Відмовляючи позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, відповідачем не були враховані, всебічно розглянути та об'єктивно оцінені відомості по ситуації в Судані. Висновок відповідача від 09.12.2005р. не містить аналізу ситуації, що склалася в Судані, не спростована можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, в зв'язку з чим доводи про очевидну необґрунтованість поданої позивачем заяви за відсутністю умов, зазначених п.п.1,13 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" є протиправними та не відповідають дійсності.
Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачем при відмові в оформленні документів не наведені доводи, які б спростували можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення відповідача про відмову в оформленні документів для надання статусу біженця або визнання особою, що потребує додаткового чи тимчасового захисту, є безпідставним, прийнято без урахування всіх обставин, на які посилався позивач, в зв'язку з чим не може залишатися чинним та підлягає скасуванню. Наведені обставини є підставою для зобов'язання відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця або визнання особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.
Відтак, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляції вважає такими, що висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 195,196,198,200,205,206,254 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу управління міграційної служби в Одеській області - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2008 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: Ю.М.Градовський
Суддя: К.В.Кравченко